Багаторазовий чемпіон світу з плавання Олег Лісогор: Наш конфлікт з мером Броварів Сапожком досі не вичерпано

18.06.2018, 8:00

Олег Лісогор Олег Лісогор

"Моя Київщина" поспілкувалася з легендарним плавцем, багаторазовим чемпіоном світу і Європи Олегом Лісогором, який розповів про те, яким бачить розвиток спорту в Україні, про успіхи та невдачі у власній кар’єрі, а також про професійні плани

- Ви завжди мріяли займатися плаванням професійно? З чого починалася Ваша історія успіху?

- Ні, я навіть не думав, що стану професійним плавцем. Взагалі не можу сказати, щоб я з дитинства дуже мріяв кимось бути. У моїй школі була  програма, яка включала в себе плавання. Навіть зараз в Броварах з 30 занять фізкультурою майже половина – заняття в басейні. Так було й тоді. В другому класі мене помітив тренер, відібрав у групу. В 1989 році, коли мені було 10 років, сталася прикра ситуація: я отримав травму. Тому став займатися лише з 11-12 років. Тобто почав я досить пізно…

- Коли лише йшли до висот, виникали якісь сумніви, бажання все залишити і зайнятися чимось іншим? Що змушувало йти далі?

- Декілька разів виникали різні складні ситуації. Дуже неприємна ситуація сталася після 2002 року. Тоді я за рік виграв Чемпіонат Європи, Чемпіонат світу, встановивши рекорди світу, я хоч і продовжував плавати, але наступного року стався певний спад. Я не можу сказати, що той рік був дуже невдалий: була срібна медаль на Чемпіонаті світу, я виграв кілька етапів Кубка світу, але водночас я не зміг себе зібрати, щоб зробити щось більше. Наче й тренувався, а не виходило…

Пам’ятаю, як я почав панікувати. Але тренер заспокоював: все йде нормально, мовляв, у 2004 році відбудеться Олімпіада, і ми маємо до неї готуватися. Але вже за днів 10 сталася велика неприємність: я надірвав зв'язку на нозі. У фінал я вийшов з п’ятим результатом. Я плив у півсили, щоб берегти ногу і сили для фіналу. Перед фіналом лікарі мені запропонували зробити уколи в ногу: попередили, що може стати гірше, а може й допомогти. Я погодився, закрив очі і поплив. Можливо, я винен, а, можливо, лікарі. Але цього вистачило на 30-40 метрів. Далі був такий біль, що потемніло в очах. Якось я вже доплив і був 8 у фіналі.

Коли ми повернулися в Україну, зібрали всіх спортсменів. І тодішній міністр мені говорив: "Як ти міг? Ми на тебе такі надії покладали. Ми стільки грошей у твої збори, відновлювання, тренажери вклали!". Він говорив це так, неначе я винен у всіх смертних гріхах. І я відповів йому: "На моїй дистанції було більше 130 учасників, і я серед них – восьмий, а Ви серед ста чиновників світу, яке місце займете?". Відповідь була проста: "Пішов геть". На тому ми й закінчили…

Після завершення Олімпіади я відновлювався. А потім прийшов до свого тренера (Віктора Турчина,- Ред.): мабуть, все, пора завершувати. Він почав мене налаштовувати, запевняти, що ми ще не все зробили. Я ще півроку сумнівався. Але після цього ще плавав до 2009 року.

Але з Олімпіадами не поталанило. У 2008 році я був 9-им. Тренер мені сказав, що це не той результат, на який він очікував. Після цього він поїхав працювати в іншу країну.

У мене було дивне відчуття, наче й здобутків багато, три олімпіади, та все ж щось не те. Спочатку я поплавав сам, потім звернувся до Ніни Федорівни Кожух – тренера Яни Клочкової. І ще рік потренувався в неї. За рік я вийшов на свої пікові результати, тобто наче все й склалося. Але, можливо, думки про те, що вже досить, зіграли свою роль…

- Ви говорите про нереалізовані амбіції, але перемагали Ви значно частіше, аніж програвали. Ви – багатократний чемпіон світу та Європи. Як би Ви описали відчуття перемоги?

- Я вже не пам'ятаю (сміється,- Ред). Перша перемога, яка згадується, це 2001 рік – Чемпіонат світу в Японії. Перед фіналом німець встановив новий рекорд Європи. І ось настає фінал – я перемагаю і б'ю його рекорд. Це була перша значна перемога, прапор, гімн. І люди мені казали: "Ти якось не радів". І це правда. Було святкування, танці, бенкет, а я якийсь спустошений був, чомусь так сумно-сумно було.

Наступні рази вже було відчуття, наче ти якийсь багаж за собою тягнеш – в тебе є титул, ти маєш його захищати і доводити, що ти все-таки чемпіон. Та в той же час перемога – це завжди радість. Хоча років через 2-3, коли ти стабільно отримуєш якісь трофеї, переживань вже менше, і ейфорія від перемоги теж вже якось згладжується.

- Що вважаєте Вашим найбільшим досягненням в житті?

- Якщо брати не лише спорт, то це звісно моя дочка. А якщо говорити про спорт, то я радий, що я в ньому був і залишаюся. Він мені дав багато чого. Досягнення можна рахувати й рахувати.

- Хотіли б, щоб донька теж пішла в спорт?

- Сказати, що дуже хочу – не скажу. Хоча б тому, що спорт в нашій країні не цінується, і немає значення, який вид. Це – дуже болюче питання. У нас немає баз. Якщо брати ту ж Конча-Заспу, де розташована так звана олімпійська база, то там немає всього потрібного обладнання, а те, що є, таке застаріле, що на нього страшно дивитися.

Якщо говорити про плавання, то басейни у нас вже майже всі комерційні. Так, іноді в містах можна натрапити на безкоштовне навчання, але все знову ж таки настільки застаріло, що дитині й починати немає з чого.

- Чим Ви зараз займаєтеся?

- Спорт нікуди не відійшов: я плаваю сам, треную всіх бажаючих – від малого до великого. Декілька років я працював у Києві, у школі з дітьми, зараз переважно в Броварах. Я роблю те, на чому розуміюся. Окрім тренерської роботи беру участь у змаганнях серед ветеранів. Наприклад, в минулому році був на Чемпіонаті світу.

- У 2014 році Ви очолили басейн "Схід" у Броварах. Що вдалося там зробити?

- Перші півроку ми просто розгрібали документацію. Три бухгалтера в мене змінилося. Перша подивилася папери і сказала, що не хоче за це братися через нестиковки. Друга також відмовилася. І лише з третьою ми все привели до порядку. За півтора року я розробив програму, залучив дітей до плавання. Центр запрацював так, як має бути. Єдине що ми не встигли, це перевести басейн на сіль. Але Сергій Бреус (відомий плавець, директор комплексу, - Ред) це вже зробив.

- Через рік міський голова Броварів Ігор Сапожко Вас звільнив. З яких причин це сталося? Зі слів мера, причиною нібито стали зловживання у фінансових питаннях…

- Можна сказати, що наш конфлікт досі не вичерпано. Це сталося під час виборчої кампанії. Ігор Васильович мені зателефонував. Я дуже здивувався, адже до того я майже протягом року не міг потрапити до нього в кабінет, на дзвінки він не відповідав. А тут телефонує сам і просить до нього зайти. Я прийшов, а він каже: "Ти розумієш, що у нас вибори. Твоє підприємство – комунальне, ти – частина міста, я в цьому місті мер, тому ти маєш бути в моїй команді". Я відповів, що в політику не хочу взагалі. А він сказав подумати.

Наступного дня він знову телефонує і каже до нього зайти. Я прийшов, обличчя всі знайомі. Він каже: "Ось наша команда, ти тут всіх знаєш, ти з нами чи ні?". Я відповів: "Я не хочу в політику. Я все життя говорив, що спорт і політика – несумісні речі". Він сказав подумати ще. Мені почали телефонувати наші спільні друзі і вмовляти мене. Та все ж я відмовився. Після цього інші партії почали мене запрошувати, але я всім відмовляв. Врешті я попросив своїх друзів-бютівців "сховати" мене в себе в списках. Мене записали передостаннім номером, і я на всі пропозиції відповідав: "Я вже визначився, не чіпайте мене". Вибори пройшли, Сапожко переміг, і через тиждень-два прийшло розпорядження міського голови – зняти мене з посади. Це політичні ігри…

- 5 років тому трапилася досить дивна ситуація в Ліберії. Тоді ЗМІ писали, що проти Вас було порушено кримінальну справу. Існували різні версії щодо цього всього. Що ж тоді насправді сталося? (У 2013 році в Ліберії проти спортсмена порушили кримінальну справу за підозрою в насильницькому утриманні Івана Сліпченка. Лісогора ув'язнила місцева влада, однак згодом суд зняв з нього звинувачення відпустив, - Ред)

- Так, в мене є ліберійська судимість. Вони мені обіцяли 7 років. Але потім я отримав так званий "кліренс" – звільнення від цих формальностей. Сидів я недовго, тиждень всього. Я просто опинився не в той час не в тому місці.

Взагалі для темношкірого громадянина будь-який білий – це бос. Він розуміє, що в білого є гроші, і він може йому щось дати. Тому коли є якісь суперечки між білим та чорним, вони готові віддати все, аби бути в цій суперечці, тому що розуміють, що білому не потрібні проблеми, і він буде відкуплятися.

У мене в Ліберії одного разу трапилась досить дивна ситуація, коли я звільняв одного свого робочого. Він мені написав розписку з датою і підписом: мовляв, отримав зарплатню і претензій не маю. Я відразу зробив ксерокопію. Він виходить за двері, але через 5 хвилин заходить з двома поліцейськими, які обвинувачують мене в тому, що я не заплатив йому зарплату. Я їм показую копію. Поліцейський бере цей документ і каже: "Це – мій чорний брат, і я йому вірю, а тобі ні". І мене забрали в поліцейський відділок. Поки я не зателефонував своїм знайомим з місії ООН, мене не відпускали.

Якщо ж повернутися до ієї ситуації, про яку ви мене питали, то все було дуже схоже: я приїжджаю до товариша в компаунд, а в нього вже два поліцейських. І коли в Сліпченка запитали, чи він мене знає, той сказав: "Так, цього теж знаю, він мені не заплатив гроші". Він мене знав, тому що до того в мене працював, але я його звільнив, і в нас з ним теж виникла конфліктна ситуація. І мене забрали до відділку.

Я 4 дні не виходив на зв'язок, тому що вони все, що було в карманах забрали. «ООНівці» теж не могли зрозуміти, де я подівся, тому що мене навіть не провели по списку затриманих. Під заставу – близько 2 тисяч доларів, мене відпустили. Кожного дня ходив до суду як на роботу. Спочатку мені запропонували заплатити 10 тисяч доларів, щоб вони забули про все, що було. Я відмовився. Потім в жовтні прийшов прокурор і запропонував заплатити 5 і розійтися. Але я знову відмовився. Таким чином, в серпні мене затримали, і лише 31 грудня прокурор все ж прийшов до мене в офіс з моїм паспортом і "кліренсом" і попросив написати розписку про те, що я ніяких претензій до них не маю…

- А з якою метою Ви поїхали до Ліберії?

- Хотів знайти цінне каміння в землі.

- У 2014 році Ви обіцяли продати золоту медаль, здобуту з рекордом світу на Кубку світу-2002 у Шанхаї на аукціоні в Києві. Виручені гроші мали піти на купівлю реанімобіля для українських військових в зоні АТО. Це було здійснено?

- Мені зателефонувала Соломія Вітвицька і розповіла, що в них є ідея зібрати кошти на реанімобіль, і запитала, який я можу запропонувати лот. І я запропонував медаль. На той момент в мене було їх три. Я й віддав. Єдине, що в мене не вийшло тоді, так це приїхати до них на аукціон. Це був один із лотів, там ще картини були, вироби всілякі.

Після того мені подзвонив чоловік і сказав: "Я придбав вашу медаль на аукціоні і вклав гроші в добру справу. Але я розумію, що це медаль, ваше досягнення. Якщо вона вам потрібна, я її поверну". Я відповів, що він її придбав, тому нехай залишить собі на пам'ять.

- У 1998 році Ви знялися у фільмі французького режисера Режиса Варньє "Схід-Захід". Чому вирішили спробувати себе у кіно? Хто Вам запропонував?

- Ми були в Ялті на зборах – кожного року в серпні в нас був оздоровчий збір, де ми плавали, бігали. І от зайшла якась компанія, поговорила з нашими тренерами, їм потрібна була масовка для фільму, плавці. Ми приїхали в Київ на СКА. І 4 дні знімали.

- Також у грудні минулого року Ви знялися у кліпі гурту «Антитіла» на пісню «TDME» і зіграли роль Станіслава Курилова (океанограф, письменник. Відомий завдяки тому, що втік із СРСР, вистрибнувши за борт радянського круїзного лайнера у відкритий океан, - Ред).

- Так, його історія тримала і чіпляла. Коли готувався – спілкувався з його жінкою в Skype. Було досить цікаво. Все почалося з того, що мені зателефонував Тарас (Тарас Тополя – фронтмен гурту "Антитіла", - Ред), ми вже були раніше знайомі, розповів про свою ідею і сказав, що бачить саме мене в тій ролі. Все було досить оперативно, колектив спрацювався, тому знімали не довго. Єдине, що турбувало – це те, що зйомки проходили в холодній воді. Знімали в Києві, Одесі, Чорноморську.

- Які плани на майбутнє?

- Чесно скажу, глобального нічого не планував. Я двічі подавав свою кандидатуру на посаду національного тренера. Але не проходив з причини того, що не маю 5 років досвіду роботи на керівних посадах. Крім того, я не раз пропонував міністерству організувати збори. Щоб я, Клочкова, Силантьєв попрацювали з молодими плавцями, прочитали лекції, про те, як здобувати нагороди і не допускати помилок. Але чиновникам це не цікаво. Вони не розуміють, що потрібно задіювати саме тих спортсменів, які через все це пройшли і розуміють ситуацію не на папері, а такою, якою вона є…

Спілкувалася Юлія Стрільник, «Моя Київщина»

Читайте також:

Тіна Кароль та Еліна Іващенко
Броварський алюмінієвий завод

Новини

Фото з місця події

У Броварах демонтували рекламу Тимошенко

21.02.2019, 11:33

Фото з мережі Інтернет

У Київській ОДА зловили крупного хабарника

21.02.2019, 11:12

За участь у Революції Гідності Президент нагородив чотирьох жителів Київщини, двох - посмертно

21.02.2019, 10:44

На Київщині може з’явитися територіальна громада навколо скандального гранітного кар’єру (ФОТО)

21.02.2019, 10:23

В Києві завершилась щорічна триденна Пелюсткова хода

У Києві відбулася Пелюсткова хода вшанування Героїв Небесної Сотні (ФОТО)

21.02.2019, 9:55

Семінар-практикум у Білій Церкві для освітян

У Білій Церкві для освітян провели семінар-практикум

21.02.2019, 9:32

Фото з мережі Інтернет

У Фастові двоє чоловіків намагалися викрасти дитину (ВІДЕО)

21.02.2019, 9:14

Фото з місця події

У Макарівському районі чоловік організував "підприємство" з виготовлення амфетаміну (ФОТО)

21.02.2019, 8:47

Фото з мережі Інтернет

У Броварському районі двоє озброєних молодиків вдерлися до будинку та почали вимагати гроші

21.02.2019, 8:22

Фото з мережі Інтернет

Погода на Київщині та у столиці 21-го лютого

20.02.2019, 21:31

Аналiтика

Свобода вибору: для політиків та виборців

21.02.2019, 8:04

Київщина пам'ятає: боєць 72-ої окремої механізованої бригади Ян Назаренко

20.02.2019, 16:20

Голова Білоцерківської райради Володимир Шевченко: Нам потрібен компроміс з містом

20.02.2019, 8:04

Як кум Путіна «регіоналам» Київщину програв

19.02.2019, 8:51

Транспортна галузь на Київщині: розруха не в клозетах

18.02.2019, 8:04

Фото з мережі Інтернет

Гідні зарплати лікарям і нова якість медичних послуг: як зміниться українська медицина у 2019 році

15.02.2019, 15:43

Цільові програми Київщини-2019: чому варто повчитися в сусідів

15.02.2019, 8:55

Біла Церква: грандіозні плани на авіаційному напрямку

14.02.2019, 8:04

Фото з мережі Інтернет

Кабмін наводить лад у споживанні населенням газу: лічильник встановлять безкоштовно

13.02.2019, 18:49

Сто днів Олександра Терещука: оцінки, тенденції, прогнози

13.02.2019, 8:04

Блоги

Сергій Міщенко (народний депутат України): незаконні вимоги "Київоблгазу"

20.02.2019, 18:00

Роман Бочкала (журналіст): Як голова Фастівського лісгоспу вирубав всі ліси та маєток збудував

20.02.2019, 10:57

Михайлина Скорик (активістка): Ірпінський фейк, або Як влада організувала гей-парад у місті

19.02.2019, 18:20

Олексій Колосов (начальник філії Державної установи "Центр пробації" у місті Києві та Київський області): Ми - "столиця" української пробації!

18.02.2019, 11:20

Володимир Бойко (журналіст): вишгородський кримінальний авторитет Фурса пограбував Межигір'я та сдав Карпюка ФСБ Росії

17.02.2019, 15:17

Юрій Гнаткевич (народний депутат 1,5 і 6 скликань): віряни на Сквирщині переходять до Помісної Церкви України

17.02.2019, 11:24

Андрій Нєбитов (заступник начальника поліції Київщини – начальник кримінальної поліції): Про викриття банди угонщиків елітних автомобілів

16.02.2019, 14:19

Володимир Манько (політолог): Політично-поліцейський союз, або Як поліція Київщини "кришує" афери "Батьківщини"

12.02.2019, 21:41

Дмитро Качура (журналіст): Як на Київщині у партії Тарути спливають всіма забуті "регіонали"

12.02.2019, 16:03

Микола Спірідонов (політолог): Перші сто днів Терещука на чолі Київщини. Чи відкриється у губернатора друге дихання?

09.02.2019, 22:24