Київщина туристична: найцікавіші місця Баришівського району

"Моя Київщина" продовжує серію матеріалів, в яких познайомить читачів з унікальними місцями столичного регіону. Ми пройдемося по кожному району області, щоб показати унікальні місця та красоти Київщини

Сьогодні мова піде про Баришівський район, який має дуже давню історію. Вперше назву Баришівки - селища, в честь якого пізніше назвали цілий район - було згадано в Троїцькому літописі в 1125 році під назвою Бауч. У дванадцятому столітті Баришівка та її округи зазнали спустошливого нападу монголо-татар. Відбудували її у другій половині шістнадцятого століття козаки, втікачі-селяни й ремісники з Ходорова, Ржищева, Дивини та інших міст та сіл Правобережжя. 

Утворений район був уже під звичною нам назвою у 1923 році з районним центром у селищі Баришівка, яке ще в сімнадцятому столітті згадувався у документах, як Баришовське.

А тепер розкажемо про кілька місць куди можуть податися на прогулянку жителі та гості району.

Пам`ятник бронепотягу

Цей пам’ятник нагадує про нелегку долю радянських солдатів у боях з фашистами та знаходиться неподалік Березані на лісосмузі, яка проходить паралельно залізничному шляху. Розташований між зупинками Березань та Хмельовик.

У вересні 1941 році фашисти прорвалися до Борисполя та розгромили головні сили 37-ї армії. Проте батальйону, який складався з п`яти бронепотягів, вдалося прорватися і втекти через річку Трубіж до станції Березань.

П`ять бронепотягів майже без снарядів відступали по незайнятій ворогом лінії Дарниця – Гребінка. Чотири доби тривав бій з фашистами, які постійно атакували. Проте ситуація погрішилася тоді, коли в районі Яготина бомбардувальниками був знищений міст через річку Супій. Це перегородило шлях бронепотягу "Літер А". Екіпаж підірвав бронепотяг, а ще через декілька днів зазнали такої самої долі інші потяги.

Курган "Розрита могила"

Неподалік від пам`ятника бронепотягу знаходиться курган "Розрита могила". Він відомий завдяки Тарасу Шевченку, який мав змогу спостерігати як російські солдати проводили земляні роботи на кургані в 1843 році. Тоді під враженями поет написав вірша "Розрита могила", який спрямовано проти царизму Росії.

Згодом на честь твору було названо курган, а біля нього встановили пам’ятний знак автору.

Пивзавод Канського

Якщо ви все-таки відвідали два перші місця, то варто побувати в місті та побачити на власні очі пивоварню Канського, яка є одною з найстаріших пам’яток "пивної" архітектури України.

Збудував пивзавод та запустив у роботу у 1879 році магнат Іларіон Бутович. Ця семиярусна споруда через свою значну висоту отримала в той час назву "хмарочос".

Підприємство спеціалізувалося на виготовленні пива, солоду та квасу. Вже через кілька років воно перейшло до рук чеського підприємця Йосипа Канського, який володів нею 39 років. Тоді за рік завод виготовляв 120 тисяч відер пива, а працювало на території підприємства одночасно лише шість людей. Проте в 1925 році завод закрили більшовики, а примішення почали використовувати для зберігання зерна.

Наразі відомо, що завод планують реставрувати та знову відновити виробнитво пива.

Свято-Троїцька церква

У селі Гостролуччя знаходяться руїни православного храму. Ця церква має форму рівнокінцевого хреста, що типово для класицизму, але оздоблення храму типове для стилю бароко.

Свято-Троїцька церква була збудована коштом Григорія Григоровича Іваненка в 1787 році. Церква була парафіяльною до 1836 року, коли було завершено будівництво нового великого Свято-Миколаївського храму, вона стала приписною, а все цінне майно було вивезено до нової церкви.

У радянський час храм використовується не за призначенням. Деякий час там був магазин, потім Гостролуцьке споживче товариство. Після 1970 року храм було пошкоджено. Церкву досьогодні не відновлено.

Свято-Миколаївська церква

У тому же селі Гостролуччя протягом дев`яти років коштом поміщиці Катерини Петрівни Лаузберг зводилася Свято-Миколаївська церква. Причиною її виникнення стала пожежа, яка в 1809 рокі знищила дерев`яну Свято-Миколаївську церкву. Тоді панував закон, за яким віряни, які не вберігали храм від пожежі, замість згорілої дерев'яної церкви повинні були будувати цегляний храм.

Свято-Миколаївська церква стоїть на підвищенні у центрі села, на високому підмурку, а навколо храму збереглася автентична цегляна огорожа. Наразі храм перебуває у доброму стані, є діючим.

Баришівський історико-краєзнавчий музей

Не менш цікавим місцем є Баришівський історико-краєзнавчий музей. Будинок, у якому розташовано установу, колись належав місцевому землевласнику Гладишу, який під час революції разом із своєю сім`єю покину маєток та поїхав на Англії.

Будівля перейшла у державну власність і в ній згодом відкрили школу, потім там запрацювали гуртожиток і бібліотека. Цікаво, що в стінах даної споруди вчили дітей поети-неокласики Микола Зеров, Максим Рильський, Юрій Клен, Михайло Драй-Хмара та прозаїк Віктор Домонтович.

Лише в 1977 рокі маєток віддали під музей, який має понад тисячу експонатів, які розміщені в чотирьох залах. Тут навіть можна побачити пам'ятки трипільської доби, кам’яного та бронзового віків.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Знаходиться в селі Перемога, яке до 1945 року мало назву Ядлівка. Храм був збудований 1892 році на пожертви громади села. До 1930-х років церква була п'ятиверхою та мала двоярусну дзвіницю над притвором, а в 1934 році храм закрили та перебудували. Була зруйнована дзвіниця. У різний час тут розташовувалися школа та клуб.

Цікаво, що 1945 році коли майже все село згоріло, церква залишилася неушкодженою. Тому згодом за проєктом художника Володимира Сергійовича Тітуленка було встановлено пам'ятний хрест-подяку селян Богові за відродження села від попелу. Він встановлений неподалік від церкви.

"Вибла могила"

Хто любить природу, тому весною потрібно вирушати до комплексної пам`ятки природи "Вибла могила". Знаходиться на території Семенівської сілької ради та має плошу 2 га.

Тут надзвичайно гарно та ростуть унікальні рослини, можна побачити ковилу волосисту. Ідеальне місце для прогулянки та відпочинку.

На цьому ми завершуємо список, але це ще не усі цікаві місця. Кожне село в Баришівському районі має давню та унікальну історію. Наприклад, село Леляки згадуютьєся на мапі французького картографа Левассера де Боплана, який жив в період з 1595 до 1673 року, під назвою "Lelaki". Така сама участь чекала село Паришків. А ось назва села Селичівка за легендою походить від перших поселенці, які вирізнялися надзвичайною фізичною силою…

Єва Басіста, "Моя Київщина"