Чому медреформа не приживеться на Київщині

Абсолютна відсутність відповідної інфраструктури, копійчане фінансування та провал адміністративно-територіальної реформи робить будь-які спроби провести кардинальні зміни в медичній сфері приреченими на провал. До цього варто ще додати абсолютну некомпетентність лобістів реформи, які пропонують зміни в систему охорони здоров’я, які ніколи не втіляться в життя

Схоже, що дехто зі "слуг народу" не полишає сподівання хоч опудалом, хоч тушкою протягнути медичну реформу на Київщині. Хоча ситуація з нею нагадує відомий вираз покійного екс-голови Верховної Ради Івана Плюща про "впихнути невпихуєме". Так, учора, у Білій Церкві медиків "з-під палки" зігнали на зустріч з урядовцями і нардепами місцевих медиків. Переконувати працівників сфери охорони здоров’я у доцільності реформи з Києва приїхала одіозна голова профільного управління КОДА Алла Арешкович. Була присутня і депутат Київоблради Наталія Бігарі, яка очолює комісію з питань охорони здоров’я. Верховну раду представляли Хвича Мепарішвілі та Ірина Сисоєнко. Остання, до речі, вже об’їздила всю Київщину з розповідями про "чудодійну" медреформу. З чого б це така безкорисність від народного депутата, в якого навіть немає спеціальної вищої освіти?..

Як би там не було, але проект медреформи на Київщині навіть неозброєним оком видається абсолютно провальним та недієздатним. Нагадаємо, що у Київській області Урядом запропоновано чотири госпітальні округи: Бородянський (чомусь з центром у Вишгороді), Лівобережний (центр Бровари), Васильківський (центр чомусь у Боярці), Білоцерківський (центр Біла Церква). Власне, так виглядає розподіл округів на мапі області:

Але варто зазначити, що ця мапа не має нічого спільного з реальністю. Варто нагадати, що згідно законодавства, зона госпітального округу визначається своєчасністю доїзду до багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування (яких, нагадаємо, має бути три – дві першого рівня та одна – другого рівня), що не повинен перевищувати 60 хвилин та еквівалентним радіусу 60 кілометрів. Ми вирішили поміряти відстань від центрів госпітальних округів, де знаходитиметься лікарня другого рівня. Виявилося, що значна частина Київської області взагалі не потрапляє в зону обслуговування. Географічно, відповідно до стандартів МОЗ, 60-кілометрові зони від центрів округів виглядають наступним чином:

Що ми маємо на виході? У Білоцерківський округ не "влазить" більша частина Миронівського і Богуславського районів, а також низка населених пунктів Тетіївського, Таращанського, Кагарлицького районів, а також місто Ржищів.

До Лівобержного не потрапляють майже увесь Згурівський з самою Згурівкою, весь Яготинський і значна частина Переяслав-Хмельницького району разом із райцентром.

До Бородянського округу з центром у Вишгороді не потрапляє увесь Поліський район, значна частина Іванківського району і навіть невелика частина Бородянського району.

Що ж до Васильківського округу, то хоча формально усі населені пункти знаходяться в 60-ти кілометровій зоні, виникають інші серйозні питання, які стосуються зручності транспортування хворих.

Наприклад, з Українки, яка входить в округ, їхати до Боярки вкрай незручно. Аналогічна ситуація і з Макарівським районом - про реальні транспортні перепони наші чиновники, схоже, забули.

У інших трьох вищезгаданих госпітальних округах ситуація з часом доїзду взагалі є катастрофічною. Оскільки округи планують робити порушуючи 60-кілометрове обмеження, то значна частина населених пунктів, ніяк не вкладатиметься в нормативи МОЗ. Для прикладу, від Вишгороду до села Розважів (Поліський район), дорога в один бік займе більше години, а відстань складає 81 кілометр.

Центр Поліського району - Красятичі - також знаходиться на солідній відстані від центру госпітального округу – 92 кілометри, а часу на дорогу потрібно витратити майже 1 годину і 20 хвилин.

Для Білоцерківського округу також є свої "недосяжні" міста і села. Для прикладу, від "центру" до одного з найбільших сіл Київщини - Медвин, відстань складає 74,5 км, а час доїзду становить більше години.

До Миронівки доведеться доїхати за 1 годину і 15 хвилин та подолати 83 кілометри.

А от до села Великий Букрин необхідно проїхати відстань у 104 кілометри. Часу на такий доїзд доведеться затратити немало – 1 годину 40 хвилин.

Проте, найтяжчою ситуацією з поїздом, вочевидь є у Лівобережному госпітальному окрузі. Так, для того аби доїхати з Броварів до Переяслава, потрібно подолати 80 кілометрів за більш ніж годину.

Яготин знаходиться на відстані 95 кілометрів і по найкоротшому шляху доведеться їхати 1 годину 16 хвилин.

Дорога до Згурівки складе 1 годину 12 хвилин, а проїхати доведеться 82 кілометри.

На теренах цього округу є село, яке знаходиться на "рекордній" відстані до Броварів – 120 кілометрів. Це село Лукомщина, шлях до якого займе майже 2 години.

Утім, при цьому не враховується те, що "швидкій" спочатку треба буде доїхати до паціента, а потім доведеться їхати по "вбитим" і вічно ремонтованим та перекритим дорогам. Тобто часові розрахунки видаються дуже оптимістичними. Яскравий приклад - обмеження руху на Одеській трасі, яке триває роками (чого лише вартий міст над Стугною, який лагодять вже шостий рік). Окрема історія – залізничні переїзди, біля яких дуже часто формуються величезні "корки", в результаті яких "швидка" може застрягти на півгодини-годину. Внаслідок цього, шанси на те, що тяжко хворий виживе після такої поїздки, значно зменшаться. Крім розбитих доріг треба говорити і про "убиті" швидкі – УАЗи, ГАЗелі, тощо.

Ще одна дивна історія, з якою ризикують стикнутися жителі Київщини – це невідповідність меж госпітальних округів до адміністративно-територіального поділу. Йдеться про створення ОТГ. Наразі в області є тільки дві територіальні громади, але скоро очікуються вибори нових об’єднань, що може викликати непорозуміння. Особливо якщо ОТГ будуть створені з різних районів, які входять в різні госпітальні округи. Але це вже - дрібниці в порівнянні з іншими проблемами...

Загалом, усе йде до того, що медреформа не приживеться на Київщині, як, власне, і в усій Україні. Адже питання лежить навіть не в площині реформ, а у жахливому фінансуванні медичної галузі. Якщо у тих же Штатах на цю галузь йде 15% від ВВП, то в Україні – лише 3%. Про що можна говорити, якщо співмірність реальних цифр різниться в два порядки. Тому коли жебрацька країна з копійчаним забезпеченням хоче закрити лікарні – це ні що інше як злочин. І жодні слова представників нашої "еліти" про економію не можуть бути виправдані…

Микола Тицький, «Моя Київщина»