Учителька-новаторка з Ірпеня Світлана Меркулова: Я готую дітей до професій, яких ще не існує

Світлана Меркулова

Із інформаційним агентством "Моя Київщина" поділилася педагогічним  досвідом номінантка національної премії Global Teacher Prize Ukraine – учителька англійської мови у школі №2 в місті Ірпінь Світлана Меркулова. Про розробку демократичних проєктів, інноваційні методи роботи з дітьми та способи заохочення їх до навчання читайте в сьогоднішньому матеріалі

- Ви увійшли до ТОП-50 педагогів України за версією Global Teacher Prize Ukraine 2020. Це було Ваше рішення взяти участь чи Вас номінували? Розкажіть детальніше про досвід у цьому проєкті.

- Починаючи з 2019, а отже, два роки поспіль мене номінують на участь у премії Global Teacher Prize Ukraine. Обидва рази мені пощастило ввійти до ТОП-50, проте ТОП-10 поки не підкорилася. Знаю багатьох учителів зі свого закладу і по всій Україні, які натхненно працюють і також могли б претендувати на премію.

- Одним із критеріїв відбору найкращих є досягнення помітних результатів у навчанні учнів. Якими досягненнями Ви можете похизуватися?

- За 24 роки у школі все й не згадати. Набагато легше було б просто представити фотогалерею, проте… Із початку вчителювання зацікавилася дебатами, про які в 1996 році мало хто чув. Так, я створила першу в Ірпені команду "Глорія", яка потім впевнено перемагала в обласних та Всеукраїнських дебатних турнірах, а сама стала тренером із дебатів. Елементи цієї гри зараз впроваджую на уроках.

Далі за хронологією навряд чи вдасться. Разом із випускниками я розробляла перший сайт нашої школи, тоді це було дуже круто та супермодно. Він був яскравим, інформативним і страшенно важким технічно, але ми всі дуже пишалися ним.

Пізніше, посівши посаду заступника директора з виховної роботи, разом із колегами написала декілька авторських програм "Дебати Карла Поппера", "Парламентські дебати", "Лідерство", які були затверджені Київським обласним Інститутом післядипломної освіти та за якими працювала наша школа, а, можливо, й інші в Київській області.

Ставши у 1999 році заступником з навчально-виховної роботи започаткувала у школі проєкт "Junior Achievement" та викладала новий курс "Підприємництво в дії". Потім із семінару, проведеного Академією Педагогічних наук, я привезла й почала впроваджувати спільний Міжнародний українсько-шведський проєкт "Екодемія. Уроки для стійкого розвитку". Школа й зараз працює за цим проєктом.

Паралельно декілька разів я брала участь у міжнародному конкурсі "Fulbright Teaching Excellence and Achievement Program (TEA)", що є програмою Бюро у справах освіти та культури Державного департаменту США. Навіть маю красивенні дерев’яні дипломчики, але нічим, крім лауреатства, це не закінчилося. Роки 2 я на них ображалася, а потім знову подалася на програму "Partnership in Education" і таки стала фіналістом!

Потім ми реорганізували школу у спеціалізовану з поглибленим вивченням економіки і права. Начебто можна було зупинитися: нові проєкти втілюються, школа гримить на область, ми отримуємо відзнаку "Кращий заклад освіти Київщини"… Ідуть роки… Усе монотонно й уже нецікаво. І я пішла з посади, стала працювати вчителем.

На мене відразу звалилося стільки свободи, стільки натхнення, що я разом із колегами почала працювати в проєкті "Демократична школа", зараз працюю у команді пілотування та розробляю вправи для розвитку громадянських компетентностей учнів.

У 2015 році вперше в Україні разом із Запорізькою школою та Київським ліцеєм бізнесу започаткувала проєкт "М-18" – вибори для дітей. Сьогодні ця гра поширилася по Україні і вже 13 353 юних виборців обирали президента України на 91 дитячій виборчій дільниці у 15 областях.

У 2019 році я була одним із організаторів і координаторів І Ірпінського молодіжного форуму "М-18" і депутати Ірпінської міської ради на один день віддали дітям свою будівлю для проведення майстер-класів, воркшопів, квестів та цікавих мотивуючих зустрічей.

Також я створила в школі команду юних дипломатів та вже три роки поспіль ми граємо у гру "Модель ООН". Цей досвід демократичних перетворень зацікавив Європейський центр Вергеланда і в листопаді 2018 року я представляла наші надбання у Норвегії під час святкування 10 річниці фонду, а восени 2019 – у Флоренції та у грудні того ж року у Берліні. А проєкт "М-18" потрапив до найкращих проєктів Ради Європи.

Коли залишається час між проєктами, розробляю уроки з використанням QR-кодів, уроки за межами школи, а кулінарні уроки, завдяки яким ми потрапили у проєкт "Kids in the kitchen" програми "Schools online", уже давно стали моєю візитною карткою. Завдяки участі в цьому проєкті, нам вдалося знайти друзів у різних країнах та відвідати школу в Індії.

За останні 3 роки маю понад 100 учнів-призерів у різних конкурсах та олімпіадах, а також у Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України.

- Які інноваційні методи роботи з дітьми використовуєте?

- Дуже люблю проєктне навчання та намагаюся повністю у такий спосіб проводити контрольні роботи, адже важливо перевірити не саму наявність знань, а вміння їх практично застосувати. Наприклад, при вивченні тем "Food and Meals" замість контрольної ми проводимо "МастерШеф".

Молодші школярі готують, приносять та розповідають про свою улюблену страву, старші – змагаються командами прямо під час уроку, коментуючи всі процеси приготування, інгредієнти та інше. А потім справжнє журі оцінює страви, і всі разом дружно їх дегустують.

Під час вивчення теми "Crime" учням було запропоновано як підсумкову роботу зняти власний фільм про проблеми кібербезпеки, а працюючи над темою "Environmental protection", учні самі обирали, яким чином представлятимуть різні екологічні проблеми та шляхи їх вирішення. Були і фільми, і костюмовані виступи, 3D-проєкції та навіть експерименти. У темі "Travelling" ми працюємо за методикою перевернутого класу та  готуємо флаєри з інформацією  про країну  або представляємо обрану групою країну.

Дуже подобається малечі "selfie-cross" на початку навчального року при вивченні теми "My school" та в кінці навчального року QR-код квест за межами школи, а про Kahoot уже й годі говорити.

- Як Ви оцінюєте досягнення учнів у навчанні?

- На особливу увагу заслуговує і питання формувального оцінювання, адже інколи оцінки знижують мотивацію учнів до навчання. Працюючи у програмі "Демократична школа", я ознайомилася, а потім і додала до своєї методичної скарбнички деякі прийоми формувального оцінювання.

Улюбленим став застосунок Badgecraft Wallet, завдяки котрому діти можуть самі бачити свої результати та отримувати бейджі як заохочення. Він настільки припав до душі, що я навіть проводила майстерку для своїх колег, де навчала їх користуватися цим ресурсом.

Але ж інновації можна застосовувати і в позаурочний час. Саме тому разом із учнями приєдналася до симуляційних ігор "Модель ООН" і "М-18", а також розробили  курс "Ecochildren". Намагаюся слідкувати за новими трендами в освіті та максимально використовувати їх під час роботи.

- Із якими проблемами у процесі викладання Вам доводиться стикатися? Можливо, запропонуєте варіанти їх вирішення.

- Варто зазначити, що при моєму досвіді викладання вже не виникають проблеми. Якщо людина професіонал, вона знайде шляхи їх вирішення. Інше питання полягає в тому, що є проблеми, на які педагоги не можуть впливати (недофінансування освіти, погане технічне забезпечення шкіл тощо).

Мені дуже щастить на свідомих батьків та гарних учнів. А якщо й бувають інколи певні невеличкі труднощі, то ми долаємо їх разом.

- Які освітні проблеми є безпосередньо в Ірпені?

- Ні для кого не таємниця, що найбільшою проблемою освіти Ірпеня є переповненість шкіл. Через занадто високу активність забудовників населення міста стрімко зростає, проте інфраструктура до таких змін не готова.

І хоч влада міста намагається точково добудовувати поверхи чи корпуси до існуючих шкіл та будувати садочки, на превеликий жаль, цього недостатньо. Більшість шкіл працює у дві зміни, класи переповнені, що відповідно впливає і на якість навчання, і на санітарно-гігієнічний стан.

- Які найцікавіші моменти роботи у школі Ви би виокремили?

- Найбільше в роботі мене приваблює спілкування з учнями. Ми інколи серед буденного життя не дуже помічаємо різницю між поколіннями, зміну їх пріоритетів. Працюючи у школі, я маю можливість бути дотичною до всього нового. Я вчила представників поколінь Y, Z та теперішнє – Альфа.

Спостерігаю, як змінюється швидкість і методи сприйняття та передачі інформації,  бачу зовсім інших дітей. Доводиться постійно тримати руку на пульсі та бути завжди в тренді всіх новинок. Якщо з чимось не встигаю, мої учні завжди проконсультують і з питань Tik Tok, сторіс у Instagram.

Наш техногенний світ дуже швидко змінюється. Я чудово усвідомлюю, що зараз навчаю дітей і готую їх до професій, яких ще не існує. Працюючи у школі, ти опиняєшся за межами часу. Ти завжди молодий, активний та позитивний. По-іншому з дітьми і не вийде.

- Який найкумедніший випадок можете пригадати за час роботи у школі?

- Кумедні випадки трапляються майже щодня, адже робота з дітьми – це завжди позитив, радість і несподіванки. Мій найкумедніший випадок у шкільному житті був пов'язаний із тим, що коли ми з моїм випускним класом зібралися відзначати випускний, то обрали для себе підкорення Говерли замість ресторану. Дівчата захотіли відзначити цю подію по-жіночому красиво: вони вирішили взяти з собою підбори, сукні, але коли з’ясувалося, що все-таки це буде зайва вага, яку треба буде нести з собою нагору, ця ідея відпала. Тому єдиною урочистою ознакою свята для нас були пластикові фужери, а хлопці взяли шампанське, які несли у своїх наплічниках.

Так, стоїмо ми з моїми підкорювачами Говерли на вершині… Заспівали гімн, зробили багато світлин у вишиванках. Хлопці почали діставати шампанське, а фужерів ми так і не знайшли. Виявилося, що вони залишилися на старті нашого маршруту. Це було смішно та несподівано, але жодним чином не зіпсувало нам свята.

- Ваше ставлення до репетиторства. Чи потрібне воно? Чи учні можуть опанувати знання й під час шкільного уроку?

- Вважаю, що за умови дотримання абсолютно всіх умов організації начального процесу (наповнюваність класів, поділ на групи, технічне, методичне та фінансове забезпечення закладів, свідоме ставлення учнів і батьків до навчання) учні дійсно можуть опанувати знання у школі.

Але маємо дещо іншу картину. Різний рівень підготовки, ставлення до навчання, переповнені класи, відсутність сучасного обладнання, робота в 2 зміни – усе це аж ніяк не сприяє якісному навчанню.

Карантин і дистанційне навчання багато що змінили в системі освіти. До того ж МОН дозволило й домашню освіту, а отже, батьки свідомо починають звертатися до послуг репетиторів. Репетиторство чи  додаткові курси вважаю виправданими в тих випадках, коли є необхідність поглибити знання, надолужити прогалини (вони можуть виникати з різних причин) чи підготуватися до тестувань (не обов’язково ЗНО).

- Розкажіть про Ваші цілі та прагнення.

- Людей без мрії, напевне, не існує, бо саме з них починаються зміни і рух вперед.  Я люблю не тільки мріяти, а й втілювати ці мрії у життя. Можливо, цей процес навіть більш захоплює, ніж результат. Так склалося, що в 2020 році мої  освітянські прагнення сильно змінилися.

Напевно, весна 2020 внесла корективи не тільки в мої плани, та з огляду на ситуацію, на психологічну напругу у суспільстві, мені чомусь дуже хочеться взяти участь у створенні якогось курсу MINDFULNESS для наших учнів.  Можна багато говорити про soft skills, хоча повноцінно до нашої системи освіти вони прийдуть ще дуже не скоро, проте ці навички є необхідними.

Вельми важливо розвивати в дітей здатність протистояти стресу, гнучкість у спілкуванні, емпатійність, співчутливість, уміння правильно організувати свій час, визначати пріоритети та дбати про емоційне здоров’я. Наразі я вивчаю базовий курс зі схожою тематикою. Та я б із великим задоволенням попрацювала з командою однодумців над створенням медитативного контенту, розробкою вправ і технік, що дозволили би знизити рівень агресії та напруги, відновити баланс. Думаю, і для вчителів це теж корисно.

Є і друга мета. Теж посткарантинна. Усвідомлюючи невпинний попит на дистанційні технології, дуже хочу пройти навчання та створити свій власний дистанційний ресурс. Так, я знаю про існування майже всіх онлайн-платформ для дітей різних вікових груп. На багатьох із них успішно працювала, але бачу їх недосконалість.

Хочу систематизувати весь свій матеріал у якомусь власному курсі чи онлайн-школі, розширивши лінійку функцій та запропонувавши більшість можливостей. На жаль, курси в Instagram чи Facebook не дозволяють опанувати цю премудрість без необхідних знань програмування. За період карантину багато вчителів перетворилися на айтішників, то чи варто зупинятися на ролі просто активного споживача?