Служити попри біль від втрати: як окупанти вбили всю родину поліцейського з Бородянки

Івану Сімороз

Моя Київщина» розповість трагічну історію про долю начальника сектору карного розшуку відділення № 2 (смт. Бородянка) Бучанського РУП ГУНП в Київській області Івана Сімороза

26 лютого оперуповноважений Бородянської поліції Іван Сімороз був на службі. Ворог вже окупував частину Київської області, і правоохоронці цілодобово чергували на блокпостах, допомагали цивільним евакуюватися, співпрацювали з військовими, підтримували порядок на території.

Близько 11 години ранку Іван разом із колегами був біля відділення: частина поліцейських повернулася з чергування, інші заступали. Раптом пролунав такий вибух, що затремтіла земля. «Я відразу відчув, що сталося щось недобре. Від тривоги перехопило дихання. Я почав дзвонити додому», – згадує Сімороз. Він телефонував дружині, братові, мамі, татові, бабусі. Набирав номер за номером, але телефони рідних мовчали. Тоді поліцейський став дзвонити сусідам. Нарешті телефон озвався: «Ваню, в твою хату прилетіло…»

Іванові Сіморозу – 27. Все своє життя хлопець прожив у Бородянці. Його мама – Наталя Петрівна  – кухар. Тому в родині завжди були найсмачніші страви, на свята збиралися за великим столом гості. Тато Івана – Василь – працював будівельником. «Він робив усе дуже повільно, але дуже старанно і точно», – згадує поліцейський. Колеги вважають, що свою уважність, цілеспрямованість та послідовність у роботі Іван узяв саме від батька. Коли хлопчику було 5 років, у сім’ї народився ще один син Петро. 

Іван змалечку цікавився пригодницькими фільмами та книгами. У суперечках між однолітками завжди відстоював справедливість і оберігав молодшого. Між хлопцями були справжня братерська дружба. «Іван дуже схожий на батька – спокійний, розважливий. А Петро, навпаки, копія Наталі Петрівни – активний, енергійний. У них була чудова родина, дуже дружня і дуже гостинна», – згадує старший оперуповноважений відділу кримінальної поліції Бучанького управління поліції Київщини Юрій Фомич, який знає Сіморозів ще з дитячого садка. 

Коли хлопці підросли, вибрали професії за своїми характерами. Іван пішов вивчати поліцейську справу до Національної академії внутрішніх справ, а Петро вступив на спеціальність «майстер лісу». Батьки завжди були поруч і в кожному виборі підтримували синів.

Після завершення вишу, Іван пішов працювати до відділення поліції рідної Бородянки. Робота настільки захопила його, що Іван жодного разу не взяв відпустки. Всі розваги та хобі молодому правоохоронцю замінила служба. До літа 2019 року. В один зі спекотних днів Івана запросили на День народження друзів. Там він і побачив Олену. Дівчина настільки сподобалась поліцейському, що вже тоді він зрозумів: це його майбутня дружина. «Вона була ідеальна», – згадує Іван. А вже за рік світ побачила їхня донечка Поліна. Для чоловіка й тата це були дуже щасливі часи: «Дружина приходила до мене на роботу, чекала, коли завершу всі справи. Потім ми йшли їсти морозиво, а у візочку спала маленька донечка. Ми могли так, гуляючи, й прийти додому: туди від відділення — 3 кілометри».

Коли Іван приходив втомлений після роботи, Полінка вибігала до нього, обіймала. «Вона, як навчилась ходити, полюбила танцювати. Ми чекали, щоб Поліночка трошки підросла – дружина дуже хотіла полетіти за кордон на море», – згадує поліцейський. Про те, щоб переїздити від батьків, навіть не було мови. Сіморози так і жили великою родиною – 4 покоління в одному будинку…

… Коли 26 лютого, після сильного вибуху, Іван з колегами приїхав додому, його будинку вже не було. Поліцейські та сусіди кинулись розбирати завали. Була надія, що рідні сховались у льосі, вижили. Але вона вмить розчинилась. Першою поліцейський побачив маму, жінка вже не дихала. Потім знайшли тіло брата Петра, завдяки його собаці: вона сиділа там, де він лежав. Знайшли загиблого тата, дружину та бабусю. Живою залишилась однорічна Полінчока: коли її дістали, дівчинка ледве дихала. Маля  терміново доставили до лікарні, але невдовзі дівчинки не стало. Зранку наступного дня Іван відвіз дитину в морг, де вже знаходились 5 членів його родини.

Щоб поховати сім’ю, Іван Сімороз узяв лише три вихідних дні. Війна тривала, ворог вже підходив до Бородянки, люди просили про допомогу. Одне спільне горе на всіх не давало закритися у власному та опустити руки. «Ми всі були поруч, підтримували його, але в Івана дуже сильний характер. І він витримав, завдяки собі, завдяки роботі, якій він дуже потрібен», – каже друг Юрій Фомич.

 «Коли ця трагедія сталася, Іванові підставили плече люди – всі наші співробітники були поруч, підтримували його, – говорить керівник Сімороза, начальник відділення поліції у Бородянці В’ячеслав Цилюрик, – Також розчинитися у своєму горі Іванові не дала велика кількість роботи: тривали бойові дії,  треба було рятувати людей, документувати ворожі злочини на нашій території, затримувати мародерів. А що стосується його особистих якостей, то я вважаю, що ця людина – незламна».    

31 березня Ігор Клименко вручив Івану Сіморозу нагрудні знаки «За відвагу в службі» та «Знак Пошани». Також, 5 травня поліцейському вручено орден Президента України «За мужність» ІІІ ступеня.