Нардеп Сергій Міщенко: У Київщини є дуже великі перспективи

Один з найбільш рейтингових українських політиків Сергій Міщенко, розповів «Моїй Київщині» про секрет свого успіху на окрузі, причини того, що він йде як самовисуванець, а не як представник якоїсь партії, про стосунки з родиною Пшонки та ситуацію з підкупом виборців. Про це, роботу в прокуратурі та бізнес нардепа, читайте в сьогоднішньому інтерв’ю

-У чому таємниця Вашого успіху на Київщині? Як Ви взагалі зв’язалися з цією областю?

- Я народився і виріс у Борисполі. І починав там працювати.

- Після того, як були зроблені заміри SOCISа, у багатьох людей виникло багато питань. У Вас велика активність і діяльність останніми роками, а в депутата Марченка ні. Але в нього висока впізнаваність та рейтинг довіри. І сьогодні в політичних колах проходить дискусія про те, в чому ж секрет? Потрібно багато робити, чи ж навпаки?

- У кожного свій секрет. Я не хочу про Марченка щось говорити.

-Як Ви з'явилися в політиці на Київщині? Що було відправною точкою?

- Все почалося з 2004 року, коли була революція. Мій тесть нещодавно знайшов касету з моїм виступом зі сцени під час Помаранчевої революції, який крутив тоді "5 канал". З самого початку я перший у генеральській формі вийшов і закликав прокуратуру не йти по лінії Януковича і не підтримувати те, що вони там робили. Тоді Ющенко мене просив вийти на трибуну і закликати всіх правоохоронців. Це й стало виправною точкою.

- Чому Ви тоді опинилися в "Батьківщині", а не в "Нашій Україні"?

- У ті часи для прокурора такі виступи були дуже ризиковані, можна було все втратити. Але я ні хвилини не сумнівався. Але після революції в команді Ющенка мене не бачили. А Юлія Тимошенко мене після цього виступу покликала.

-А це правда, що Вас зараз не хочуть бачити в "Батьківщині"?

- Якщо чесно, я не знаю. Але це питання не до Тимошенко, а до Турчинова і Яценюка, які викинули мене тоді з цієї партії. І у 2012 році мені довелося самому пробивати собі шлях і боротися з Януковичем. Ну, ви знаєте, що це був один з тих округів, на яких перестали рахувати бюлетені. Якби не американський посол, якому я дуже вдячний, за те, що він пішов тоді до Януковича. І після його візиту поновили підрахунок.

- Пропозиції не від «Батьківщини», від інших політичних сил зараз поступають?

- Скажімо так, від «Батьківщини» теж поступали, і від інших політичних сил, окрім БПП. Від всіх сил, які зараз знаходяться в «топі», протягом цих чотирьох з половиною років були пропозиції. Я ще не визначився, і не знаю, чи визначусь з якоюсь політсилою, або залишатимусь позафракційним.

- По реформі децентралізації, як ви до неї ставитесь?

- Я до неї ставлюсь неоднозначно. Чому? Тому що принцип добровільності, який прописаний в законі, роблять добровільно-примусовим. Люди повинні самі визначатись об’єднуватись їм, чи ні. Примус до об’єднання – це вже перекос. Чому децентралізація йде з такими величезними потугами? Адмінресурс, який можна було б залучати, як в 2012, зараз активізувати не вдасться. Бо люди починають думати: « А навіщо ми маємо за них вписуватися і бути «стрілочниками?. Бо вони втечуть в Ростов, а нам доведеться відповідати».

В мене на окрузі зараз такого примусу немає. Я зібрав всіх голів сільрад, і сказав їм: «Хочете об’єднуватися?  - Будь-ласка, я в цей процес втручатися не буду. Не хочете, а на вас тиснуть?, -  А на них тиснули.  - Я вас не залишу. Я сказав тодішньому губернаторові Шандрі, щоб моїх не чіпали. І їх не чіпали. Зараз, ви знаєте,  мене дві громади, ще одна буде в Переяславському районі. Фактично, району більше не буде.

- Ви кажете про тиск. В Бориспільському районі говорять про тиск на голів сільрад не «згори», а з боку місцевої влади.

- Це неправда. Це навіть нелогічно. Я можу назвати села, які знаходяться впритул до аеропорту «Бориспіль» - Гора, Щасливе та Велика Олександрівка. Які там бюджети? Величезні. В Щасливого 63 мільйони, в Гори 53 млн гривень і 48 млн в Олександрівці, бо вони мають доходи від акцизу через велику кількість заправок. Об’єднана громада живе не за акциз, а за ПДФО. А що від цього виграє район? Якщо громади об’єднуються в межах району, то де буде центр? В Щасливому, в Горі?

- Ну логічно було б в Борисполі...

- Це неможливо, бо він має теж приєднатись до громади. А що воно отримає? Як був ПДФО, так і залишиться. Сільських рад не буде, будуть старости. Кошти ж усі йтимуть в місто Бориспіль. А що натомість отримає Щасливе? Нічого? От навіщо їм тоді об’єднуватися? А ви про тиск кажете.

Я місцевий, я бориспільський, я знаю все. Хотіли створювати громаду навколо Мирного, приєднавши Сошники і Старе, але від цього відмовилися. Є більше 20 сільрад, чи місто та район приймуть рішення об’єднатися? Скоріш за все, об’єднання не буде. Голови Щасливого, Гори та Олександрівки не згодяться ділитися своїми мільйонами з Борисполем.

- В чому полягає зараз основний напрямок вашої законотворчої діяльності?

- Основний напрямок – соціальний. Раніше більше займався юридичними питаннями. Зараз – це пенсійна реформа. Я надсилав на Мінсоцполітики запит, і виявилось, що 40 мільярдів пішли «в трубу», а точніше – в «ЛДНР». Бо на окупованих територіях живуть шахтарі-пенсіонери, а це список 1 людей, яким перерахували і збільшили пенсії. Надбавки склали від 2 до 6 тисяч. А в Бориспольському районі – люди жодних надбавок не отримали.

- Така реформа – шкідництво?

- Безперечно. Люди працюють по 40-50 років, і отримали до 100 грн. А в "Л/ДНР" отримали до 6 тисяч. Я подав законопроект, який підтримав комітет з соціальної політики. Всі згодні зі мною в тому, що треба змінювати коефіцієнти нарахування пенсій. Я в цьому розуміюся. Бо сам починав у Борисполі інспектором з нарахування пенсій, тоді ще в соцзабезі.

- А як вас занесло в прокуратуру?

- Після технікуму я вступив до Харківської юридичної академії, вивчився і пішов на роботу в органи.

- Готові туди повернутись?

- Щоб повернутись туди потрібна політична воля лідера, а я зараз її не бачу.

- А виконавча влада вас не цікавить?

- Мені пропонували, але я відмовився. Я бачу себе або в політиці, або в прокуратурі.

- Проблема губернатора Київщини, вона коли почалась? Не як особи, а як посадової особи, як системи влади.

- Коли почались торги. Коли країну розділили на квоти. Риба гниє з голови, і це стосується влади. Гетьман має бути один. А у нас їх три. Я підтримую модель, або парламентської, або президентської республіки. Як в США, або як в Німеччині, наприклад.

Це та система, яка повинна бути і ми до цього повинні йти. А коли Верховна Рада тягне своє, прем’єр-міністр своє, то воно отаке.

- Що потрібно зробити політикам, громадянам, для того, щоб почати виходити з загальнополітичного «піке», в якому опинилася не лише Київська область, але й Україна?

- На усіх своїх зустрічах з громадянами, коли мені ставлять подібні питання, я відповідаю: «А хто їх туди відправив, марсіани? З космосу вони прилетіли?». Напевно ж, люди їх туди і відправили, певно ж, люди продають свій голос за те, щоб хтось став депутатом. Я можу з власного досвіду сказати, що в 2012 році, на моєму окрузі роздавали гроші і набрали 20%. Тобто, вважайте, що 20% готові продати свій голос. І в 14-му році роздавали гроші і теж набрали 20%. Тобто, тенденція «той хто роздає гроші», має свій кістяк 20%. І цього достатньо щоб виграти, деякі набирали 17-15%. От і вся відповідь. Ці піраміди будуть діяти доти, доки люди будуть продаватися. Але коли в мене 60% - то ця піраміда вже не діє і сенсу її будувати немає, тому що тільки на будівництво треба півмільйона доларів. А потім постійно її ще й годувати – то це величезні кошти. Але якщо немає конкурента, то з такою пірамідою легко можна було б виграти. Проте 60% неможливо перебити грошима.

У мене взагалі немає такого поняття як виборча кампанія – в мене вибори закінчилися і на наступний день я «в полях» і наступні п’ять років працюю. В 2014 році я не робив жодної кампанії – я просто їздив по округу, випускав газету і у Верховній Раді робив свою роботу. У цьому і є секрет успіху – робити свою роботу, але кожен день. В мене були і Бакай і Макеєнко, яких після виборів ніхто не бачив. А я місцевий – мені не можна не їздити.

- Хто може впливати на зміни? Крім звичайно виборців, які можуть голоси продати.

- Всі надіються на нове обличчя, і на те що прийде месія. Надіємось на месію: Ющенка, на Порошенка якому довіра була в 53 % відсотки. Тобто ми народ який надіється на месію, який прийде і зробить щастя. Цього не буде. Є достойні люди. Але скажімо так, але вони без грошей, без медіа-підтримки, але вони готові змінювати країну на краще і зробити. Але без підтримки медіа-ресурсів, за яким стоять великі олігархи, в нашій країні не можна стати новим обличчям. Неможливо це зробити. Навіть якщо хтось виривається, в командній владі його запихують, тому що влада боїться нових людей. Владі не потрібні реформатори та люди, які їх посадять. І це логічно.

- Ви хочете сказати, що реформи без посадок неможливі в Україні?       

- Ні. посадки до реформ відношення не мають. Реформи залежать від людей, в першу чергу від керуючого класу, тобто хто є при владі. Це приклад Вацлава Гавела, який виграв вибори у Чехії, вибув свій  термін, але він сказав: «Дякую вам дорогі олігархи, за те що дали мені ЗМІ, дали мені цей атрибут, я тепер відправляю всі гроші у бюджет». І ви подивіться після того, що він це сказав, скільки грошей в бюджеті чеської республіки і зараз Чехія. 

- Як ви бачите Київщину в майбутньому? Які сильні напрямки на Київщині можна розвивати?

- У столичного регіону дуже великі перспективи, тому що Київ поряд. У столиці землі вже практично немає під інвестиційні проекти, а в області є. Тобто найголовніша проблема наразі в тому, що іноземці не хочуть вкладати в неї гроші. Вони готові, але їм таке малюють на папірці, що вони просто тікають. Звісно, така проблема спостерігається по всій країні.

Спілкувався, Олександр Павличук, головред порталу "Моя Київщина"