Позачергові вибори на Київщині: нульовий «козак Гаврилюк» з 95 округу

Продовжуючи аналіз учасників «боротьби» за місце в парламенті ми не могли не обійти постать Михайла Гаврилюка, який у 2014 році переміг на 95 окрузі від партії «Народний фронт». Чим відзначився він за роки депутатства?

Ім’я козака Михайла Гаврилюка, як відомо, асоціюється з його чубом та знущаннями з боку правоохоронних органів. В результаті він не прогавив можливості висунути свою кандидатуру до Верховної Ради на 95 окрузі від партії «Народний Фронт». Проте крім екстравагантного стилю виявилося, що у колишнього активіста є ще багато чим «похизуватися»...

На перший погляд, чоловік повністю відданий ідеї покращення якості життя в Україні та «руками й ногами» за народ. Та так тривало недовго, допоки на горизонті не з’явилися великі гроші. Михайло Гаврилюк родом із «Богом забутого» села Ярівка Хотинського району Чернівецької області, що практично межує з Молдовою. За словами одного з інтернет-видань: «Перше, що впадає у вічі, при в’їзді в Ярівку – хати. Таку кількість хат під солом’яною стріхою можна побачити хіба що у музеї народної архітектури та побуту». Тому це пояснює прагнення Гаврилюка до народного визнання.

Одним із найкомпроматуючих фактів про народного обранця стала інформація про його залежність від екс-регіоналів Присяжнюків. Ще на початку політичної діяльності «козака» екс-голова Київської ОДА Євген Жовтяк на сторінці в соцмережі зробив заяву: «До-речі, виборці Ірпеня і Києво-Святошинського району, які голосували за М.Гаврилюка, можуть спати спокійно - їх голос в надійних руках - О. Присяжнюк є куратором Гаврилюка і навчив його правильно голосувати - завжди так, як він. Так що, потреба вчитися читати для Гаврилюка відпала...». Згодом і сам нардеп підтвердив інформацію, що потрапити до ВР йому допомогли «друзі», а саме Сергій Бірюков і Віктор Романюк. А Бірюкова називають “людиною Присяжнюка”, колишнього регіонала та одіозного екс-губернатора Київської області часів Януковича. А Олександр Присяжнюк - представник НФ - це син колишнього очільника області. Тобто, «козак» - ніхто інший, як звичайна маріонетка в досвідчений руках екс-регіоналів. Звідти і поява Фонду Гаврилюка на вулиці Липській в самісінькому центрі Києва...

А ще Михайло славиться "красномовністю" та формулюваннями цікавих виправдань своїх вчинків. Як от в ситуації з побиттям журналіста. Відео заполонило простори Інтернету, не залишивши нардепу вибору, окрім того, щоб якось прокоментувати те, що сталося. «Козак» повідомив, що не бив представника ЗМІ, а намагався допомогти йому, адже той почав падати. Сорочку Василю Крутчаку він нібито порвав, намагаючись його схопити. Нардеп запевняє, що після цього журналіст підвівся та побіг угору.

Щодо політичної діяльності Гаврилюка, за час каденції він дав небагато обіцянок – 16, з яких 7 виконав, а 4 – провалив. Хоча й всі його обіцянки були досить сумнівними, починаючи з заміни слів у гімні України та закінчуючи ремонтом вокзалу й пасажирської платформи «Ворзель», що зовсім не належить до компетенції народного обранця. Всі свої невиконані обіцянки пояснив так: «Я нічого не обіцяв і запитів не отримував. Будьте здоровенькі».

Останньою новиною, яка заполонила мережу, стала поява запрошення депутата Національним агентством з питань запобігання корупції для пояснення появи автомобіля й квартири в його декларації. Зазначається, що за період депутатської кар’єри у політика з'явився автомобіль, а його дружина розжилася квартирою. Причому, власницею квартири, згідно з декларацією, дружина нардепа стала ще у квітні 2017 року, тобто ця нерухомість, ймовірно, вже повинна була значитися у минулій звітності. Апартаменти площею 75,8 квадратних метрів розташовані у Коломиї, і там прописана маленька дочка депутата.
Також після скандал з волонтерською машиною, якою козак користується, аби їздити до Верховної Ради, він вирішив задекларувати китайський позашляховик 2008 року випуску, який придбав ще у грудні 2018.

Наразі, у політичних колах говорять, що Гаврилюк не збирається висувати свою кандидатуру на позачергових виборах, які відбудуться 21 липня.

Микола Тицький, "Моя Київщина"