#

Депутат Ставищенської райради від "Свободи" Юрій Деркач: Сівкович організовував проти мене травлю

08.05.2018 05:05
Депутат Ставищенської райради від "Свободи" Юрій Деркач: Сівкович організовував проти мене травлю

«Моя Київщина» поспілкувалася з колишнім правоохоронцем, екс-головою села Іванівка, що на Ставищенщині, а нині –  директором санаторію «Дружба», депутатом Ставищенської райради Юрієм Деркачем та дізналася про його досягнення в якості сільського голови населеного пункту, бюджет якого ледь дозволяв вижити, а також протистояння з одіозним Володимиром Сівковичем

- Юрію Олексійовичу, як згадуєте свою роботу в місцевому самоврядуванні? Що вдалося зробити за той період?

- На посаді голови Іванівської сільської ради я пропрацював 10 років і зробив чимало. Все, що запланував, звісно, реалізувати не встиг. В основному, через брак бюджету. Скажу відверто, мені було дуже приємно, коли змінилося законодавство і пішло більше коштів на місцеве самоврядування, хоч я вже на той момент і не був керівником села. Практично за дві каденції моєї роботи не було такого, щоб у мене залишалися хоч якісь вільні кошти: не було грошей на якесь озеленення чи прибирання – все йшло на зарплати та теплоносії.

За ці роки я намагався зробити по максимуму, щоб забезпечити нормальне функціонування об'єктів соціальної сфери – школи, садочку, лікарні, буднику культури. Доводилося навіть по три-чотири рази в місяць брати позички, щоб видавати вчасно людям зарплати. Періодично звертався до підприємців, фермерів.

Я створив першу в районі громадську організацію "Іванівський центр місцевого розвитку", щоб кошти, якими допомагають спонсори, йшли не через казначейство, а через громадську організацію. Це робилося за спонсорську допомогу благодійнмків. За час роботи я побудував міні-котельню на будинку культури. По кошти звертався до знайомого тодішньої голови Київської ОДА Віри Ульянченко, яка допомгла фінансово.

На той момент Іванівка була одним із найбільших споживачів газу: об'єкти великі, теплотраса дуже довга, і тому доводилося багато витрачати коштів. Постійно економили, намагалися зробити так, щоб дітям було тепло. Та все ж таки температупний режим не завжди був дотриманий, тому що цілодобово котельня не може працювати з такими цінами, які до того ж постійно піднімалися. Це був мій найбільший проект.

- Питання теплопостачання важливе – особливо зараз…

- Я знав, що рано чи пізно буде якесь територіальне об'єднання і хотів, щоб воно було саме навколо Іванівки. Адже вона знаходиться у вигідному місці – біля Одеської траси, з одного боку – село Кривець, Василиха, Винарівка, з іншого – Гостра Могила, Любча. Відповідно я знав, що, якщо я зможу забезпечити теплопостачання, це буде одним із  козирів об'єднання до нашого села.

Також коли постало питання про те, де робити опорну школу, я зустрічався з керівниками району, головою адміністрації, головою райради, наполягав на тому, щоб її зробили саме в Іванівці. Тим більше туди з навколишніх сіл з'їжджалися учні з того самого Кривця, Полковничого, Винарівки, Гострої Могили, Василихи.

Окрім того, я одним з перших в районі провів освітлення в селі. Цей проект було реалізовано по програмі ЄС/ПРООН. В своїй діяльності намагався знайти кожну шпаринку, щоб отримати кошти.

Також був відроджений ансамбль "Рідний край", що став народним. До нас прийшла дуже талановита людина, Юрій Слюсар, правнук нашого земляка, лірника з Богатирки. Ми об'їздили майже всю Україну, різні фестивалі, конкурси. Ми представляли на фестивалях не тількм село, а й весь район, гадаю, що достойно. 

Еккономіка з культурою повинні йти поруч - це є невід'ємний процес. За останні два роки моєї каденції в селі зроблено модернізацію водопостачання. На жаль, ще не всі люди розуміють цієї проблеми. У світі йде глобальне потепління, в природі відбуваються різні катаклізми, а в нас, на жаль, висихають криниці та свердловини.

- Чому вирішили піти з посади?

- Я балотувався. Але вибори виграв інший кандидат. Можу сказати, що я виріс із цих штанців – я орієнтувався вже на щось більше. Тому я вирішив для себе провести експеримент. Агітацією я не займався, намагався більше зробити для села, а все що відбулося - це на краще, в тому числі й для мене.

Це дуже непроста, важка робота. Особливо тоді, коли держава не допомагає матеріально, а, навпаки, кошти забирає. Дякувати Богу, уже не за моєї каденції податки пішли, і, наскільки я знаю, за 2017 рік в Іванівці залишалося вільних коштів більше 300 тисяч. За моєї каденції мені таке й не снилося.

Я п’ять років їздив усією Україною, по різних виставках, де пропонувалися різноманітні види опалення. Саме так я обрав котельню на соломі, що виявилося досить ефективним – об'єми газу для району відразу зменшилися. Я відразу подумав, що потрібно було б зробити ще й теплотрасу. Розробив проект, на експертизу відправив, але потім були вибори, й уже після мене цю справу продовжила наступний голова. Це один із таких суттєвих, важливих моментів для того, щоб село спокійно жило та трудилося. Потім за зразком Іванівки це зробив Кривець, побудувавши таку ж котельню. Мені приємно, що керівники села прислухалися до моїх переконань. Я завжди визначав стратегію і тактику, намагався думати наперед. Я знав, що це необхідно буде з часом. Хтось колись це оцінить і зрозуміє.

- Наскільки відомо у Вас було протистояння з деякими високо посадовцями, зокрема, екс-заступником секретаря РНБО Володимиром Сівковичем, який втік з України після подій на Майдані. В чому була причина?

- Коли я тільки прийшов в село, люди вже звикли працювати при тому керівництві, що було, і відповідно не хотіли нічого змінювати. Скрізь працювали різноманітні схеми. І я певні схеми поламав.

Навіть тоді, коли я працював у силових структурах, переді мною відкривалися великі перспективи. Але я послухав дружину, вона була дуже мудра, гарна жінка, і я не став робити кар'єру всупереч своєї моралі

А от дехто, коли вже Україна стала незалежною, повів себе дуже некоректно по відношенню до своєї країни, нації. Я не хочу називати ці прізвища. Але це важливо. З'являються гроші, або великі гроші і люди вже інакше себе поводять, вони не можуть встояти, тому потрібен стержень.

Коли поставив котельню, проти мене організували травлю не без допомоги Володимира Сівковича (народився у Гострій Могилі - Ред). Були направлені різні служби перевірки, УБОЗ, УБОП, КРУ, прокуратура. Хто сюди тільки не приїжджав.  Друзі мені казали: "Юра, вони хочуть тебе знищити, підставити". Але нічого не знаходили. Намагалися зробити "маски-шоу". Мені навіть радили придбати зброю. Взагалі я мирна людина і намагаюся бути дипломатом в роботі, але коли переді мною ворог, або якась нечисть, що зневажає нашу культуру - до неї в мене інше ставлення. 

Не потрібно підставляти ліву щоку, коли тебе б'ють у праву – потрібно давати відсіч. Колись Сівкович сказав одній пані: "Легше тебе поставити на керівну посаду, ніж Деркача звільнити". А я не боюся і ніколи не треба боятися. Є китайська поговірка: "Боягуза більше б'ють". Якщо по життю йдеш сміливо, тебе й ворог оцінить. А сьогодні де Сівкович, а де Деркач?

Я завжди до всіх людей ставлюся гарно, особливо я люблю тих, хто любить Україну. 

- Щодо ситуації в районі та області: як Ви оцінюєте здобутки після Революції Гідності?

- Дуже прикро, що ті, з ким я стояв на Майдані, здобули на крові портфелі і забули робити те, що вони говорили й обіцяли. Ми тоді все робили для того, щоб перемогти. Я знав, що, якщо я піду з Майдану, якщо залишиться той режим, який був, я буду першим у в'язниці сидіти.

У найстрашнішу ніч, коли полягло багато наших хлопців, міністр культури Євгеній Нищук звертався до жінок, серед яких і моя дружина була, щоб вони йшли до собору. Були вже останні барикади, ми найближче до сцени стояли, і знали, що, якщо вже нас знесуть, то це все – кінець. Я відправляв жінок і свою дружину з Майдану та вона мені сказала: "Діду, якщо помремо, то разом", і не пішла…

Якби була українська влада, діяли українські закони, то я впевнений, що ми буквально за 5 років були б однією з найбагатших країн світу. Але є корупція. Вона з'їдає близько половини державного бюджету, постійно реалізуються різні «відкати». Антимонопольний комітет майже не працює. Колишні республіки Радянського Союзу – Литва, Латвія, Естонія – не маючи таких природних ресурсів, живуть краще, аніж ми.

У мене надія одна – на молодь. Я – депутат районної ради, і хочу сказати, що за цей час до неї прийшли порядні хлопці та дівчата. Туди ввійшло п’ять політичних сил, але ми всі працюємо на свій район. Я вважаю, що зараз у нас – найкращий склад депутатів районного рівня. Можливо, хтось ще не у всьому розуміється, але те, що є порядність – це однозначно. Багато що в нас в районі зараз робиться правильно.

- Які перспективи та плани на майбутнє?

- Я ще в собі відчуваю сили на багато гарних справ. Вище району я не хочу, хоча мені й пропонували переїхати до Києва. Я – сільська людина, і хоч більшу частину свого життя прожив у столиці, я знав, що повернуся до села. Мені завжди подобалося працювати на землі. В мене було два хобі – спорт та комбайн. Я майже кожну відпустку приїжджав і проводив тут, працював. До речі, намолочував найбільше не тільки в селі, а й в районі.

Звісно політикою я буду займатися стільки, скільки буду жити. Я сподіваюсь, що до влади прийдуть справжні патріоти, націоналісти, зміниться законодавство. Я знаю, що корупцію, на жаль, дуже складно побороти, але з нею треба боротися.

Зараз я працюю директором санаторію "Дружба". Він десятиліттями стояв, і я хочу максимально його привести в порядок. Направляються кошти з районного бюджету, за допомогою своїх друзів виходжу на програми Євросоюзу і по можливості задіяти спільні програми. Намагаюся зберегти, примножити, відремонтувати, надати нове життя. Хочу в цьому прекрасному місці зробити гарний культурний центр. Хочеться відремонтувати парк: аварійні дерева будемо вирізати, нові саджати, освітлення робити.

Даний санаторій – державної власності, але ми вже говорили з селищним головою та його заступником, і думали про те, щоб навіть, якщо його не перевести у селищну раду, то хоча б вирішити питання про те, щоб ми могли кошти на нього виділяти. Тому що поки він знаходиться в держвласності, то ні селищна, ні районна ради не можуть виділяти на нього кошти з бюджету.

Менше ніж через місяць, 2 червня, хочемо провести творчий фестиваль присвячений Миколі Біденку. Він – місцевий поет, із Гейсихи. Видав 5 книг, і одну ми вже випустили після його смерті. Була нещодавно друга річниця його смерті. Він практично все життя провів у візку, але в нього був дуже сильний дух. Доля непроста, але в душі він був націоналістом. при

Побачимо, як будемо реалізовувати наші плани. Але радує, що в мене є багато однодумців.

Читати "Моя Київщина" у Facebook