Київщина пам’ятає: фотограф Макс Левін загинув, документуючи воєнні злочини росіян

Макс Левін загинув від рук російських окупантів

Українського фотографа-документаліста Макса Левіна та його товариша, фотографа, військового Олексія Чернишева у лісі між Гутою Межигірською та Мощуном  під час документування злочинів окупантів в березні 2022 року катували та стратили військовослужбовці рф. «Моя Київщина» розповість про Максима, його проєкти, життя та загибель
 Довідка: Максим Євгенович Левін народився 7 липня 1981 року у місті Боярка Києво-Святошинського району Київської область. Загинув— між 13 та 31 березня 2022, біля с. Гута-Межигірська Вишгородського району Київської області
Максим ( Макс) Левін — український фотокореспондент, фотограф, документальний фотограф, журналіст, videographer. 10 років працював в редакції LB.ua, співпрацював з агентствами Reuters, BBC, TRT World, Associated Press, Hromadske. Більшість його документальних проєктів пов'язані з війною в Україні. Загинув, висвітлюючи російське вторгнення в Україну 2022 року, — у нього кілька разів навмисно вистрілив російський військовий.
Максим Євгенович Левін народився 7 липня 1981 року у місті Боярка Києво-Святошинського району Київської області. Мріяв стати фотографом з 15-ти років, тому відповідально і регулярно відвідував фотогурток. В школі навчався добре, в усьому хотів бути першим, зарання навчився читати і писати.

Вищу освіту здобував у Київському політехнічному інституті (спеціальність — інженер комп'ютерних систем). Але дитяча мрія стала реальністю через впертий та наполегливий характер юнака. Починав свою трудову біографію з роботи фоторепортера в журналах та газетах, поступово удосконалюючи знання та вміння: у журналі «Пенсія», газеті «Київські відомості», фотоагентстві «Фотолента» та УНІАН; «Газеті 24» (2007—2008), вебсайту lb.ua (2010—2020); фрілансером для журналів «Фокус», «Профіль», «Український тиждень», агентств Reuters та Associated Press, відеографом і фотографом у hromadske (2021—2022). Його фото публікували Wall Street Journal, TIME, Breaking news Poland, EU AGENDA, World news, Radio Bulgaria, Ukraine Crisis Media center, Vatican news,  Радіо Свобода (RFE/RL), Кореспондент.net, ELLE, TV-24.

Уже з 2014 року, після початку гібридної війни, Максим регулярно їздив на схід, документував події. Чудом зумів вискочити з оточення під Іловайськом.

Як справжній патріот своєї країни, протягом перших п'яти днів повномасштабної війни Макс устиг оприлюднити фоторепортажі щонайменше з семи гарячих точок у різних куточках України.
Незадовго до загибелі Левін запустив дрон у районі села Мощун, де якраз велися активні бойові дії. Дрон загубився і тому журналіст вирішив повернутися, щоб відшукати коптер з камерою, що зафіксувала цінні кадри. Залишивши машину на околиці села Гута Межигірська, Макс з товаришем вирушили пішки до села Мощун. З того часу зв’язок з обома чоловіками зник. Вже після деокупації Київщини 1 квітня  2022 року після тривалих пошуків поліція знайшла тіло загиблого Макса з вогнепальними пораненнями. Тіло Олексія Чернишова спалили росіяни, також спалили і їхній автомобіль.
Обставини загибелі Макса Левіна та Олексія Чернишова розслідували керівник слідчого відділу організації «Репортери без кордонів»( RSF)  Арно Фроже та французький військовий фоторепортер Патрік Шовель, який свого часу працював з Максом Левіним на Донбасі. У звіті RSF генеральний секретар організації Крістоф Делуар зазначив, що згідно з аналізу фотографій з місця злочину та вилучених речових доказів, можна зробити висновок, що була вчинена страта обох чоловіків, якій, можливо, передував допит або навіть катування.
За даними прокуратури, Левіна убили «військовослужбовці збройних сил рф «шляхом двох пострілів зі стрілецької зброї».

Неперевершений майстер фотографії  Макс Левін залишив солідний творчий доробок, адже намагався не пропустити жодного вартого уваги епізоду війни та миру, зафіксувати воєнні злочини ворога для понесення ним заслуженого покарання. Також ставив собі за мету висвітлення подвигів воїнів ЗСУ, волонтерів, медиків, простих людей у справедливій боротьбі проти ненависного рашизму.
Починаючи з 2014 року, коли загинули перші журналісти, друзі та колеги Макса, він почав фотодокументувати події війни, став військовим фотожурналістом, хоча й ніколи не прагнув тим бути. На виставці воєнних фото у Брюсселі була представлена виставка робіт Макса Левіна «Донбас: війна і мир», яка красномовно, без слів та пояснень розповідала всій Європі про події в Україні. До речі, це була перша виставка, проведена на такому високому рівні у Європарламенті.
Макс Левін  як документальний фотограф став учасником трагічних подій в Іловайську 2014 році. Йому одному з небагатьох, з кількома колегами вдалося вибратися живим із Іловайського котла.
Разом із колегою Маркіяном Лисейком Макс є автором документального проєкту про військових AFTER ILOVAISK, а також проєкту про відповідальне батьківство «Клуб тат».
Макс також є автором фото- та  відеопроєктів для гуманітарних організацій, таких як ВООЗ, UN, UNICEF, OSCE, UN Woman.
Максим Левін був одним із перших фотографів, який фіксував бої. Він часто нехтував власною безпекою, аби показати людям правду. У нього було загострене почуття справедливості, водночас він любив, поважав, розумів і відчував людей.
Дуже сумує за сином мама Валентина Антонівна, яка завжди рада поспілкуватися із журналістами. Попервах нею та її загиблим сином доволі щільно цікавилися представники багатьох видань, сайтів та організацій. Поволі інтерес вщухнув. Війна продовжується, горя, на жаль, не меншає, але нікуди не зникає материнський біль та жаль за дитиною:
«Я вже багатьом, хто звертався, розповідала про Макса. Це була незвичайна дитина із самого малечку. Білявий та кучерявий, він був трохи схожий на дівчинку, адже я дуже мріяла про донечку. Проте характер мав чоловічий, завжди піклувався про мене, у всьому допомагав. Максові було 10 років, коли ми з його батьком розлучилися. Якось зайшла мова про те, що я б мала влаштувати особисте життя. Спитала синів, а їх у мене двоє. Макс був категорично проти. А коли я сказала, що в домі має бути чоловік, то він одразу ж десь знайшов викрутку і став лагодити розетку. Ніколи не дозволяв мені носити важкі сумки, приходив на підмогу. Таким він був і з рідними, і з чужими людьми. Завжди спішив допомогти. Мені його дуже бракує...»
Як стверджує мама Валентина Антонівна у Макса було два захоплення – фотографія та його хлопчики. Це для них він спорудив на подвір’ї мами дитячий майданчик, аби хлопчаки не нудилися у квартирі багатоповерхівки, де жила родина Макса, міг годинами з ними кататися на велосипедах, ганяти м’яча. До того ж вони кликали його «Максом» як друга та товариша. Після смерті батька хлопчаки закрилися та дуже засумували.

Мамі Макса з усіма проблемами у оформленні відповідних документів, у вирішені різних побутових питань дуже допомагає депутат Боярської міської ради Андрій Миколайович Арчаков. Він також опікується її здоров’ям, відвідував її у лікарні, підтримує з нею постійний зв’язок. Валентина Антонівна щиро дякує Андрію Миколайовичу за допомогу та підтримку.

Валентина Кузик, дружина Макса Левіна у 2008-2018 р.р. зберегла з ним дружні стосунки і пригадує тільки хороше:
«Хотіла б розповісти про подію, що сталась у 2007 році восени. Ми тоді з Максом тільки познайомилися і почали зустрічатися, їхали пізно ввечері на авто. Було вже доволі пізно і ми поспішали, але на Одеській трасі якась машина поламалась чи з'їхала з дороги і її потрібно було потягнути, і люди зупиняли зустрічні авто. Макс зупинився попри те, що ми дійсно кудись поспішали і допоміг їм. Для мене це було ознакою його самопожертви, природнього рефлексу допомогти іншому проти своїх інтересів».
У своїй автобіографії Макс Левін писав: «Працюю штатним фотокором, а також над тим, щоб був мир у цілому світі, щоб в Україні нарешті виросло покоління справжніх патріотів, а найкращими характеристиками людини вважали порядність і чесність, а не наявність зв’язків у податковій ( митниці, міліції, адміністрації...)»
Колега Макса Левіна фотограф Олександр Клименко так сказав про нього: «Коли ми спілкувалися, нам було легко і весело. Ніхто з нас не думав про смерть. 13 березня 2022 року росіяни вбили українського журналіста і фотографа Максима Левіна. Мені здається, що всі гіркі слова вже сказані. Макс був справжнім».

За свою творчість, талант, сміливість та мужність Макс Левін удостоєний державних нагород:

Ордену «За заслуги» III ступеня (5 червня 2015) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики, багаторічну сумлінну працю та високу професійну майстерність.
Ордену  «За мужність» III ступеня (3 квітня 2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені під час висвітлення російської агресії.
Посмертно Макс Левін став лауреатом премії імені Георгія Гонгадзе у 2022 році.
У нього залишилося четверо неповнолітніх синів, цивільна дружина та мама.
Наприкінці 2022 року одну з вулиць Києва у Солом’янському районі було перейменовано на честь Маска Левіна.

На вулиці імені сина
Розквітли рожеві каштани,
І сонце ранкове мирно
Всміхається із небес.
Немовби вночі не вили
Сирени безперестанку,
Немов ліхтарі не шугали
По небу навперехрест.
На вулицю імені тата
Нескоро сини приїдуть –
Загнала війна далеко
Від рідних знайомих місць.
Он ходить в гаю цибатий,
Хоробрий, міський лелека.
Ей, Максе, Максиме, де ти?
Ось кадр який – подивись!
По вулиці імені Макса
Кудись поспішають люди,
В тривожні такі години
У кожного клопотів тьма.
Ідуть собі і не знають,
Що більше світлин не буде,
Лиш вулиця імені Макса,
Де Макса уже нема...

На місці вбивства українського фотографа- документаліста Макса Левіна та його товариша, у минулому фотографа, військового Олексія Чернишева у лісі між Гутою Межигірською та Мощуном колеги, близькі та друзі 7 липня 2024 року до 43-ї річниці з дня народження Максима встановили меморіальну табличку, на якій присутній QR-код, що дає можливість всім бажаючим ознайомитися з біографією фотографа.

Вічна і вдячна пам’ять Максиму! Щирі співчуття родині.