Київщина пам’ятає: Олег Томашук із Білої Церкви віддав життя за Україну

Герой Олег Томашук

Солдат, оператор 72-ї окремої механізованої бригади 23-річний Олег Томашук загинув 20 березня 2017 року поблизу Авдіївки на Донеччині

Народився Олег Володимирович Томашук у місті Біла Церква 5 серпня 1994 року. 2001 року пішов до першого класу Білоцерківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №9 із поглибленим вивченням іноземних мов. Олег був старанним та кмітливим учнем, комунікабельним, товариським та веселим, брав активну участь у шкільному самоврядуванні, виступав в учнівській команді КВК, захоплювався спортом, мав артистичний та поетичний таланти, усіляко їх розвивав.

Вищу освіту юнак здобував у Інституті педагогіки та психології  імені М.П. Драгоманова, у планах було стати практичним психологом. Деякий час навчався на денній формі навчання, згодом перевівся на заочну форму та влаштувався працювати спеціалістом із обробки вантажів у ТОВ "Нова пошта".

Невдовзі зустрів своє кохання, одружилися. У молодого подружжя народився синочок Єгор, як дві краплі схожий на тата.

Неочікувано для родини навесні 2016 року Олег підписав контракт із ЗСУ та пішов служити до легендарної 72-ї ОМБр. Курс молодого бійця пройшов у 169-му навчальному центрі "Десна" на Чернігівщині. По закінченню навчання був направлений на позиції поблизу міста Авдіївка Донецької області, де для нього розпочався справжній військовий вишкіл. Проте молодому захиснику все давалося легко, навчався швидко та старанно, пишаючись своєю приналежністю до славетної бригади, був відважним воїном та надійним побратимом. 

Олег Томашук майже рік виконував свій військовий і громадянський обов’язок у зоні АТО. Вдома його з нетерпінням чекали рідні, а найбільше серед них – маленький син.

21 березня 2017 року назавжди залишиться трагічною датою для родини Томашуків. У той день вони отримали звістку про загибель солдата, оператора 72-х ОМБр Олега Томашука під час несення військової служби в районі міста Авдіївка Донецької області...

24 березня 2017 року з Олегом прощалися рідні, друзі, знайомі, побратими на території військового шпиталю в церкві Іллі Муромця.

Похований воїн на Алеї Героїв кладовища Сухий Яр у місті Біла Церква.

Рішенням позачергової 102-ї сесії міської ради Олегу Томашуку присвоєно звання "Почесного громадянина" міста Біла Церква (посмертно).

Олег Томашук нагороджений медаллю "За оборону Авдіївки", його ім’я внесено до Книги пам’яті полеглих військовослужбовців Збройних сил України.

Перебуваючи на лінії зіткнення, в одній із найгарячіших точок АТО, Олег знаходив час для віршів, у яких відкривав свою душу, розмірковував над життям та смертю, адже бачив її впритул, коли на його очах гинули побратими... Але все це лише додавало віри та впевненості у правильності обраного шляху. Просто він із тих, що не змогли інакше...

 Я готовий
(АТО, 2017 )

Мені – двадцять два і я готовий
Оберігати неньку Україну, адже я військовий.
В Збройних силах я невипадково,
Скажу одним словом – казково.
Весна...16-й – іду до воєнкому.
Комісія. ДВРЗ – немає вороття додому.
Початок літа – "Десна".
Кожному – обов’язкова служба строкова.
Сувора дисципліна мене всього переламала,
Та ламані "кістки" важче перебити знову.
Та якось вночі мене осяйнуло раптово:
Фронтовики третій рік тримають оборону,
Полягло забагато, поки я відсиджувався вдома.
І ось я в АТО, 72-а мезанізована –
Страх у серцях ворогів.
Всі як один – незламні і помірковані.
Бригада відважних козаків, боями загартовані.
Наші серця і воля століттями ковані.
Україна від почину вірними синами обдарована,
Нас не полонити, поки будемо україномовними.
Мені –22 і я готовий побороти найкрутішу долю.
Життя можливо зрозуміти, дивлячись у вічі болю,
Не здобутого в бійці підлітковій,
А того, що названий війною.
Тільки що жартували і раділи, що знайомі,
Добре з братом навіть у чистім полі.
Все так швидко... свист... міна лягає,
Збагнув не відразу – він мене собою накриває,
Ледве вдихнувши, шепоче: "Виховай сина...
Війна нікого не жаліє – вона вбиває".
Жах війни в очах з роками не минає,
Серце материнське  за сином кровоточить
І біль не вщухає.
Кожний день і ніч, як останні.
Попри все, варто жити далі.
Душі розтоптані залікує кохання,
Минуть десятиліття... Залишиться вагання –
Моїм життям пишались би ті, кого давно немає?
Мені – 22 і я готовий померти двічі,
Щоб наша молодь зростала в мирі та любові,
Щоб на землі українській більше не лилося крові.
Будні із червоно-чорних стали кольорові.
Мені – 22, і я готовий. Так, точно готовий
До миру, злагоди, любові,
Теплих обіймів, у яких потону,
До підтримки, розуміння, чуттєвих зустрічей знайомих,
До емоцій бурхливих, до спокою рідного дому.
До очей коханої, до діточок так, щоб повно-повно...
Я готовий до всього, де потрібно бути добрим.
Мені – 22, і я військовий. Мені – 22, і я готовий...

Вічна і вдячна пам’ять воїну Олегу! Щирі співчуття рідним та близьким.