Відлуння громадянської війни: як іспанці сховалися в Таращі

09.12.2019, 8:00

Нещодавно в місті Тараща відбулася дуже цікава подія, яку чомусь не висвітлила обласна преса, не удостоїв своєю увагою чинний депутат Верховної Ради від партії "Слуга народу" Валерій Колюх, хоча був запрошений організаторами заходу і давав обіцянку бути. "Моя  Київщина" зустрілася з головою правління Благодійної організації "Міжнародний фонд "Об’єднані Україною" пані Людмилою Холодняк, яка  ініціювала в місті Тараща спорудження пам’ятника жертвам тоталітарних режимів та презентувала художньо-публіцистичну книгу "Учителька  німецької" про свою матір, яку вивезли з Іспанії ще під час громадянської війни 1936-1939 років
- Пані Людмило, розкажіть про трагічну та надзвичайно цікаву історію вашої сім'ї.
-
Ця  історія почалася в далекому 1936 році, коли під час громадянської війни в Іспанії дві іспанські дівчинки волею долі потрапили в Україну і залишилися тут на все життя. Це були непрості дівчата. Таємницю свого походження вони берегли до останнього дня. Справа в тому, що близько 35 тисяч іспанських дітей прихистили п’ятнадцять країн світу, рятуючи від війни. Три тисячі п’ятсот із них прийняв Радянський Союз. У 1939 році всі країни повернули  дітей на батьківщину, в Іспанію, до батьків. Радянський Союз дозволив повернення деяких дітей тільки після 1957 року...
Можна тільки здогадуватися, яких поневірянь зазнали маленькі іспанці. На їх долю випало кілька воєн, а також голод, репресії, приниження і знущання диктатури. Однією із цих дівчаток була моя мама, яка відкрила мені велику таємницю всього свого життя лише перед смертю. Тобто, для мене особисто ця історія почалася досить недавно.
- Напевно, важко було спершу сприйняти таку новину?
Чесно кажучи, так. Це було несподівано, важко та боляче. Це були останні моменти життя мами і, на жаль, за сльозами я не все запам’ятала зі сказаного мамою.
Мені досі невідомо, чому мама так довго берегла  свою таємницю. Що стало причиною мовчання моєї матусі?
Одразу після сповіді мама вирішила порушити обітницю мовчання, яку  вони дали з сестрою Галиною –  ніколи, за жодних обставин, нікому не  розповідати про своє іспанське походження, ніколи не говорити іспанською мовою. Це було небезпечним не тільки для них із сестрою, але й для директора Таращанського дитячого будинку, який, щоб врятувати життя сестер, офіційним документом засвідчив їхню смерть від туберкульозу. Родина Берельманів удочерила сестер і врятувала від неминучої смерті. У цій родині для сестер почалося нове життя. До 1941 року вони прожили з іншими датами й роками народження, прізвищами та національністю.
Загалом моя мама прожила подібно до інших дітей-іспанців, яких привезли в нашу країну, рятуючи від війни. Лише раз мама назвала своє іспанське прізвище та місто, де жила її родина. Вона – іспанка зі шляхетного роду, пройшовши   через  пекло   радянської ситеми,  жахи Другої світової війни, прийняла Україну, як свою Батьківщину, але останніми її словами були слова про те, що  вона завжди була іспанкою і завжди Іспанія була в ній.
- Якими були Ваші перші кроки в пошуку  істини?
- Одразу після смерті мами я розпочала пошук іспанців-вихованців Таращанського дитячого будинку. Завдяки місцевим краєзнавцям ми встановили імена шести людей, ще трьох іспанських дівчат було вивезено в невідомому напрямку. На жаль, їх та їхніх нащадків  важко віднайти рідним із Іспанії через те, що вони отримали в Україні інші прізвища та імена, змушені були забути про свою Іспанію назавжди. Ми – нащадки вихіднців з Іспанії, об’єдналися в ініціативну групу з метою створити у місті Тараща сквер із Меморіалом пам’яті іспанських дітей поруч із дитячим будинком, де вони колись жили. На жаль, ми не можемо підтвердити їхні справжні іспанські імена і прізвища. У Таращі їх знали під іменами: Левчук Микола Антонович (1927 р.н.), Кучерявий Петро Іванович (1927 р.н.), Канц Петро (Педро) Андрійович (1922 р.н.), "Юзек" (ніколи не мав  паспорта), Гончар Галина (1921 р.н.), Холодняк  Марія (1918 р.н.)
Більше десяти років я збирала документальні підтвердження, шукала будь-які, хоч найменші сліди, що допомогли б. Я знайшла  підтвердження, що було п’ять дитячих будинків, де офіційно прийняли дітей-іспанців. Але про Таращу ніде ніяких відомостей нема, архіви знищені.  Московський  архів  вимагав точні імена і прізвища дітей, яких я не мала. Не так  багато, як хотілося б, взнали і від нащадків таращанських іспанців. І час, на жаль, уже працює не на нас. Але є новітні технології, наприклад, Всесвітня база даних аналізів ДНК, завдяки якій уже знайлося більше десяти кровних родичів у різних країнах світу. Маємо надію, що це дозволить трохи просунутися в пошуку.
- Чим було вмотивоване Ваше рішення про створення Благодійної організації "Міжнародний фонд "Об’єднані Україною"?
- Зрозуміло, що в нашій історії пошуку задіяні низка держав - безпосередньо Іспанія та Україна, а також інші країни, куди були вивезені  іспанські діти в роки війни. Ми тісно співпрацюємо з консульством Украни в Іспанії, уже кілька поїздок здійснили до Іспанії. Є плани й задуми оприлюднити відому нам інформацію на телеканалах Іспанії з надією на позитивний результат, про що й домовляємося з зарубіжними колегами. Також підтримуємо тісний зв’язок з представниками української діаспори в Іспанії, беремо участь у мистецьких фестивалях, де популяризуємо все українське.
- Розкажіть про подію, яка відбулася  нещодавно в Таращі.
- Коли померла  мама, я відчула непереборне  бажання  щось робити, шукати, щоб знайти відповіді на всі чи хоча б на деякі запитання. Це стало справою мого життя. І не тільки тому, що це безпосередньо стосується історії життя моєї мами, але й інших дітей, що мали схожі долі. Якщо мені вдасться допомогти хоча б одній родині чи людині відновити історію і справедливість, то вважатиму, що недаремно живу в цьому світі.
Тому розпочавши пошуки з Таращі і отримавши хай і невелику, але важливу інформацію, ми на правлінні фонду порадилися і вирішили розробити проєкт та найближчим часом спорудити в місті Тараща пам’ятник жертвам тоталітарних режимів, встановивши його  в сквері поблизу дитячого будинку, де колись проживали іспанські діти. За роботу над пам’ятником взявся заслужений скульптор України Віталій Рожик із міста Коростишів. Він виготовив макет пам’ятника за власний кошт.
Монумент являє собою статую Матвія Берельмана, який ховає двох дівчаток, затуляючи їх руками і полами одягу. Він як  і багато інших євреїв був розстріляний фашистами в лісі під Таращею, але зумів врятувати іспанських дітей.

До слова, влада Таращі одразу відгукнулася на наші ініціативи. Після особистої зустрічі з міським головою Валерієм Велієвим було домовлено про те, що на сесії районної ради буде поставлено питання виділення ділянки землі під монумент, що й було зроблено. Ділянка виділена, кадастровий номер  присвоєний.  Обговоривши дату, що влаштовувала б усі сторони, домовилися на 22 жовтня. У цей  день, крім презентації макета пам’ятника та встановлення пам’ятного знаку на місці майбутнього меморіалу, відбулася також презентація книги про історію життя моєї мами - "Учителька німецької",  автором ідеї якої є я, матеріал із історії своєї сім’ї та інші архівні документи також надала я, а художньо оформила письменниця Ірина Власенко.
Приміщення для презентації нам люб’язно надало керівництво району в районній музичній школі міста Тараща.
Серед представників влади були: міський голова Валерій Велієв, виконуючий обов’язки голови РДА Юрій Шостак, начальник відділу культури Таращанської РДА Роман Бабич, краєзнавець, наш постійний помічник Леонід Лещенко, художник-краєзнавець Володимир Болванович, равин єврейської громади міста Тараща Дем’ян Мороз, директор школи №1-"Ерудит", якій нещодавно виповнилося 150 років Олена Препотень, редактор Таращанської районної газети Дар’я Камінська.
Ми дуже дякуємо учням, які привітали нас на презентації іспанською мовою, усім таращанам, що підтримали нас.
На закінчення хочу сказати, що іспанська сторона також зацікавлена в спорудженні подібного пам’ятника в Барселоні в пам’ять іспанських дітей, бо їхня доля – це спільні сторінки історії Іспанії і України. Співпраця наша  продовжується. Наразі фонд займається збором коштів на зведення монументу, продовжує працювати в архівах, упорядковує наявну інформацію.
 
Тетяна Іванчук, "Моя Київщина"

Читайте також:

Фото з мережі Інтернет

Новини

Фото з мережі Інтернет

Прогноз погоди для жителів Київщини на 22-ге січня

21.01.2020, 21:30

фото з мережі Інтернет

Концерт дуету "Кролики" у Броварах скасовано через звинувачення в українофобії

21.01.2020, 19:53

Фото з мережі Інтернет

Прокуратура Київщини розсекретила озброєну банду зловмисників

21.01.2020, 19:30

Олександр Дубінський

Нардеп-мажоритарник від Київщини Дубінський запропонував знизити ставку ПДВ

21.01.2020, 18:50

Фото з мережі Інтернет

У Білій Церкві чоловік побив та пограбував 10-річного хлопця

21.01.2020, 18:30

Фото з мережі Інтернет

На Київщині судитимуть бухгалтера відділу освіти через розкрадання пального

21.01.2020, 17:50

Ірпінська міська рада

Працівникам Ірпінської міськради оголосили підозру через бойкотування роботи

21.01.2020, 17:31

Фото з мережі Інтернет

У Іванкові зі скандалом відключають газопостачання у домівках мешканців (ФОТО)

21.01.2020, 16:59

Фото з місця події

Філарет відспівав командира збитого іранцями літака Володимира Гапоненка з Боярки

21.01.2020, 16:50

Фото з місця події

Останню дорогу встелили квітами: у Борисполі попрощалися з загиблим в Ірані пілотом (ФОТО)

21.01.2020, 16:20

Аналiтика

Як пройшов 2019 рік для столичного регіону: аналіз порталу "Моя Київщина"

21.01.2020, 8:00

На біржу праці: Чому на Сквирщині найбільший платник податків звільняє людей

20.01.2020, 8:10

Духовна спадщина Поета Миколи Біденка. Шлях у вічність

19.01.2020, 8:00

Мер Боярки Олександр Зарубін: Розраховуємо на утворення ОТГ, що дозволить нам нормально розвиватися

17.01.2020, 8:00

Тим, хто хоче навчитися літати: як розвивається комерційна авіація Білої Церкви

16.01.2020, 10:43

Як житиме Київщина у 2020 році: бюджетні програми

15.01.2020, 8:00

Коли закон не заважає: як неподалік від Білої Церкви прописатися під парканом аеропорту

14.01.2020, 8:00

Сільські клуби: як зникає культурна Київщина

13.01.2020, 8:00

Як себе почуває Київська облрада: про підсумки 2019 та надії на 2020 рік

10.01.2020, 8:00

Найбільші платники податків Київщини: ТОВ «Белла-Центр»

09.01.2020, 8:00

Блоги

Єва Басіста (журналіст): Чому поліція не може вирішити "наркотичну" проблему на Київщині

21.01.2020, 14:28

Ярослав Москаленко (екс-нардеп): Треба консолідуватись

20.01.2020, 19:29

Микола Стариченко (голова Київської обласної ради): Віра Рогова вивела освітян Київщини на передові позиції в Україні

20.01.2020, 15:38

Олександр Карпюк (бізнесмен, волонтер):Штаб ООС мовчить про обстріл Оріхового

20.01.2020, 14:50

Дмитро Качура (журналіст): Про фантастичні кульбіти наших "еліт"

20.01.2020, 9:01

Олександр Волинець

Олександр Волинець (депутат Київської обласної ради): Вихід із партії "Батьківщина" був колективним

18.01.2020, 11:30

Іван Ступак (депутат Київської облради): Чому Баканов приїхав на прийом до голови Київської ОДА Чернишова

17.01.2020, 17:54

Анатолій Гунько

Анатолій Гунько (активіст): У президії Київської облради маячить якась незрозуміла людина

17.01.2020, 9:20

Світлана Шеповалова

Світлана Шеповалова (керівник Київського обласного Центру допомоги учасникам АТО): Громадську організацію людей Медведчука хочуть розмістити в приміщенні КОДА

16.01.2020, 13:55

Андрій Нєбитов

Андрій Нєбитов (начальник поліції Київщини): Розкриття вбивств минулих років – це відновлення справедливості та віри у правоохоронні органи

16.01.2020, 11:45