Життя та смерть Героя: за Законом України чи за законом людяності?

28.08.2017, 13:36

Ця історія розпочалася 4 лютого 1992 року, коли в невеличкому селі Кривець Ставищенського району Київської області народився хлопчик – Сергій Матусевич

Односельці згадують, що свого батька Сергій не знав і ніколи на бачив, а мама змушена була їздити на заробітки. Ще змалечку хлопця доглядав дідусь, Юлах Андрій Сергійович, який працював завідуючим господарства у дитячому садку. На честь нього хлопчик і був записаний по-батькові, як Сергій Андрійович.

Доля розпорядилася так, що у віці 12 років Сергій осиротів – його маму вбили. Дідусь був призначений опікуном онука, і замінив йому й батька, й матір. «Я своїх дітей так не доглядав, як Сергія», - розповідає Андрій Сергійович. Хлопчик ріс, і разом з ним росла його мрія – стати військовим. У дев’ятому класі Сергій вирішив вступати до Київського суворовського училища (нині військовий ліцей імені Івана Богуна). Та, на жаль, не склалося. Тому хлопець після школи продовжив навчання у Білоцерківському професійному ліцеї. Але мрію свою не полишив. І після закінчення в 2010 році був призваний на строкову службу до Збройних Сил України.

У віці 20 років Сергій одружився. Та шлюб протривав лише півроку. За два місяці до розлучення у пари народився син. Сергій був зареєстрований батьком дитини і виплачував аліменти.

У 2014 році в Україні у  зв’язку з ситуацією на Сході було оголошено мобілізацію і 11 квітня Сергій, як доброволець, був призваний до лав Збройних Сил. Дідусь та бабуся залишилися самі, без єдиного годувальника, без єдиної опори, але розуміли, що нічого не вдіють, бо занадто добре знали онука – він не залишиться осторонь. Потрапив Матусевич Сергій служити в 15-й окремий батальйон «Ужгород» 128-ї гірсько-піхотної бригади. Армія після її фактичного розпаду тільки відроджувалась, бракувало найнеобхіднішого: одягу, взуття, продуктів харчування. Чим могли Сергію та його побратимам допомагали дідусь з бабусею, односельці, колеги по роботі, працівники військового комісаріату, направляючи на адресу Сергія та його побратимів  посилки з речами та продуктами.

Шість місяців він воював на сході України. Після тяжких і виснажливих боїв, після виходу з Іловайського котла Сергій  повернувся в короткострокову відпустку додому, живий і неушкоджений. Але не довго довелося бабусі та дідусеві радіти онукові, незабаром він знову поїхав назад.  Андрій Сергійович згадує: «Так, я просив його не йти, ми з бабусею – інваліди, я – взагалі без ноги, нам важко без його допомоги. Як опікуна двох інвалідів, у нього були всі підстави не йти. Але він мені сказав: «Дідусю, ми присягнули з хлопцями один одному, що повернемося і будемо захищати Батьківщину, я не можу їх зрадити».

Олександр Леонідович Трохименко, керівник автозаправної станції, на якій працював Сергій, додає: «Бути військовим – була його мрія, він до цього готувався постійно. Коли йшов туди вдруге, сказав мені: «Якщо не ми, то хто? Я досвідчений, я вже пройшов багато. Тим більше там мої побратими, я не можу їх кинути». Я вже потім зрозумів, що він до мене ставився як до батька. Із зони АТО дзвонив до мене практично кожного дня. Ділився всім, радився». Саме з Олександром Леонідовичем Сергій розмовляв за півгодини до своєї загибелі 31 січня 2015 року: «Він розповідав, що вони підбили один танк, але ще один залишився. Сергій з двома побратимами добровільно залишилися прикривати бригаду в районі смт. Чорнухине Попаснянського району Луганської області, яка відходила з напрямку Дебальцево. Також це потрібно було, щоб вивести місцевих з-під вогню сепаратистів та російських найманців. Перед ними нікого з наших не було, і за ними. Вони були в оточенні. І він знав…знав, що це кінець. По суті, він зі мною попрощався. 128-ма гірсько-піхотна бригада багато чим їм зобов’язана».

Спочатку ніхто не хотів вірити в те, що Сергія більше немає. Але в мережі з’явилося відео, на якому сепаратисти чітко показують  документи загиблих. Тоді й зрозуміли, що війна дійсно його забрала. Спочатку тіло знаходилося на окупованій території, і тому деякий час Сергій значився у списках зниклих безвісти. Врешті-решт його та інших загиблих бійців вдалося забрати та перевезти в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню імені Мечникова. Там розпочався довготривалий процес проведення ДНК-експертизи. Для цього були розшукані колишня дружина Сергія та їх син, у якого були взяті зразки ДНК, необхідні для порівняння з ДНК Сергія. Експертиза й підтвердила остаточно, що Сергій Андрійович Матусевич загинув, не доживши чотирьох днів до свого 23–річчя.

Ще в Луганській області Сергій познайомився з дівчиною, Аліною. З нею він збирався одружитися. Та не судилося. Не встиг Сергій і побачити їх спільну донечку – Мирославу, яка народилася вже після його смерті. Дідусь і бабуся півроку чекали повернення онука, ходили різними установами, подавали запити, домагалися, щоб  Сергій врешті-решт був похований на рідній землі. І лише по завершенню ДНК експертизи в Дніпро виїхав співробітник Ставищенського районного комісаріату Київського області з родичами загиблого Сергія і 1-го липня 2015 року тіло Героя повернулося у рідний Кривець.

Указом Президента України №108 2015 р. «За особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Матусевич Сергій Андрійович був нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» посмертно. На жаль, бабуся так і не змогла провести у останню путь рідну кровиночку. Лише торкнувшись машини, на якій привезли тіло Сергія, вона знепритомніла і впала. Так і не прийшовши до свідомості, за два місяці вона померла. Через постійні переживання загострилися проблеми зі здоров’ям і діда: незабаром Андрій Сергійович залишився без обох ніг.

Коли ж прийшов час виплачувати одноразову грошову допомогу, що призначається членам сім’ї загиблого військовослужбовця, дідусеві героя надіслали документ, у якому зазначалося, що Міністерство оборони прийняло рішення про відмову у виплаті допомоги Андрію Сергійовичу, посилаючись на те, що: допомога виплачується членам сім’ї, батькам та утриманцям загиблого, а 1) Матусевич С. А. був повнолітнім, тому на день загибелі військовослужбовця піклувальник не здійснював опіку і не мав прав та обов’язків щодо забезпечення Сергія; 2) члени сім’ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на повному його утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування, а у дідуся була пенсія від держави по інвалідності.  Натомість грошову допомогу у розмірі 600000 грн отримала колишня дружина загиблого.

Як розповіла Юлія Шаповалова, у будинку якої жили бійці 128 бригади на час проведення АТО, Матусевич багато розповідав про своє життя, також про свою колишню дружину, з якою він був розлучений і яка його постійно ображала. «Вона стверджувала, що він не є батьком дитини. Я це чула, тому що Сергій вмикав голосовий зв'язок, щоб я послухала, як вона його принижує. При необхідності я можу приїхати і все ще раз підтвердити особисто», - говорить вона.

Невраховані у рішенні були і ті обставини, що дідусь загиблого хоче встановити пам’ятник на могилі, для чого потрібні значні кошти, та й те, що у Сергія є ще одна дитина, дочка Мирослава. Андрій Сергійович розповів: «Аліна ні на що не претендувала, вона записала дочку на своє прізвище, і поїхала подалі від зони АТО, сказавши, що їй не потрібні ніякі гроші, вона лише хоче, щоб її Сергій повернувся».

Так і лишився Андрій Сергійович ні з чим. На встановлення пам’ятника кошти виділила громада, допомагали й приватні підприємці та працівники районного військового комісаріату, прибиранням і прикрашенням могили дідусь займався ж сам.

Згодом у Білій Церкві, в професійному ліцеї, де навчався Сергій,  відкривали меморіальні дошки колишнім учням ліцею, загиблим в АТО. Але місцева влада сказала, що хоч Сергій тут і навчався, виділити кошти вони не зможуть, бо він, мовляв, не місцевий. Тоді учні з викладачами організовували ярмарки, збирали гроші, щоб все ж встановили меморіальні дошки всім загиблим…

Ще перебуваючи у шлюбі, Сергій із колишньою дружиною взяли кредит. Дідусь розповідає наступне: «Телефонують ще досі з банку, кажуть дати адресу онука, погрожують колекторами. А я відповідаю: «Приїжджайте, підемо на кладовище, запитаєте». А вони відповідають: «У нього є родичі, то хай шукають гроші». А де ж Андрій Сергійович їх візьме, якщо сам ледь виживає на пенсію?...

 «Раніше онук допомагав, а тепер його немає. А держава нічим не допомагає. Всі гроші його колишня забрала. На похорон ні копійочки не дала. Ще й орден хотіла забрати, але я сказав: «Не віддам, це мені пам'ять про внука», - говорить Андрій Сергійович. І хоч односельці подали безліч заяв, що підтверджують те, що дідусь з онуком проживали разом, вели спільне господарство, закон не на їх боці.

Рідня дідуся розповідає: «Ми казали Сергієвій колишній: «Допоможи хоч трохи дідусеві, хоч на медикаменти. Ти ж знаєш, як йому важко. Але їй і того мало. Якби суд змусив її допомогти, трохи поділитися. Але суд нічого не зробить, бо закон такий…». А де ж людяність?

Подібних історій багато. Правда у кожного своя. І через таку «шаблонність» системи часто страждають люди. Складно створити закон, що був би справедливий та єдино правильний для кожної життєвої ситуації. Мабуть, часто проблема не у відсутності досконалого правосуддя, а в недосконалості моралі самих людей.

Юлія Стрільник для порталу «Моя Київщина»

Новини

Бориспільська ЦРЛ

Голова КОДА Олександр Терещук жахнувся станом Бориспільської ЦРЛ

18.12.2018, 17:02

Фото з мережі Інтернет

На Київщині з магазину вкрали кавовий апарат

18.12.2018, 16:49

У Борисполі відкривають новий завод "Рошен"

18.12.2018, 16:24

Виїзна нарада у Борисполі

У Борисполі голова КОДА Терещук провів виїзну нараду

18.12.2018, 15:55

Фото з мережі Інтернет

До Броварів завезли вакцину від кору американського виробництва

18.12.2018, 15:34

У Борисполі за тиждень сталося більше 20 ДТП (ФОТО)

18.12.2018, 15:09

Монополію на розміщення сітілайтів в Ірпені отримала співмешканці Карплюка (ФОТО)

18.12.2018, 14:39

У Володарському районі в сніговому заметі застряг автомобіль

У Володарському районі рятувальники буксирували автомобіль з маленькими дітьми (ФОТО)

18.12.2018, 14:14

Причиною вибуху в фастівській квартирі не може бути витік газу, - експерт

18.12.2018, 13:40

В Ірпені засудженні незаконно проживають на підсобних господарствах

18.12.2018, 13:15

Аналiтика

Головний редактор газети "Нова Копійка" Леся Поліщук: Ми перебуваємо в процесі змін

18.12.2018, 8:04

Театр ім.Саксаганського у Білій Церкві

Ігри з театром ім. Саксаганського. Фарс чи трагедія?

17.12.2018, 9:20

Хто є хто в Київській облраді: БПП "Солідарність" - найбльша фракція, яка перебуває в меншості

17.12.2018, 8:04

Київщина пам'ятає: боєць 72-ої ОМБР ім. Чорних запорожців Володимир Мартенко

14.12.2018, 16:05

ЖК ”New York Towers”: на місці лісу, без інфраструтури і штукатурки

14.12.2018, 8:04

Попіаритися за чужі: чому Гудзенко втрачає округ на півдні Київщини

13.12.2018, 8:04

"Ігри престолів": як "Самопоміч" кинула Кононенка в Українці

12.12.2018, 8:04

Київщина пам'ятає: боєць 81-ої окремої аеромобільної бригади Іван Лесніков

11.12.2018, 8:39

Голова Бородянської селищної ради Олександр Сахарук: створення громади відкриває нові можливості для потужного розвитку нашого регіону

11.12.2018, 8:04

Біла Церква під ударом: як олігарх Хмельницький намагається послабити мера Дикого

10.12.2018, 8:04

Блоги

Наталія Бігарі (депутат Київської обласної ради): Я знаю, хто причетний до знищення театру в Білій Церкві

17.12.2018, 12:27

Алла Борисенко

Алла Борисенко (екс-помічник директора президентського медцентру для ветеранів): Чому госпіталь для АТОвців перетворився на пустку

14.12.2018, 8:33

Андрій Семидідько (голова Антирейдесьеого союзу підприємців України): рейдерство навколо ЖК "Чайка"

10.12.2018, 15:20

Іван Окоєв (депутат Бучанської міськради): Як дерибанщики землі на Приірпінні з’ясовують хто з них – гірший

10.12.2018, 8:58

Ігор Сапожко (міський голова Броварів): у нас є позитивні тенденції у впровадженні інклюзивної освіти

06.12.2018, 16:48

Ірина Федорів

Ірина Федорів (журналіст): Президентський бартер: як зливають Приірпіння (95 округ) під фігуранта антикорупційних розслідувань Карплюка

06.12.2018, 9:45

В’ячеслав Кучер

В’ячеслав Кучер (заступник голови Київської ОДА): Як виконати доручення Президента

05.12.2018, 9:14

Віталій Ярема (заступник голови обласного осередку БПП-"Солідарність"): Наше завдання – заспокоїти крикунів і огульних критиків

04.12.2018, 9:44

Артур Палатний

Артур Палатний (народний депутат України): Про інцидент із руйнуванням даху в дитячо-юнацькій спортивній школі "Favorite Fit"

04.12.2018, 9:37

Олександр Тигов

Олександр Тигов (депутат Києво-Святошинської райради) : Діти мають продовжувати тренування

03.12.2018, 14:33