Тег: Ставище

Вкрали 200 тисяч гривень та спалили власне авто: на Київщині пограбували пенсійну машину (ФОТО)

10.04.2018, 16:06

Сьогодні, 10 квітня, поблизу села Гостра Могила Ставищенського району озброєні невідомі напали на автомобіль, в якому перевозили гроші для виплат пенсій Про це повідомляє інформаційний портал "Моя Київщина" з посиланням на "Сегодня". На місці події працює слідчо-оперативна група і керівництво поліції Київської області. Злочинці відібрали 200 тисяч, авто постраждалих згоріло. "Зловмисники підрізали легковий автомобіль, в якому перебував начальник пересувного відділення зв'язку "Укрпошти" та водій. Застосувавши сльозогінний газ, викрали у них близько 200 тисяч гривень. Після чого підпалили один зі своїх автомобілів і зникли. У полум'ї також згорів транспортний засіб постраждалих", - повідомляють в ГУ НП Київської області. Для розшуку злочинців в області введено оперативний план "Сирена".

Життя та смерть Героя: за Законом України чи за законом людяності?

28.08.2017, 13:36

Ця історія розпочалася 4 лютого 1992 року, коли в невеличкому селі Кривець Ставищенського району Київської області народився хлопчик – Сергій Матусевич Односельці згадують, що свого батька Сергій не знав і ніколи на бачив, а мама змушена була їздити на заробітки. Ще змалечку хлопця доглядав дідусь, Юлах Андрій Сергійович, який працював завідуючим господарства у дитячому садку. На честь нього хлопчик і був записаний по-батькові, як Сергій Андрійович. Доля розпорядилася так, що у віці 12 років Сергій осиротів – його маму вбили. Дідусь був призначений опікуном онука, і замінив йому й батька, й матір. «Я своїх дітей так не доглядав, як Сергія», - розповідає Андрій Сергійович. Хлопчик ріс, і разом з ним росла його мрія – стати військовим. У дев’ятому класі Сергій вирішив вступати до Київського суворовського училища (нині військовий ліцей імені Івана Богуна). Та, на жаль, не склалося. Тому хлопець після школи продовжив навчання у Білоцерківському професійному ліцеї. Але мрію свою не полишив. І після закінчення в 2010 році був призваний на строкову службу до Збройних Сил України. У віці 20 років Сергій одружився. Та шлюб протривав лише півроку. За два місяці до розлучення у пари народився син. Сергій був зареєстрований батьком дитини і виплачував аліменти. У 2014 році в Україні у  зв’язку з ситуацією на Сході було оголошено мобілізацію і 11 квітня Сергій, як доброволець, був призваний до лав Збройних Сил. Дідусь та бабуся залишилися самі, без єдиного годувальника, без єдиної опори, але розуміли, що нічого не вдіють, бо занадто добре знали онука – він не залишиться осторонь. Потрапив Матусевич Сергій служити в 15-й окремий батальйон «Ужгород» 128-ї гірсько-піхотної бригади. Армія після її фактичного розпаду тільки відроджувалась, бракувало найнеобхіднішого: одягу, взуття, продуктів харчування. Чим могли Сергію та його побратимам допомагали дідусь з бабусею, односельці, колеги по роботі, працівники військового комісаріату, направляючи на адресу Сергія та його побратимів  посилки з речами та продуктами. Шість місяців він воював на сході України. Після тяжких і виснажливих боїв, після виходу з Іловайського котла Сергій  повернувся в короткострокову відпустку додому, живий і неушкоджений. Але не довго довелося бабусі та дідусеві радіти онукові, незабаром він знову поїхав назад.  Андрій Сергійович згадує: «Так, я просив його не йти, ми з бабусею – інваліди, я – взагалі без ноги, нам важко без його допомоги. Як опікуна двох інвалідів, у нього були всі підстави не йти. Але він мені сказав: «Дідусю, ми присягнули з хлопцями один одному, що повернемося і будемо захищати Батьківщину, я не можу їх зрадити». Олександр Леонідович Трохименко, керівник автозаправної станції, на якій працював Сергій, додає: «Бути військовим – була його мрія, він до цього готувався постійно. Коли йшов туди вдруге, сказав мені: «Якщо не ми, то хто? Я досвідчений, я вже пройшов багато. Тим більше там мої побратими, я не можу їх кинути». Я вже потім зрозумів, що він до мене ставився як до батька. Із зони АТО дзвонив до мене практично кожного дня. Ділився всім, радився». Саме з Олександром Леонідовичем Сергій розмовляв за півгодини до своєї загибелі 31 січня 2015 року: «Він розповідав, що вони підбили один танк, але ще один залишився. Сергій з двома побратимами добровільно залишилися прикривати бригаду в районі смт. Чорнухине Попаснянського району Луганської області, яка відходила з напрямку Дебальцево. Також це потрібно було, щоб вивести місцевих з-під вогню сепаратистів та російських найманців. Перед ними нікого з наших не було, і за ними. Вони були в оточенні. І він знав…знав, що це кінець. По суті, він зі мною попрощався. 128-ма гірсько-піхотна бригада багато чим їм зобов’язана». Спочатку ніхто не хотів вірити в те, що Сергія більше немає. Але в мережі з’явилося відео, на якому сепаратисти чітко показують  документи загиблих. Тоді й зрозуміли, що війна дійсно його забрала. Спочатку тіло знаходилося на окупованій території, і тому деякий час Сергій значився у списках зниклих безвісти. Врешті-решт його та інших загиблих бійців вдалося забрати та перевезти в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню імені Мечникова. Там розпочався довготривалий процес проведення ДНК-експертизи. Для цього були розшукані колишня дружина Сергія та їх син, у якого були взяті зразки ДНК, необхідні для порівняння з ДНК Сергія. Експертиза й підтвердила остаточно, що Сергій Андрійович Матусевич загинув, не доживши чотирьох днів до свого 23–річчя. Ще в Луганській області Сергій познайомився з дівчиною, Аліною. З нею він збирався одружитися. Та не судилося. Не встиг Сергій і побачити їх спільну донечку – Мирославу, яка народилася вже після його смерті. Дідусь і бабуся півроку чекали повернення онука, ходили різними установами, подавали запити, домагалися, щоб  Сергій врешті-решт був похований на рідній землі. І лише по завершенню ДНК експертизи в Дніпро виїхав співробітник Ставищенського районного комісаріату Київського області з родичами загиблого Сергія і 1-го липня 2015 року тіло Героя повернулося у рідний Кривець. Указом Президента України №108 2015 р. «За особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Матусевич Сергій Андрійович був нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» посмертно. На жаль, бабуся так і не змогла провести у останню путь рідну кровиночку. Лише торкнувшись машини, на якій привезли тіло Сергія, вона знепритомніла і впала. Так і не прийшовши до свідомості, за два місяці вона померла. Через постійні переживання загострилися проблеми зі здоров’ям і діда: незабаром Андрій Сергійович залишився без обох ніг. Коли ж прийшов час виплачувати одноразову грошову допомогу, що призначається членам сім’ї загиблого військовослужбовця, дідусеві героя надіслали документ, у якому зазначалося, що Міністерство оборони прийняло рішення про відмову у виплаті допомоги Андрію Сергійовичу, посилаючись на те, що: допомога виплачується членам сім’ї, батькам та утриманцям загиблого, а 1) Матусевич С. А. був повнолітнім, тому на день загибелі військовослужбовця піклувальник не здійснював опіку і не мав прав та обов’язків щодо забезпечення Сергія; 2) члени сім’ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на повному його утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування, а у дідуся була пенсія від держави по інвалідності.  Натомість грошову допомогу у розмірі 600000 грн отримала колишня дружина загиблого. Як розповіла Юлія Шаповалова, у будинку якої жили бійці 128 бригади на час проведення АТО, Матусевич багато розповідав про своє життя, також про свою колишню дружину, з якою він був розлучений і яка його постійно ображала. «Вона стверджувала, що він не є батьком дитини. Я це чула, тому що Сергій вмикав голосовий зв'язок, щоб я послухала, як вона його принижує. При необхідності я можу приїхати і все ще раз підтвердити особисто», - говорить вона. Невраховані у рішенні були і ті обставини, що дідусь загиблого хоче встановити пам’ятник на могилі, для чого потрібні значні кошти, та й те, що у Сергія є ще одна дитина, дочка Мирослава. Андрій Сергійович розповів: «Аліна ні на що не претендувала, вона записала дочку на своє прізвище, і поїхала подалі від зони АТО, сказавши, що їй не потрібні ніякі гроші, вона лише хоче, щоб її Сергій повернувся». Так і лишився Андрій Сергійович ні з чим. На встановлення пам’ятника кошти виділила громада, допомагали й приватні підприємці та працівники районного військового комісаріату, прибиранням і прикрашенням могили дідусь займався ж сам. Згодом у Білій Церкві, в професійному ліцеї, де навчався Сергій,  відкривали меморіальні дошки колишнім учням ліцею, загиблим в АТО. Але місцева влада сказала, що хоч Сергій тут і навчався, виділити кошти вони не зможуть, бо він, мовляв, не місцевий. Тоді учні з викладачами організовували ярмарки, збирали гроші, щоб все ж встановили меморіальні дошки всім загиблим… Ще перебуваючи у шлюбі, Сергій із колишньою дружиною взяли кредит. Дідусь розповідає наступне: «Телефонують ще досі з банку, кажуть дати адресу онука, погрожують колекторами. А я відповідаю: «Приїжджайте, підемо на кладовище, запитаєте». А вони відповідають: «У нього є родичі, то хай шукають гроші». А де ж Андрій Сергійович їх візьме, якщо сам ледь виживає на пенсію?...  «Раніше онук допомагав, а тепер його немає. А держава нічим не допомагає. Всі гроші його колишня забрала. На похорон ні копійочки не дала. Ще й орден хотіла забрати, але я сказав: «Не віддам, це мені пам'ять про внука», - говорить Андрій Сергійович. І хоч односельці подали безліч заяв, що підтверджують те, що дідусь з онуком проживали разом, вели спільне господарство, закон не на їх боці. Рідня дідуся розповідає: «Ми казали Сергієвій колишній: «Допоможи хоч трохи дідусеві, хоч на медикаменти. Ти ж знаєш, як йому важко. Але їй і того мало. Якби суд змусив її допомогти, трохи поділитися. Але суд нічого не зробить, бо закон такий…». А де ж людяність? Подібних історій багато. Правда у кожного своя. І через таку «шаблонність» системи часто страждають люди. Складно створити закон, що був би справедливий та єдино правильний для кожної життєвої ситуації. Мабуть, часто проблема не у відсутності досконалого правосуддя, а в недосконалості моралі самих людей. Юлія Стрільник для порталу «Моя Київщина»

Начальник Ставищенської поліції Артем Барчуков: оновлена поліція працює як сервісний орган

31.07.2017, 13:08

Кореспондент інформаційного порталу "Моя Київщина" поспілкувався з начальником поліції Ставищенського району Артемом Барчуковим, який розповів про роботу відділу, футбольне життя поліцейських та плани створити велопатруль   - Скажіть, будь ласка, як Ви почали роботу в лавах внутрішніх справ? - У січні 2000 року я був призначений уповноваженим державної служби по боротьбі з економічною злочинністю Сквирського районного відділу. У цьому районі я пропрацював до 2012 року, пройшовши шлях від опера до керівника одного з управлінь. У 2012 році я був призначений заступником начальника, а потім начальником міліції громадської безпеки Сквирського районного відділу, і до реформування міліції в поліцію працював на займаній посаді. З листопада 2015 року після проходження атестації працював першим заступником Сквирського районного відділу поліції, а з квітня 2016 року призначений на посаду начальника Ставищенського відділення поліції. - Які головні зміни отримала оновлена поліція у порівнянні зі старою міліцією? - Ми почали працювати як сервісний орган. Населення починає звертатися не тільки із заявами про скоєний злочин чи правопорушення. Часто громадяни отримують консультації у дільничних з питань субсидії, і навіть було таке, що наші хлопці підвозили стареньких бабусь, щоб вони заповнили відповідні документи. Тобто поліція почала ширше працювати з населенням, але у нас залишається функція розкриття злочинів, правопорушень та притягнення до відповідальності. - Розкажіть про стан криміногенної ситуації в районі. - За шість місяців поточного року на території району зареєстровано 99 кримінальних правопорушень з урахуванням закритих. В порівнянні за аналогічний період 2016 року було відкрито 121 кримінальне правопорушення. У районі спостерігається динаміка щодо зниження злочинності на 18%. - А з чим це може бути пов'язано? - У 2016 році тільки починалося становлення поліції. Тоді відбувалася реорганізація, створювалися нові служби, такі як групи швидкого реагування та патрулі. Поліцейські постійно знаходиться на вулиці разом з людьми, тому зловмисники стали менше себе проявляти. - Скільки співробітників поліції працює у відділку? - Наразі в штаті є 44 працівники особового складу та 7 чоловік прикомандированих. Вони працюють у відділі кадрового забезпечення, службі інформаційних технологій та службі моніторингу. Поступово ми укомплектовуємося кадрами. В січні 2017 року до нас прийшло 3 співробітники, восени – ще 3 чоловіки. Крім того на навчанні зараз перебувають 5 чоловік, які після успішного складання екзаменів прийдуть до нас працювати, після цього залишиться ще 2-3 вакантні посади. - Як працює патрульна поліція в районі, автомобілів вистачає? - Автомобілі в нас є. Від колишньої служби ДАІ перейшло два автомобілі "Шкода" та "Ланос". Вони в гарному стані, бо особовий склад ремонтує їх своєчасно. Якщо добре ставитися до техніки, то вона буде служити. А Головне управління забезпечує паливно-мастильними матеріалами. Проте двох автомобілів трохи замало… У нас техніка працює цілу добу, а вона має властивість ламатися. Тому було б доцільно мати ще один новий автомобіль. - Чи хтось з особового складу брав участь в боях на Донбасі? - Був один, але зараз він уже вийшов на пенсію. Окрім того, в нас є один хлопець, який перевівся з полку особливого призначення "Миротворець", де служив з 2014 по 2017 роки. Він сам місцевий, хоче рости по кар’єрній драбині, зараз навчається, а паралельно служить у нас помічником чергового. - Як Ви співпрацюєте з іншими службами, наприклад із рятувальниками та медиками? У Вас є спільний план дій? - Так, авжеж. З пожежними ми здійснюємо патрулювання, залучаємо лісову охорону, разом інспектуємо ліси. Завдяки цьому ми не допустили глобальних пожеж у лісових масивах. Також патрулюються спільно з рятувальниками  місця масового відпочинку людей, особливо ретельно працюємо на водоймищах, щоб не допустити трагедій. З лікарнею у нас також проводиться ряд відповідних заходів. Ми майже щомісяця відправляємо близько десятка чоловік на примусове лікування від алкогольної залежності до смт Глеваха. - Чи співпрацює поліція з громадськими формуваннями району? - Поки що на території Ставищенського району не створено жодного громадського формування. Зараз ведеться відповідна робота, тому я думаю, що вже до кінця року воно буде зареєстровано в селищній раді. Майбутнє громадське формування буде залучати до своєї діяльності ветеранів АТО, тобто людей які мають відповідну підготовку, і вони будуть допомагати нам у забезпеченні громадського порядку. - У великих містах зараз активно запроваджуються велополіція. Чи не думаєте Ви, що навіть у такому маленькому селищі, було б доцільно її сформувати? - Можливо, так. У нас з п’ятниці по неділю велика кількість людей відпочиває в центрі селища, у парку та біля водойми. До того ж велосипед економний, він має набагато більшу прохідність. Ним легше переслідувати злочинця, який тікає по вузьких вуличках. В разі повної комплектації штатом та матеріальною базою можливо ми й сформуємо такий підрозділ. Проте, мабуть, це станеться не раніше наступного року у літній період. - У Ставищенському відділі поліції є футбольна команда, розкажіть про неї. - Так, у нас є міні-футбольна команда, яка за традицією називається "Динамо". У позаминулому році вона не приймала участі в чемпіонаті, бо особовий склад був зайнятий реформуванням. В цьому році ми заявилися в другу лігу, де зайняли друге місце. Крім того дійшли до півфіналу кубку Ставищенського району. У наступному сезоні будемо грати у вищій лізі чемпіонату району. Також, три працівники нашого відділу грають у чемпіонаті Сквирського району. Ми – великі вболівальники футболу. Сам я з дитинства захоплююся спортом, і навіть зараз граю у футбол. Буває, їздимо з колективом на матчі київського "Динамо". Завжди можливо викроїти 2-3 години, щоб подивитися на улюблену гру та відпочити. - Які корективи Ви особисто хотіли б внести у роботу поліції? - Почну з того, що по Ставищенському району проходить траса державного значення Київ-Одеса, і має чималу протяжність. Зараз ще не до кінця запрацювала дорожня поліція. А патрулювати тільки магістраль виходить досить накладно. Було б доцільніше встановити блок-пости і, по можливості, камери відеонагляду, які б допомагали в діяльності правоохоронних органів, а  також дисциплінували водіїв. Розмову вів Валерій Міщенко, "Моя Київщина"

Новини

На Київщині завершили навчання перших поліцейських-психологів (ФОТО)

23.04.2018, 11:55

Вишневе стоїть: обурені містяни вийшли на мітинг (ВІДЕО)

23.04.2018, 11:32

У одного з пацієнтів Фастівської лікарні під подушкою знайшли гранату (ФОТО)

23.04.2018, 11:03

На Київщині вщент згорів магазин

23.04.2018, 10:40

У Вишневому представники двох футбольних чемпіонатів воїнів АТО не поділили одне поле

23.04.2018, 10:14

У мережі показали жахливі умови у Бориспільській міській лікарні (ФОТО)

23.04.2018, 9:41

"Форсаж" по-українськи: на Чайці відбулося відкриття сезону (ФОТО)

23.04.2018, 9:03

В мера Дикого вирішили обкласти податками білоцерківчан по максимуму

22.04.2018, 18:51

На Київщині кадрові зміни: звільнено голову Фастівської райдержадміністрації

22.04.2018, 17:49

Верховній Раді пропонують перейменувати Переяслав-Хмельницький

22.04.2018, 16:51

Аналiтика

Аферисти з Ірпеня: як ошукані інвестори Вишнякова справедливості шукали (ФОТОРЕПОРТАЖ)

23.04.2018, 8:08

Протистояння на Київщині почалося

На старті президентських перегонів: чому на Київщині Банковій нічим крити Тимошенко

20.04.2018, 8:20

"Парк ХІІ місяців" під Києвом: незабаром з’являться бегемоти та дім для крокодилів

20.04.2018, 8:06

Головлікар Білоцерківського обласного онкологічного диспансеру Ярослав Колесніков: кількість випадків меланоми за 10 років зросла в рази

19.04.2018, 17:08

Медична реформа в дії, або чи буде "швидка" виїжджати до хворих на Київщині

19.04.2018, 8:08

Едуард Якушев розповів про те, чим займається КОТПП

Перший віце-президент Київської обласної торгово-промислової палати Едуард Якушев: Нам необхідно оновлювати промисловість

18.04.2018, 8:00

Як компанія родини Рудьковського "віджимає" землю у селян на Миронівщині

17.04.2018, 14:13

"Показуха", приховування і самопіар: як працюють "слуги народу" з КОДА

17.04.2018, 8:00

Чим завершиться силовий "підхід" Яреми на Київщині

16.04.2018, 8:00

Ландшафтний парк у Буках залишається візитною карткою Сквирщини, хоча власники даного проекту поступово втрачають вплив на цей регіон

Хто хазяйнує на Сквирщині: аграрій, ще один аграрій та родина Суслових

12.04.2018, 16:25

Блоги

Сергій Лещенко (народний депутат): Як найближчий соратник Порошенка окучує округ на Київщині

23.04.2018, 11:52

Олександр Замула (активіст, Фастів): Які "казки" про ПАТ "Укрзалізниця" мер Фастова розповів журналістам у своєму кабінеті?

20.04.2018, 9:52

Аліна Захаренко (юрист, активіст): Новий "Еліта-Центр" в гангстерському "Чикаго"-Ірпені

19.04.2018, 10:57

Анатолій Обухов (житель Білої Церкви): Парк сорому за місто

18.04.2018, 12:04

Ірина Федорів

Ірина Федорів (активістка): Чому мер Ірпеня вигнав фінансистів з граблями і коли Карплюка вже посадять? (відео)

18.04.2018, 11:51

Артур Пічкур (журналіст): На підтримку будівництва шляхопроводу у Вишневому

17.04.2018, 18:38

Володимир Гайдамачук (активіст): Як мер Білої Церкви блокує роботу журналістів

16.04.2018, 18:35

Віталій Купрій (народний депутат): Як Ситник квартиру в Броварах отримав

16.04.2018, 18:29

Олександр Коваленко (адвокат): Навіщо потрібні автоматники в аеропорту?

16.04.2018, 16:41

Сергій Істомін (активіст): Що "Олександрія" зробила для отримання грошей від держави?

16.04.2018, 13:49