Військовий психолог Андрій Козінчук: Адаптація ветеранів АТО має стати пріоритетом для держави

23.01.2018, 8:05


Портал "Моя Київщина" поспілкувався з військовим психологом, членом ГО "Побратими", ветераном АТО Андрієм Козінчуком. В ході розмови ми дізналися про його службу в АТО, про те, звідки взялася ідея організовувати психологічні тренінги для учасників АТО та чому соціальна адаптація ветеранів вигідна для держави економічно

- Як Ви потрапили в АТО?

- Одразу після Майдану я почав шукати спосіб потрапити в АТО. Пішов у військкомат. Пройшов усі медогляди, хоча в мене є кілька проблем зі здоров'ям, з якими не можна служити. Але хоча я пройшов перевірки успішно, мене все одно не взяли, бо на мою посаду військового психолога вільних місць не було. Але варто враховувати, що на цій посаді не було жодного психолога за освітою. Так, були історики, бібліотекарі. І я почав шукати собі посаду. Поїхав у "Десну", там працював з 25-ю бригадою, але в них також не було вакантних посад. Залишився єдиний варіант – добровольчий батальйон. Це був 2014 рік, я побачив у Фейсбуці пост про те, що батальйон "Київщина" шукає військового психолога, звернувся до них, п’ять днів навчання - і я в АТО.

Але це історія офіційної участі в АТО. На той час я вже кілька разів їздив туди нелегально, з волонтерами надавав психологічну підтримку різним підрозділам- і 93-ій бригаді, і "Айдару", і славетній 30-ій бригаді. А вже другого вересня, як діти в школу, я офіційно, з документами, з автоматом відправився в зону АТО. Всю свою війну я провів у секторі "А", тобто в Луганській області.

- Як ви опинилися в "Миротворці"?

- У "Київщині" я прослужив до липня 2015 року. У цей час вже почався процес об’єднання київських підрозділів особливого призначення, а їх було на той час три: "Миротворець", "Київщина" і "Гарпун" і усі вони переходили в один полк. Спочатку він називався "Київщина", потім його перейменували в "Миротворець". Але на той час я вже  перевівся в Департамент поліції особливого призначення, тобто, я був одним з тих, хто координував усі ці підрозділи в центральному апараті МВС. Потім я перевівся в патрульну поліцію, в квітні 2017 року я за власним бажанням звільнився, бо більшість часу я займався не поточними ветеранами, а їх сім’ями. Зараз же я повністю займаюся ветеранами.

- Як виникла ідея організувати психологічні тренінги? Що до цього спонукало?

- Ще як тільки я поїхав в "Десну", то побачив, що жодної психологічної підготовки взагалі не проводиться, як то кажуть "кінь не валявся". Заходи проводяться такі, як і в мирний час, а в мирний час нічого не проводиться. І виникла ідея просто правильно готувати людей. Потім я поїхав в АТО. У самому АТО, хоч мінімум, але робиться.

Коли ж я повернувся перший раз, то побачив, як мене самого "криє": я не хотів нічого, у мене був якийсь незрозумілий стан. Я задавав багато запитань, в першу чергу собі, і усі запитання починалися зі слова "чому?". Тоді почали приїжджати іноземні колеги з Грузії, Ізраїлю, США, які проводили елементарні заходи психологічної допомоги. Але хоча це виглядало круто, мені чогось не вистачало. Зокрема, мені не сподобалося те, що проводять психологічні тренінги люди, які самі прочитали це з книжок. Потім мене запросили на тренінг, який мені прийшовся до душі. Його організовували ГО "Побратими", і він відбувався за системою "рівний-ріному. Тобто, викладач сам є учасником і пройшов те саме, що й інші учасники. І от тільки тоді я зміг довіряти викладачам, і ефект від цього був набагато кращий.

- А іноземні викладачі з Ізраїлю, який живе в стані перманентної війни, Грузії, яка також воювала з Росією... Вони, що, не мали потрібного досвіду? Чи це були спеціалісти, які не мали власного досвіду бойових дій?

- Може, вони й були учасниками бойових дій, але для нас цей досвід не підходив. Взагалі, наша війна з Росією, це - унікальний досвід. Бо ні в кого немає досвіду відкритої війни з Росією. Є якісь замасковані конфлікти, як то в Молдові, прихована агресія, але не відкрита війна. Цим не варто хвалитися, але в нас такий досвід вже є, і маємо це прийняти і донести Європі і світові. Іншими словами, Україна це така велика лабораторія для дослідження посттравматичного стресу. Можливо це трохи цинічно, але так воно і є.

З 2015 року ми проводимо тренінги для ветеранів, по методу "рівний-рівному" і завершили роботу по трьом групам ветеранів і трьом групам дружин ветеранів. Усі наші випускники адаптувалися, або зараз адаптовуються. Хтось пішов навчатися, частина людей пішла на роботу, або в соціальну сферу. Одним словом, ніхто не спився...

- У чому полягає особливість Вашого тренінгу? Це Ваш авторський тренінг чи автором є хтось інший?

- Автором є данка Діті Марчер. Особливість полягає в тому, що це - закритий тренінг, тобто там приймають участь тільки ветерани, які мають досвід бойових дій. Друга особливість – термін. Це 16 днів протягом півроку. Тобто є чотири модуля. Ми говоримо відкрито про свій досвід і унікальність в тому, що людина пропрацьовує свій особистий досвід. Він є індивідуальний, але має дуже багато спільного з іншими.

Після того, як ми знаємо свій досвід, травму, ми навчаємося з цим жити. Взагалі, українці – це нація яка вміє виживати. Чого ми ще не навчилися, так це жити. Якщо ми навчимося жити, то тоді нас можна назвати цивілізованою країною. І унікальність полягає в тому, що я не бачив більш ефективного тренінгу, ніж цей.

- Яка основна проблема спостерігається у ветеранів?

- Цінності. Людина йде на війну зі своїми цінностями, як нам здається, нормальними: робота, сім’я і щоб "Ланос" був на газу, і раз на три роки в Єгипет злітати. Побувавши на війні, розумієш, що головне в житті абсолютно інші речі. Виявляється, що не обов’язково мати "Айфон", щоб тебе не вважали за дибіла. Загострюється почуття справедливості. Ветерани стають дезатаптованими.

На війні дуже не люблять, коли люди брешуть, за це сильно карають. Тут же це називають мистецтвом маніпуляції. Зіштовхуються ветерани і з особливим ставленням до себе. Тим більше, що воно - двояке. Одні тебе вважають героєм, причому малюють такий образ з мечем, з дитиною на руках, а позаду плащ розвівається. А другий вектор – це тебе вважають якимось "аватаром", який п’є і спить під забором. Насправді ж, ветеран це щось середнє і в наших колах, точно не герой. У нас не прийнято називати одне одного героями, і так ми називаємо тих, хто вже не зможе повернутися. А так, ми з цього слова між собою кепкуємо.

А на рахунок "аватара", то жоден ветеран не поважає іншого, якщо той п’є. А загалом, ветеран -людина, яка хоче трохи більше, ніж раніше. Притому, чогось більше хоче від себе. Куди б він не потрапив на роботу, його відділ, офіс чи ще щось, стає для нього тим самим взводом, ротою і він хоче, щоб усі були "красавчиками".

Не люблять ветерани і такого, трохи жалібного відношення. Коли хтось говорить "ой, він був на війні, бідний, нещасний". Та чого він бідний, нещасний? Він був на війні і вижив. Вижив в тому місці, де люди хотіли його смерті.

Також не подобається їм і те, що вирішують за них. У мене був такий випадок: приїхав ветеран без ноги. І одразу благодійний фонд разом з волонтерами почав шукати гроші, щоб купити йому біговий протез, бо той ветеран до війни був спортсменом. Концерти давали, купа інтерв’ю. Зрештою, заплатили купу грошей, купили йому цей протез, і журналісти знімали, коли він біжить. Єдина проблема: він не хотів бігати. Його просто не запитали. Протез коштує 25 тисяч доларів, за ці гроші йому можна було б купити авто з приводом для його ноги. Тому не треба добра без запиту. Краще запитати...

- Але коли людина повертається із зони бойових дій, побувавши там вперше, як правильно назвати цей стан?..

- Це - дезадаптованість. Людина, потрапивши на війну, душе швидко навчається виживати: так влаштований її мозок. З’явилася швидша реакція, нові навички, про які вона не знала. Наприклад, пройшов пішки 25 кілометрів з 30 кілограмами амуніції, хоча в мирному житті ніколи б цього не зробив. І коли ти приїжджаєш звідти, починаються дивні деякі речі: вода з-під крану, запальничка, сухі цигарки і ти цьому радієш. Але коли бачиш, що усі відносяться до цього спокійно, тебе це трохи жахає. Треба знати, що нам, цивільним, не треба робити для ветеранів, аби не розірвати з ними контакт. Багато знайомих, які їздили у відпустку, поверталися з них на фронт раніше, бо на війні їм простіше, ніж тут. А на війні найстрашніше не те, що тебе вбивають, а побутові умови, точніше їх відсутність. Але ти цьому радієш, і це жахає, бо цінності змінюються.

- Що військовий психолог робить в системі МВС? Хіба в поліції немає власних психологів?

- Справа в тому, що їхні психологи ніколи не зіштовхуються з питанням психологічної травми, а більше працюють з психологічними портретами, діагностикою тощо. Нормальною мовою, поліцейський психолог - людина, як правило, дівчинка, яка вміє тестувати. На цьому все. Усе своє професійне життя вона тестує, а якщо консультує, то робить це непрофесійно.

Я бачив цих психологів системи МВС і там - темінь. Вони не мають жодного відношення до війни. У системі ЗСУ психологи трохи крутіші в плані війни, але в них купа паперів. Якщо в бойовому батальйоні є психолог, то чим він займається? Проводить службове розслідування, хоча мав би займатися якимись процесами. І якісь люди хочуть теж посадити його за тести, але ніхто не знає що з цими результатами робити.

Поняття психологів у системі МВС недооцінено. Винятком є Нацгвардія. Ця проблема через те, що в державі немає культури спілкування з психологами. У кожному підрозділі є психолог, і якби все робилося як треба, то набагато менше було б посттравматичних стресів. Наразі ж психолог дискредитований. На усіх засіданнях комітетів Верховної Ради з цих питань усі говорять: як круто, що у нас є психологи. Поки не доходить до діла.

Коли я працював психологом військової частини, мені просто не давали робити свою роботу. Мені казали, щоб я писав документацію, малював стінгазети. Більш того, мені навіть не йшли назустріч, щоб я зводив солдатів в музей. Коли ми почали працювати над удосконаленням системи, то зіштовхнулися з такими тенденціями, які треба змінювати. Але керівництво настоює на старому. Ті психологи які працюють зараз, більше виконують функцію кадровиків.

- Читаю один документ, в якому Андрій Козінчук пише: "Писав звіти, які ніхто не читав".

- Так точно (сміється-Ред).

- Що це означає?

- У "Київщині" вимагалося, щоб я писав звіти. І мене це дуже сильно обурювало. Виглядав він так: скільки ти проводиш консультацій в місяць?; скільки ти проводиш лекцій?. А я окрім таблички написав нормальний звіт, де вказав на усі недоліки. Мені сказали: дуже класно написано, але зміни деякі слова, бо наші полковники не зрозуміють. Я сказав, що не буду спрощувати роботу полковників, нехай вони беруть словник, google, Вікіпедію. Чого я, капітан, маю бути розумніший за полковника? Вони не могли зі мною сперечатися, бо вони в Києві, а я в Луганській області. І що вони зі мною зроблять? (сміється-Ред). Приїдьте сюди та розкажіть, але їх чомусь туди не пускали.

Тут варто ще враховувати той факт, що досвід військової служби у мене великий: я навчався у Суворовському училищі, потім був військовий інститут і, власне, служба.

Мені от дуже "подобалися" звіти: проведено стільки-то заходів, у нас все добре, нам нічого не треба. Усі вони боялися говорити про потреби. І коли я сам став перевіряючим, їздив по цим психологічним службам, вони зверталися до якихось керівників, щоб я їх не перевіряв. Бо вони нічого не роблять окрім тестів. У ці тести я не вірю: адже якщо провести тест і не зробити після нього якихось висновків, то який в них сенс? Це всеодно, що тебе зупинив поліцейський, попросив тебе дунути в алкотестер, він показав там 1,8 промілле, а патрульний каже, "ну, добре тоді, їдьте". Сенс від того, що я дунув кудись?

- Книжки Василя Ягупова допомагають в таких питаннях?

- А вони напевно єдині українські, які допомагають. Для тих хто не знає, Василь Ягупов - людина, яка фактично розробила військову психологію в Україні. Він написав чудову книжку, яка стала бестселером з простою назвою "Військова психологія". У ній 15 розділів, 14 з яких про військову психологію в мирний час і один - для військового часу. І от той 15-й розділ мені був найцікавіший. Але я тоді думав: "Та яка війна? З ким?". Там є дуже багато крутих речей, і я вже потім списувався з Василем Васильовичем і дякував йому за ту роботу, яку він зробив. Тепер же ми йдемо далі, і дістаємо книжки американських психологів, які перекладаємо. Василь Ягупов заклав фундамент, але цього вже недостатньо. Зараз я працюю над трьома книжками: одна про родини, а дві про травми з посттравматичним стресовим розладом.

Датські вчені показали залежність ветерана до оточуючих і там співвідношення десь 10 до 1. Тобто, якщо один ветеран піднімається, то десь десять чоловік припіднімається разом з ним. Якщо ж він іде вниз, то десять чоловік переживають травму на якийсь час. І це дає економічні результати. Зараз у нас 3,5% населення, яке так чи інакше воювало.

- Тобто адаптація ветеранів вигідна економічно?

- Так точно. Чому американці так зайняті зараз цим? Не тому що вони такі круті. А тому, що вони взяли свій улюблений девайс – калькулятор - і порахували. Ветерани які працюють, не становлять загрози і приносять гроші. Адже не тільки ветерани безробітні, не тільки ветерани бухають. Але на ньому ми можемо зробити приклад для інших людей. На цій категорії ми можемо зробити усю гуманітарну політику для населення.

- Питання на завершення: психолог — це фахівець, який оцінює, діагностує і вивчає поведінку і розумові процеси. Деякі психологи піклуються про психічне здоров'я, соціальні або організаційні психологи проводять дослідження та надають психологічну допомогу. Чим сьогодні мають займатися військові психологи в Україні?

- Взагалі, їх діяльність ділиться на три етапи: до війни, тобто робота з підрозділом, який має вступити в бойові дії. Це психологічна підготовка, супровід і усілякі тренінги. Найменша, але одна з найвідповідальніших задач, це морально-психологічне забезпечення бойової діяльності. Тобто, психологічний супровід безпосередньо в зоні АТО. Він визначає готовність до тієї чи іншої діяльності і визначає несумісних людей, визначає групу ризику. І найбільша діяльність – це після повернення із зони бойових дій, тобто адаптація.

Розмову вів Олександр Павличук, "Моя Київщина"

 

Читайте також:

На військових, схоже, вирішили нажитися
Боєць АТО розповів про війну
Воїн АТО Євген Драч (зправа)

Новини

Поліція Київщини спіймала чотирьох нелегалів (ФОТО)

23.02.2018, 19:32

Бійця 72-ї бригади, який вбив у столиці людину, спровокували - Генштаб

23.02.2018, 18:48

В минулому році на Київщині було продано майже 20 тисяч будинків та квартир

23.02.2018, 18:22

ХК "Білий Барс" розгромив гостей з Донбасу

Хокейний клуб "Білий барс" вдома розгромив лідера чемпіонату

23.02.2018, 17:43

Екс-голову селища під Києвом будуть судити за фіктивний ремонт дороги

23.02.2018, 17:06

По 10 тисяч на руки: голова Києво-Святошинської райради Гедульянов розпочав виборчу кампанію (ФОТО)

23.02.2018, 16:38

Стосовно крадіїв з аеропорту "Бориспіль" поліція відкрила провадження

23.02.2018, 16:05

Спасо-Преображенський кафедральний собор

У Білій Церкві представників УПЦ МП звинувачують у незаконній забудові на території собору

23.02.2018, 15:08

На Київщині слідчі військової прокуратури знайшли арсенал зброї

23.02.2018, 14:25

Колишньому директору ДКСП "Чорнобильської Пущі" висунута підозра у розтраті понад 165 тис гривень

23.02.2018, 13:53

Аналiтика

Олександр Ференець розповів про свої політичні плани

Засновник благодійного фонду "Фортеця" Олександр Ференець: Я ні від кого не приховую своїх політичних амбіцій

23.02.2018, 8:04

Стало відомо, хто у ЖК "Скандія" в Броварах - власник

Будуй "вдумчиво": як у кума Яреми можуть залишити Бровари без газу

22.02.2018, 8:01

Володимир Бабенко розповів про "підводні камені" транспортної реформи в Білій Церкві

Депутат Білоцерківської міськради Володимир Бабенко: Тролейбусне депо – гальмо транспортної реформи

21.02.2018, 8:08

До Зіневича та його провайдера "Бест" у бучанців виникло чимало питань

Як Інтернет-монополіст з Бучі "пробив дно"

20.02.2018, 8:04

Засновник соціологічної компанії "Active Group" Андрій Єременко: На Київщині не довіряють нікому

19.02.2018, 8:08

Ганна Старикова вирішила заново "обкатати" стару технологію піару

Як голова Київської облради Старикова вирішила стати новою Юлею

16.02.2018, 8:04

ТОП-100 найбільших платників податків Київщини: ПП "Бриз Дніпра"

15.02.2018, 8:04

Віталій Ярема почав роботу на новій посаді з тиску на Сергія Міщенка

Дебют Яреми на Київщині: як він своїми діями підіграє Тимошенко

13.02.2018, 12:53

З зимовою Олімпіадою все не надто райдужно

Як "Нові обличчя" довели Київщину до ганьби на Олімпіаді

13.02.2018, 8:04

Оксана Шатило - майор поліції

Слідча з Фастова Оксана Шатило: Сподіваюся, настане час, коли поліція буде мати гідне матеріальне забезпечення і повагу суспільства

12.02.2018, 9:36

Блоги

Юрій Павлушко (голова Переяслав-Хмельницької райорганізації "Аграрної партії України"): Лікнеп про функції старост в ОТГ

23.02.2018, 12:42

Валерій Ксьонзенко (депутат Київської облради): Як Бориспільська ЦРЛ стала яблуком розбрату між міською і районною владою

23.02.2018, 10:26

Дмитро Качура (журналіст): Де Горгану-Ляльці "нарізали" мажоритарний округ

22.02.2018, 17:53

Володимир Бойко (журналіст): Як військову частину під Києвом здали за безцінь приватній компанії

21.02.2018, 14:20

Микола Спірідонов (політичний експерт): Київщина на старті нового електорального циклу

21.02.2018, 8:21

Світлана Шеповалова (волонтер): Як у Київській області промивають мізки АТОвцям та волонтерам

19.02.2018, 8:24

Олексій Вороненко (політолог): Хто розіграє "золоту акцію" на виборах до ОТГ Київщини

16.02.2018, 8:26

Володимир Гайдамачук (громадський активіст): Як "бабусі Єфименка" знову змінили траекторію

15.02.2018, 10:56

Іван Осадчий (ректор КВНЗ КОР "Академія неперервної освіти"): У бюджеті Київської області немає грошей на педагогів

13.02.2018, 14:06

Сергій Міщенко (народний депутат України): БПП імені Кононенка-Яреми хоче, щоб я відмовився від рідного округу

13.02.2018, 9:09