#

Київщина пам’ятає: Андрій Кіндзерський із Баришівщини загинув, звільняючи Харківську область

13.02.2024 08:00
Київщина пам’ятає: Андрій Кіндзерський із Баришівщини загинув, звільняючи Харківську область
Андрій Кіндзерський

Старший солдат розвідувальної роти 95 ДШБ в/ч 2298 Андрій Кіндзерський на псевдо "Кіндер" загинув на Харківщині. Про його бойовий шлях, звитяги та героїчну смерть, читайте в матеріалі "Моєї Київщини"

Кіндзерський Андрій Олександрович народився 1 грудня 1981 року в Дніпровському районі міста Києва. Батько – Кіндзерський Олександр Петрович – пенсіонер, усе життя працював на залізниці. Мати – Кіндзерська Софія Михайлівна – пенсіонерка, працювала в їдальнях закладів освіти та оздоровлення. Молодший брат Кіндзерський Сергій Олександрович також був мобілізований до лав ЗСУ та проходив військову службу з березня 2022 року по вересень 2023 року.

Навчався Андрій у місті Києві в СЗШ №103. Після школи вступив у ПТУ № 9 міста Києва, де отримав спеціальність "водій-автомеханік".
В юнацтві, а також протягом дорослого життя Андрій захоплювався важкою атлетикою та рукопашним боєм. Мав дуже багато друзів, працював у Муніципальній охороні міста Києва, де брав активну участь у забезпеченні громадського порядку при проведені масових заходів у місті. 
Строкову службу юнак не проходив.


У 2014-2015 рр. та у 2017-2018 рр. Кіндзерський добровільно став на захист України та брав участь в Антитерористичній операції. Спочатку у складі 44-ї артилерійської бригади воював під Горлівкою, потім був артилеристом у складі 57-ї механізованої бригади під Новоазовськом.

У перший день повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Андрій разом із побратимами добровільно прибув в ТЦК та СП Дніпровського району та став до лав ЗСУ у складі 95 ДШБ. Саме ця бригада брала участь у визволенні Київської та Житомирської областей. Андрій разом із підрозділом пройшов важкими фронтовими дорогами аж до Харківщини, був навідником-оператором розвідувальної роти 95 ДШБ.

Унаслідок отримання мінно-вибухових травм під час виконання бойового завдання Андрій Кіндзерський загинув. Це сталося 29 березня 2022 року поблизу населеного пункту Петриківське Ізюмського району Харківської області.

За віддану службу Андрій Кіндзерський був удостоєний таких військових нагород:

  • Медалі "За жертовність та любов до України"
  • Почесного знаку "Маріуполь. Відстояли і перемогли"
  • Медалі "Честь. Слава. Держава".

Воїн посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня.

Останні вісім років Андрій Кіндзерський проживав у селищі Коржі Баришівського району. Там живуть нині його батьки. У селищі Коржі його й поховали...

Побратим  "Білий" розповідає про свого товариша:

Андрій працював у Муніципальній Охороні. Колись це було ветеранське підприємство. 24 лютого 2022 року ми з ним поговорили по телефону та з іншими друзями і пішли до Дніпровського військомату. Нас відправили до Житомира у 95-ту десантно-штурмову бригаду. Андрій – дуже світла, весела та щира людина. Обожнював спорт, спілкування, друзів і своїх батьків. Ми з ним народились в один день, 1 грудня, останні роки ми святкували день народження разом. У день загибелі "Кіндера" я був поруч, але поранений. Коли мене евакуювали, я неодноразово питав, що з Андрієм, чи він живий. Мені не казали, що він загинув. Уже пізніше побратим приїхав у лікарню в Краматорську і сказав, що Андрій загинув...

Андій Кіндзерський тричі повертався на війну, бо вважав своїм головним обов’язком захищати землю батьків. У житті – скромний, позитивний, у військовій справі був сміливим та відчайдушним. Друзі називали його "наша бойова машина".

Бойовий побратим та товариш Андрія Руслан розповідає:

Андрій був не лише моїм другом та побратимом, він хрестив мою дитину. Ми з ним разом тренувалися, часто проводили свій вільний час. Це була Людина з великої літери, душа компанії, він був добрим, чуйним, хоч і трохи сором’язливим.
У Андрія були якості справжнього бійця. Не зважаючи на стан здоровя, настрій, він завжди був на позитиві. Навіть на бойових завданнях багато жартував, хоча й не завжди було смішно, але усмішка інколи рятує життя. Андрій, мабуть, це знав і старався всіх підбадьорити. Я завжди за нього хвилювався. До речі, у нього псевдо було "Кіндер" від прізвища Кіндзерський. Це псевдо було ще з АТО, із  2014 року, коли він служив в артилерії. 24 лютого 2022 року я завіз свою сім’ю до батьків у село, по дорозі забрав Андрія. Він дуже швидко зібрався, попрощався із сім’єю. Поїхали ми разом на Київ у військомат. Далі почався наш бойовий шлях. Чесно кажучи, йому не вистачило часу, щоб повністю розкрити свій потенціал. Бойовий путь проходили разом. У той день, коли Андрій пішов на бойове завдання, я був на базі. Невдовзі мені повідомили, що його нема...Без Андрія наша команда стала іншою, без душевних розмов. Із ним пропало багато чого, пропало навіть натхнення воювати через втрату побратимів. Важко було, а найважче було сказати батькам. Із ним було нічого не страшно, навпаки – прикольно і весело. Дуже шкода, що він загинув, бо міг би зробити ще багато хороших справ. Він виконав свій обов’язок до кінця. У нашій пам’яті Андрій залишився усміхненим, розумним, веселим. Таким я його буду завжди пам’ятати.


Наш шлях до перемоги прокладається з військової доблесті живих, подвигів загиблих героїв і навічно проходить через серця їхніх рідних...

Плине кача. Плине у світи.
Чаша болю повниться по вінця.
І за що ти, Господи святий,
Гірко так караєш українців?

Вічна і вдячна пам’ять Герою. Щирі співчуття родині.

Читати "Моя Київщина" у Facebook
Тетяна Іванчук
письменниця