Київщина пам’ятає: 30-річний Олег Тимко з Обухова віддав життя за Україну

Герой Олег Тимко

Солдат, стрілець 11-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь" Олег Тимко "Олешка" із Обухова загинув 7 квітня 2015 року в селищі Опитне на Донеччині внаслідок артилерійського обстрілу ворога, рятуючи з поля бою поранених побратимів

Тимко Олег Миколайович народився 25 березня 1985 року в місті Обухів. Він був довгожданою дитиною в родині. Тато Микола Павлович працював на Київському картонно-паперовому комбінаті водієм автонавантажувача. Мама Ольга Іванівна також працювала на комбінаті у відділі контролю за  якістю продукції. В атмосфері любові, поваги та взаєморозуміння у родині зростали два сини – старший Олег та молодший Віталій. Діти допомагали по господарству в селі, залюбки їздили до дідуся та бабусі.

У шкільному віці Олег любив спорт, особливо футбол. У віці 12-ти років їздив із тренером до Італії на турнірну зустріч. Занять у секції по футболу ніколи не пропускав, це для нього було як ковток води. Захоплювався та вивчав психологію людини, любив читати "Кобзаря". Закінчивши одинадцять класів Обухівської СШ №3, вступив до Київського кооперативного коледжу та здобув спеціальність кухаря 4-го розряду. Любив готувати, особливо вареники. 2003 року його призвали до армії. Службу ніс у прикордонних військах України в Сумській області, оскільки був кухарем, то годував військовослужбовців та випікав для них смачний хліб. Пригощав  власноруч спеченим хлібом і свою матусю, коли вона приїжджала до нього у військову частину.

Відслуживши, Олег влаштувався на роботу в гофроцех Київського картоно-паперового комбінату. За два роки зумів освоїти три суміжні спеціальності. Працював машиністом автоматизованих ліній по виготовленню гофроящиків для продукції "Рошен" та інших важливих замовлень. Колеги по цеху поважали Олега – він був спокійним, урівноваженим, не пив і не палив. І вдома, і в родині, і на роботі юнак був добрим, працьовитим та відповідальним, постійно навчався та підвищував свою професійну кваліфікацію. Якраз мав здавати іспити, щоб із 4-го підвищитися до 5-го розряду, але клята війна всі плани зруйнувала.

Із травня 2014 року Олег Тимко був мобілізований до війська, став стрільцем  у 11- му окремому мотопіхотному батальйоні ТрО "Київська Русь".

Воїн брав участь у багатьох бойових операціях. 6 квітня 2015 року рідні востаннє поспілкувалися з сином, а наступного дня, саме у День народження мами Ольги Іванівни, 7 квітня 2015 року, Олег Тимко з товаришем, старшим солдатом батальйону "Київська Русь" Віктором Гуменюком, під час артилерійського обстрілу російськими окупантами селища Опитне Ясинуватського району Донецької області на ліній розмежування з окупованою територією, намагаючись допомогти пораненим побратимам, загинули. Вони підірвалися на ворожій міні.

Похований Герой у місті Обухові 10 квітня 2015 року.

За особисту мужність і героїзм виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російської української війни, Олег Тимко відзначений та нагороджений:

• Нагрудним знаком "Знак пошани" ( посмертно);
  
• Указом Президента України від 4 червня 2015 року №311/ 2015 "Про відзначення державними нагородами України" Олег Миколайович Тимко нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеню (посмертно);
• Орденом ВГО "Країна" "За розбудову України" (посмертно);
• Орденом "Лицарський хрест України" ( посмертно);
• Відзнакою "За оборону рідної держави" ( посмертно);
• Медаллю "За хоробрість в бою" ( посмертно);
• Нагрудним знаком "11 батальйон Київська Русь" (посмертно).

14 жовтня 2015 року на території Київського картонно-паперового комбінату встановлено пам’ятну дошку воїну Олегу Тимку.
23 серпня 2016 року в Обухові відкрито меморіальну дошку на честь вшанування пам’яті Олега Тимка.

Він також посмертно удостоєний звання "Почесний громадянин міста Обухова" 2015 року.

Тепло та щиро згадує одного з найкращих своїх учнів учителька початкових класів ліцею №3 Обухівської міської ради Узлій Галина Василівна:

Проминуло тридцять років з того часу, як Олег навчався в початковій школі Академічного ліцею №3.Та він назавжди залишився в моїй пам’яті старанним , дисциплінованим, уважним учнем. Учнем, який ніколи не був байдужим до людського горя, завжди приходив на допомогу будь-коли і будь-кому. Олег мав хороший фізичний і розумовий розвиток. Він умів самостійно розподіляти свій час, дотримувався режиму дня, реагував на похвалу вчителя, спокійно сприймав зауваження та виправляв помилки. Серед товаришів користувався авторитетом, мав добрі організаторські здібності.
Тому й не дивно, що, коли 2014 року в Україні почалася війна, молодий хлопець без вагань пішов захищати свою землю, своїх рідних, свою Україну. Білим лебедем він відлетів у небеса. Білим ангелом він охороняє наше місто, родину від рашистських ракет. Пам’ять про нього залишиться назавжди в наших серцях. Вічна слава Герою!

Добрий приятель, однокласник Артем Кочовий дружив із Олегом ще з дитинства, вони разом ходили в один дитячий садочок, бо проживали в одному багатоквартирному будинку:

Нам пощастило – ми навчалися в одному класі. Олег був завжди привітним, йшов назустріч, коли потрібна була допомога. Часто в юності ми разом збиралися і грали у футбол. Він ніколи не був конфліктним, завжди був спокійним і допитливим! Був добрим другом, вірним і відданим.

Земляк та побратим Олександр Носач мобілізувався разом із Олегом, служили в одному батальйоні, але на різних позиціях:

Жили на фронті по-сусідськи, часто пересікалися. Олег був веселим, водночас відповідальним та відважним. Якось йому на День народження батьки передали смаколики, і Олег пізно ввечері прийшов до нас, пригостив нас домашніми ласощами. Він був таким – міг поділитися останнім. У день загибелі Олега я якраз був на позиціях... Дуже шкода товариша...

Познайомився я із Олегом 2003 року, коли влаштувався працювати на комбінат, де його батько був моїм наставником. Олег був найдобрішої душі людина, допомагав усім, мені, колегам по роботі, сусідам, усім, чим міг, навіть міг позичить конкретну суму грошей для покупки автомобіля. Я дуже хотів, щоб він став моїм кумом, похрестив мою доню, але війна зробила все по-своєму. Дуже гарна, добра, щира була людина. Царство йому небесне і вічна слава!

Родина Тимків 2020 року втратила молодшого сина Віталія, який помер від важкої хвороби.

Осиротілі батьки нині втілюють мрію старшого сина Олега. Він хотів після повернення одружитися та побудувати дім. Усі виплати від держави вони вклали в будівництво будинку та планують невдовзі його закінчити. Дуже шкода, що в новому будинку не буде їхніх дорогих синів, не звучатимуть голоси їхніх маленьких онуків.

Вічна і вдячна пам’ять воїну Олегу! Щирі співчуття родині, близьким та друзям.