#

Київщина пам’ятає: Віталій Середніцький загинув у Запорізькій області

03.07.2024 17:02
Київщина пам’ятає: Віталій Середніцький загинув у Запорізькій області
Київщина пам’ятає: Віталій Середніцький загинув у Запорізькій області

Старший солдат 59-ї запасної роти 110 ОМБр в/ч А4712 Віталій Середніцький "Фуць-Фуць" загинув 27 вересня 2023 року поблизу міста Оріхів Запорізької області

Віталій Олександрович Середніцький народився 6 травня 1999 року в Богуславі. У родині Олександра Дмитровича та Тетяни Іванівни Середніцьких росли два сини, Віталій – молодший. Навчався у школі №2. Був хорошим, спокійним сином, дружнім, доброзичливим і веселим, любив і вмів радіти життю. Багато жартував, використовував свої особливі висловлювання. У дитинстві ходив на бокс. По закінченню школи вступив в Богуславське училише професійно-технічної освіти ДНЗ "Богуславський центр професійно-технічної освіти", де здобував фах кухаря, як мама. Із дитинства йому дуже подобалося куховарити. В училищі пощастило зустріти друзів і мати гарну підтримку. 

Викладачка училища, керівниця групи пані Ольга знає Віталія як відповідального та гідного учня, на якого завжди можна було покластися:

У цього юнака був завищений поріг справедливості, тому він і став одним із перших до лав захисників. У групі він був таким стержнем, навколо якого все трималося і крутилося. Незважаючи на веселу вдачу, Віталій, коли потрібно, був серйозним та скурпульозним, умів брати відповідальність на себе. Світла пам’ять Герою та щирі співчуття родині.

Після навчання в училищі юнак пішов на строкову службу. Згодом у цивільному житті працював кухарем, був веселим і товариським.  Друзі й рідні згадують його завжди добрим, щирим, усміхненим. Віталій умів ділитися, охоче допомагав, брався за будь-яку роботу, аби мати можливості реалізувати свої мрії. 

Віталій працював багато, придивлявся до малих бізнесів у Богуславі і мріяв створити з подругою свій заклад, щоб готувати смачну шаурму. Можна сказати, що подруга Альона взяла собі цю спільну мрію і тепер реалізовує її, має свою приватну справу і готує їжу на виніс. Ще Альона обов’язково додасть в меню улюблені страви свого найкращого, найдобрішого друга Віталія, його унікальний рецепт пельменів. Альона пригадує:

Із ним завжди було весело, ми познайомилися на навчанні і потім уже разом сиділи. У нас були спільні мрії: відкрити шаурму, а потім ресторан. І я частково зреалізувала нашу мрію. Я готую страви на замовлення. Додам у меню пельмені за рецептом Віталія. Він їх обожнював. Якось ми їздили на практику в дитячому таборі в Дніпрі, про неї лише гарні яскраві спогади, хоча ми дуже втомлювалися, але брали додаткову роботу і заробляли копійчину і раділи з того. Мені важко прийняти втрату друга...

Віталій любив вигадувати нові рецепти улюблених страв та удосконалювати вже відомі. Мамі обіцяв приготувати суп, якого вона ще не куштувала...
Мріяв із часом відкрити ресторан у Києві. Мріяв поїхати за кордон… Любив зустрічатися з друзями та будувати плани на майбутнє, любив носити вільний одяг, штани трубочки, вільні широкі светри. 

Плани на майбутнє жорстоко перекреслило повномасштабне вторгнення рашистів. Хлопець отримав повістку 27 березня 2022 року, а 1 квітня вже був у складі ЗСУ та звільняв від окупантів Сумщину, воюючи в районі села Краснопілля. Пізніше у складі іншої частини на посаді старшого кухаря поїхав у місто Оріхів Запорізької області.

Коли був у Сумській області, мав позивний "Лев рвав" в/ч А 4092, а на іншому місці дали позивний "Фуць-фуць". Постійно говорив різними цікавими швидкими фразами, наприклад: "Фуць-Фуць, туди-сюди гусям води і за курей не забудь". Сам вигадував такі скоромовки.

Любив готувати, міг навіть зготувати військовим на службі "заливну рибу", зелений борщ їли навіть ті, хто ніколи не їв. Віталік так готував, що ще ніхто такого не куштував.

Серед побратимів захисник був наймолодшим, працював кухарем і від військової кухні втомлювався, бо готував на всю роту, розповідав про це своїй подрузі Альоні. Сумував за родиною, друзями і Богуславом. Перебуваючи на бойових позиціях, понад усе бажав просто приїхати додому і випити кави в тіні богуславських дерев. Інколи ділився з Альоною, що відчував смерть і радів, що вдалося вціліти і лишитися з ногами. Віталій мав сильне бажання вижити в цій війні і повернутися до мирного життя, реалізовуватися в кухарській справі.

Син оберігав маму і нічого не розповідав про війну, а подрузі  Альоні говорив про те, що страшно, що багато було прильотів поруч. 27 вересня востаннє спілкувався з рідними по телефону.

Збирався о 8 ранку поїхати купити щось з одягу та води, але їхнє розташування ворог накрив "градами". Смерть настала моментально: розтрощення тулуба, правого передпліччя...

Сумну звістку повідомили в ТЦК, із частини так ніхто і не зателефонував...

Багато одногрупників Віталія нині воюють, а ті, що не воюють, відгукнулися про свого товариша та одногрупника тепло і щиро:

Веселий, енергійний, позитивний. Був людиною, із якою було завжди весело ... Він нікому не давав сумувати. Коли він заходив у групу, то всіх розвеселяв своїми жартами.

Він наш Герой! Вічна дяка і пам'ять йому за те, що захищав нас. Він був мужнім та сміливим хлопцем, але ми його пам'ятаємо завжди веселим, життєрадісним та чуйним. Він рідко сумував і був як промінь сонця, завжди із посмішкою йшов по житті. Таким він залишиться для кожного з нас у наших серцях.
Середніцький Віталій був завжди веселий, оптимістичний, із почуттям гумору. Ніколи не давав групі сумувати чи бути в тиші. Завжди всіх підбадьорював та був відкритий і щирий до всіх. Віталік був хорошим другом, одногрупником, завжди усміхненим, позитивним, співчутливим. Завжди міг підтримати в будь-якій ситуації. Дуже шкода, що таких хороших людей забирає війна. Особисто для мене наш Вітасик був таким сонячним промінчиком у нашій групі, просто дивлячись на нього в тебе відразу з’являвся настрій, він був дуже веселою та доброю людиною, що завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації, завжди був оптимістом, він був душею компанії, у нього було б світле майбутнє, але клята війна забрала його життя, пам’ять про нього буде вічна.

Вітасик був найщирішим та найпозитивнішим із нашої групи, він завжди вмів підняти настрій та найти підхід до людини. Він міг викрутитись у будь-якій ситуації завдяки своїй комунікабельності. Його сміх, його жарти завжди були на першому місці в групі, він знав підхід і жарт до кожного з нас, навіть вітався з кожним по різному. Вітасик назавжди залишиться позитивною плямою в моєму серденьку, він умів жити, не зациклюючись на проблемах та негараздах, він знав цінність життя та прожив його гідно....дуже тяжко,що дуже мало... назавжди Вітасик....

Подруга Каріна досі не вірить, що Віталій загинув:

Віталік був душею нашої групи, він завжди піднімав всім настрій,був дуже життєрадісним, легко знаходив спільну мову з усіма у групі. Його приколи пам'ятають і досі та й пам'ятатимуть. Ми завжди пам'ятатимемо його як світлого хлопчиська. Вітасик був веселий, завжди на позитиві, ішов до своєї цілі стати кухарем. Із ним завжди було весело, душа компанії, але війна забрала його... Вітасик був душею компанії, мав дуже добре почуття гумору і завжди вмів підтримати та знайти потрібні слова.  Вітасик був енергією групи, подихом життя і підтримкою, коли погано. Його приколи ніколи не забудемо, він був як запальничка для нашої групи, прикольний, смішний, міг підтримати в тяжку хвилину. Ми не можемо повірити, що його немає, він завжди з нами в серці і в спогадах. Це був дуже крутезний хлопець. Кожна згадка про нього приємна і відразу хочеться плакати, тому що більше ми його не почуємо і не побачимо.

Мамі син приснився лише один раз – у Прощену неділю...

Приснись мені, синку, побачимось хоч уві сні,
Хоч здалеку в очі твої подивлюся, дитино.
Лиш раз тебе бачила я у тривожному сні,
Явився й одразу розтанув чомусь вдалині,
І так заболіло під серцем, синочку, мені.
Немов по живому узяв хтось відтяв пуповину.

Кровинко моя, дозрівають у полі хліба,
І вишні в саду пломеніють червоною кров’ю.
Хіба ж я тебе для війни народила, хіба?
Прости мені, сину, за те, що жорстока судьба,
Неначе чаклунка, війна, наче зла ворожба,
Отримала верх над моєю палкою любов’ю...

Приснися, синочку, ще раз усміхнися вві сні
Отак, як завжди, усміхався щасливо і ясно.
Не видно ще краю проклятій цій хижій війні,
Новини невтішні, а втрати важкі і сумні,
Та все ж моє горе найдужче скеміє мені –
Було в мене сонце, було та з війною погасло...

30 вересня 2023 року Героя похоронили на Алеї Слави Центрального кладовища міста Богуслава.

Вічна і вдячна пам’ять воїну Віталію! Щирі співчуття рідним, близьким та друзям.

Читати "Моя Київщина" у Facebook
Тетяна Іванчук
письменниця