Психологічна допомога: чому цим потрібно займатися терміново

Фото з мережі Інтернет

У родини українців війна принесла багато горя. Зараз всі ми тільки оговтуємося від першої хвилі повномасштабної спроби загарбання України, намагаємося відновити нормальний, на скільки це можливо, ритм життя. Насправді, постраждалих від воєнних дій надзвичайно велика кількість, адже мабуть немає жодної родини, яку б не торкнулася війна. "Моя Київщина" розповість, чому не можна відкладати турботу про психічне здоров’я на потім

Після нетривалого затишшя починаються нові, ще більш жорстокі бої за українські території. Маріуполь продовжують знищувати, просто стирають із лиця землі. Якщо говорити про Київщину, то залишається загроза повітряних ракетних ударів та імовірність повторного вторгнення з метою захоплення Києва. Так чи інакше, кожен із нас стикнувся із жахіттями війни: хтось пережив їх особисто, хтось у розповідях знайомих та друзів, хтось просто слідкує за новинами. Напевно, осторонь не залишився ніхто…

Історії з війни моторошні, або дуже моторошні. Рівень звірств та насилля від рашистів – зашкалює. Убивства і тортури на окупованих територіях були буденною справою. У Бучі вбито кожного п’ятого мешканця із тих, хто залишився у місті. Загалом кількість смертей серед цивільних на окупованих територіях Київщини сягає понад 1000 осіб – беззбройних та беззахисних чоловіків, жінок, дітей та літніх людей. Ці дані не остаточні… Кожен, хто на власні очі бачив злочини путінських орків, перебував на окупованих територіях, або став вимушеним переселенцем, може відчувати гострий стресовий розлад.

Військові та цивільні в умовах війни постійно піддаються впливу стресових факторів – робота артилерії чи ППО, обстріли житлових кварталів та військових об’єктів, погані новини із фронту чи окупованих територій – все це має безпосередній вплив на людську психіку.

Якщо говорити про військових, що завдання щодо стабілізації їхнього психологічного стану покладено на офіцерів, які займають посади заступників командирів із морально-психологічного забезпечення. У батальйонах по штатному розпису є психологи, які повинні тримати морально-бойових дух підрозділу на належному рівні.

Але як бути цивільним, які ніколи не зверталися за допомогою до психологів? Як люди можуть зрозуміти, що настав саме той час? Доцентка кафедри психології розвитку Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Наталія Булатевич запевняє, що за неповних два місяці війни люди по-різному проходять процес адаптації. Маркером необхідності роботи із психологом може бути поява певних симптомів, які раніше не спостерігалися:

Якщо людина не в окупації, не ховається від бомбардувань, а знаходиться у відносній безпеці, то маркерами того, що варто звернутися до спеціаліста, можуть бути зміни в емоційному стані (постійний поганий настрій; сум, який поєднується з дратівливістю та агресивністю, перепади настрою тощо), нав’язливі думки, думки про самоушкодження (та суїцид), труднощі з концентрацією уваги, проблеми зі сном (важко заснути, сняться кошмари, переривчастий сон, відсутність відчуття відпочинку після сну), проблеми з їжею (їсть більше або менше ніж раніше).

Робота із психологом спрямовується на визначення проблем, які зазвичай "випливають" у процесі відвертої розмови. Іноді для цього потрібна не одна зустріч. Але важливо розуміти, що спеціаліст допомагає знайти проблему, а от її вирішення – залежить від клієнта. Булатевич говорить:

Психолог допомагає конкретизувати запит клієнта, переформатувати потік скарг у певну мету, яку можна досягти у співпраці з фахівцем. Завдання психолога в тому, щоб допомогти людині повернути відчуття контролю за своїм життям, знайти ресурси та можливості, які самостійно клієнт не бачить у складній життєвій ситуації.

У такий час важливо потурбуватися про дітей, адже вони гостро відчувають все, що відбувається навколо. Діти різного віку задають питання про війну і все, що з нею пов’язано. У свою чергу батьки мають чітко та зрозуміло пояснювати ситуацію, але при цьому давати відчуття безпеки, для дітей це найважливіше. Психологічний стан дитини може бути абсолютно різним, від повної апатії до відкритої агресії, але єдиний спосіб це подолати – дати відчуття захищеності та любові. Психологиня запевняє:

Зараз не час для "виховання", зараз час для максимального прояву любові. І найкраще це можна зробити через тактильний контакт: побільше обнімашок, ритуалів перед сном та легких масажиків – діти це люблять. Навіть якщо дитина вже не зовсім дитина, а наїжачений підліток – все одно потребує тілесного тепла. Батьки це можуть дати.

Відчуття "нормальності" в такий складний період часу може дати та сама рутина, від якої ми всі тікали в мирний час. Сон та харчування повинні бути повноцінними. Щоденні ритуали дозволять повернути емоційну стабільність самих батьків, адже тільки в такому разі вони можуть потурбуватися про психічне здоров’я своїх дітей, останні ж уловлюють найменші коливання батьківського стану. Також Наталія Булатевич радить знайти постійну зайнятість:

Важливо бути включеним в якусь діяльність: для когось максимально корисним заняттям буде допомога дітям та прогулянки з ними, хтось може повернутися до своєї роботи, хтось волонтерить, хтось працює заради підтримки армії. Важливо знайти способи повернення контролю за своїм життям.

Сексуальне насильство

На жаль, у часи воєн мирне населення піддається неабияким тортурам. Людей вбивають просто за те, що вони українці. Жінки та діти стають об’єктами сексуального насилля. Психологи стверджують, що жіноче тіло для окупантів може бути свого роду трофеєм, а його завоювання – способом принизити чоловіче населення.

За даними ЮНІСЕФ, ґвалтування також використовується противником у тактичних цілях: змушує цивільне населення тікати від війни, знижує супротив серед цивільних, знищує людську гідність, підриває єдність серед громади. Наслідки від цього жахливі: жінки та діти, кому пощастило вижити, отримали психічну травму, яка буде їхнім тягарем протягом усього життя.

За словами Наталії Булатевич, загалом сексуальне насильство – дуже травматична ситуація, особливо у військовий час. У мирний час більшість таких випадків (до 85%) здійснюється людьми, які належать до кола родичів, близьких знайомих та друзів жертви. Саме це мабуть є причиною того, що жертва не буде звертатись за допомогою і волітиме тримати це в секреті. Буває, що в роботі з психологом ця історія випливає випадково. Психологиня додає:

Можливі наслідки пережитого зґвалтування – посттравматичний стресовий розлад, депресивні розлади, панічні атаки. Тим, хто пережив зґвалтування зараз, під час війни, потрібен огляд психіатра для оцінки стану і можливої медикаментозної підтримки. І лише потім – робота з психологом. Змушувати до роботи з психологом не варто, першочергове – це відновлення відчуття безпеки – те, що зараз роблять фахівці, в руки яких потрапляють жертви військового насилля.

Також наслідками ґвалтувань є фізичні травми статевих органів, що в подальшому можуть призвести до безпліддя та венеричних захворювань, вагітність. Про такі випадки вже є повідомлення з окупованих Бучі та Ірпеня. Важливо, щоб жертви сексуального насилля вчасно отримували медичну допомогу. Психологічне відновлення займе дуже багато часу, але це єдиний спосіб соціалізуватися та хоч частково відновити ментальне здоров’я.

При цьому потрібно пам’ятати, що психологи та психіатри на волонтерських засадах готові надавати допомогу онлайн. Команда Благодійного фонду "Запорука разом із іноземними партнерами – Soleterre та INTERSOS" створила гарячу телефонну лінію 0 800 4000 23, куди можна звертатися 24/7. Психологи гарантують повну анонімність та безпеку, а також прикласти всіх зусиль, щоб допомогти кожному, хто цього потребує.