Влада Литовченко: культуру необхідно творити разом, популяризувати її серед молоді і дітей

Влада Литовченко

Про унікальні проекти в столичній області, програми реконструкції та перспективи розвитку культури «Моя Київщина» поспілкувалась із відомим діячем культури та директором Вишгородського історико-культурного заповідника Владою Литовченко.

- Розкажіть про загальні проблеми та важливі стратегічні моменти ідеології в роботі в цілому.

- Я людина-реаліст, але завжди прагну мислити оптимістично і вважаю, що нас навіть вчать казати не проблеми, а нагальні питання. Багато нагальних питань все ж таки повинні вирішувати і можуть вирішувати на сьогоднішній день самі заклади та їх працівники.

Наразі, і світова культура і культура в Україні, а особливо на Київщині зіштовхнулася з двома великими проблемами: по-перше, це децентралізація, коли заклади культури переходять під власність громад, а по-друге, це період пандемії, який так само диктує закладам культури новітні форми представлення роботи і не всі ці заклади інтелектуально, матеріально та технічно готові це прийняти. Якщо говорити, приміром, про музей, аби він виглядав сучасно, потрібна сучасна модернова експозиція, відповідні носії, вітрини, експонати, які правильно та грамотно підібрані тематично та цікаві відвідувачу. Адже на сьогоднішній день музей являє собою не лише організацію, яка зберігає артефакти, проводить дослідницьку роботу, видає поліграфію і проводить наукові конференції, а це ще й міцний модернізатор та пропагандист історії, нематеріально-культурної спадщини власної землі, власного краю.

При цьому, треба не тільки проводити цю роботу, а й залучати людей, особливо молоде покоління, яке унаслідує ці традиції і в подальшому так само буде приймати на себе функцію  збереження цих традицій. Для мене так само, як для діяча культури та справжньої патріотки Київської області, є дуже важливо, щоб дані об’єкти матеріальної і нематеріальної культурної спадщини Київщини були представлені, як мінімум в національних реєстрах, національних списках і поповнили почесні списки ЮНЕСКО. В Україні існує 7 об’єктів історико-культурного і природного надбання, які входять до списку ЮНЕСКО, але Київщиною вони не представлені.

На мій погляд є моменти популяризації завдяки відомим особистостям, які мали відношення до Київщини. Це діячі культури та мистецтва, всесвітньовідомі Іван Козловський, Чубинський, Марія Приймаченко, Катерина Білокур. Із сучасних літераторів це Ліна Костенко, яка народилася у Ржищіві, Іван Федорович Драч, який так само народився на Київщині, а зі світу спорту це відомий футболіст Андрій Шевченко, який народився на Яготинщині. І цей перелік видатних представників Київщини є дуже великим. На мій погляд, якщо б навіть проводити і висвітлювати їхню діяльність відповідним комплексом заходів, це б вже могло презентувати та популяризувати Київщину на серйозному рівні. Також трошки забутим є момент представлення елементів нематеріально-культурної спадщини. Всі ми кажемо про особливості наших звичаїв, традицій, обрядів, але навіть на теренах Київщини ми не завжди знаємо про те, що відбувається в сусідніх районах.

- Чому, на вашу думку, ці напрямки не підтримуються та недооцінюються владою, не тільки обласною а й державною?

- Всі ми знаємо про недооціненість культури на державному рівні, але приємно, що все ж таки з’являються нові прогресивні менеджери такі, як міністр культури України Олександр Ткаченко. Ця людина викликає в мене повагу в статусі міністра, робить реальні кроки за дуже короткий термін. Це і презентація культурного надбання України поза межами нашої держави, зокрема, і в середині є революційні сміливі проєкти, такі як «Велика реконструкція».  У нас велике сподівання на співпрацю, на те, що Український культурний фонд буде жити, що ці внутрішні кризові проблеми оминуть цю державну організацію і заклади культури, особливо регіонального характеру, регіонального рівня, як ми, можемо отримати фінансову підтримку на проведення програм розвитку і презентацій найяскравіших елементів історії і культури власного краю на національному рівні. Обласна програма і стратегія розвитку Київської області існує і там є підрозділ – культура. До речі, я сама була учасником робочої групи щодо створення цієї стратегії від Управління культури і на мій погляд, вона дуже грамотно складена. Просто треба виконувати те, що там прописано, адже не завжди і не за все обласна влада несе відповідальність. Кожного дня кожен з нас повинен робити якійсь крок вперед. Якщо ми будемо працювати і кожен заклад буде напрацьовувати результати, а не лише скиглити з приводу того, що не вистачає грошей і цим мотивувати свою бездіяльність, ясно, що нічого хорошого з цього не вийде. Я за те, щоб культуру творити разом, культуру наповнювати змістом і вмістом та популяризувати її серед молоді і серед дітей.

- І все ж, які виділяються кошти Міністерством культури для реставрації історичних будівель та пам’яток національного значення в Київській області?

- Після оголошення програми “Велика реставрація”, наші обласні адміністрації подавали перелік тих установ, будівель і споруд, які підлягають реставрації. Міністерство культури робило свій вибір на першочерговості реставрації об’єктів до кінця цього року, яких було більше 500. Але було обрано 109 об’єктів, яким надано кошти на проведення реставраційних робіт, і на жаль, споруд та об’єктів від Київщини я там не побачила. Серед обраних першочергових були об’єкти всесвітньої значущості, такі як Софія Київська, Києво-Печерська лавра, які внесено до списку ЮНЕСКО у 1990 році.

- В одному з нещодавніх інтерв’ю ви зазначили, що на Київщині повинні відбуватися археологічні експедиції в містах з величезною спадщиною, - це Ржищів, Обухів, Межигір’я… Коштів на це, як завжди, немає, але в перспективі це можливо найближчим часом?

- Щоб презентувати нові здобутки в історії, археології, поповнювати і підтримувати той іміджевий статус, який є, треба проводити дослідження, це не секрет. Територія сучасної Київської області дуже багата на різноманітні історичні культури, такі, як наприклад, унікальна, всесвітнього рівня стоянка первісної людини доби палеоліту в селі Добраничівка Яготинського району. Зокрема відомо, що територія сучасної Київської області представлена багатющими представленнями трипільської культури: це і доба Давньої Русі, такі міста, як Ржищів, Вишгород, Богуслав. Звісно, на проведення наукових досліджень треба мати, перш за все, офіційні можливості та дозволи.

В цьому випадку нам пощастило, адже у штаті нашого Вишгородського історико-культурного заповідника є працівники Інституту археології НАН України. Зокрема, ми проводимо майстер-класи “Школа археолога” на території музею, де у нас зроблено аеродром, і де бажаючі поринути в світ археології та історії можуть прослухати курс лекцій і долучитися до таких досліджень. Мої колеги, керівники музейних закладів так само проводять такі дослідження, і хочеться, щоб саме Київщина найближчим часом представила якусь унікальну знахідку археологічного характеру.

- На даний момент група депутатів облради працює над створенням нової мапи туризму Київської області. І, можливо, Вишгородський музей буде першочергово вписаний до мапи туризму не тільки як для туристів, але й для роботи з навчальними закладами?

- Приємно, що на тлі КОДА створено Управління туризму, яке очолює, на мій погляд, прогресивна, молода і креативна Анна Куценко. За короткий термін пані Анна згуртувала людей, запропонувала велику кількість туристичних маршрутів. Варто сказати, що і велика робота була проведена і раніше, а саме створення таких туристичних маршрутів, як Водний маршрут Дніпром. Йдеться про велику кількість об’єктів, куди увійшов і Вишгородський історико-культурний заповідник і Вишгородська набережна та історичний ландшафт. Якщо казати про вишгородську землю, так само, Департамент екології навколишнього середовища КОДА спільно з Вишгородською районною радою минулого року створили такий екомаршрут, як Лісові скарби Вишгородщини, і музей давньоруського гончарства увійшов в цей маршрут. Зокрема, наш заповідник під час реалізації проєкту національної співпраці бортництва полісся створив проєкт міжрегіональної співпраці екомаршруту Бортництво полісся, а також долучився до порталу Мандруй Київщиною.

Зараз Управління туризму закінчує роботу над створенням стратегії із розвитку туризму на Київщині. Вишгород, користуючись тим, що знаходиться близько до Києва та являє собою маршрут, що знаходиться поруч з Межигір’ям, входить в усі програми. Є навіть програми вихідного дня, коли туристи спочатку відвідують Межигір’я, а потім приїжджають і до нас. Все це дає можливості розширення діяльності, планування якихось своїх новітніх програм, новітніх експозицій, різновидів майстер-класів для того, щоб дивувати і радувати наших відвідувачів.

- Наскільки зросла популярність відвідування Межигір’я останнім часом?

- Я думаю, що у Межигір’ї проблем з відвідуванням ніколи не було, адже це місце завжди популярне. Але, не так давно Межигір’я перейшло в приватну власність. Єдине, мені здається, що ми втрачаємо Межигіря в контексті програми історичної пам’яті і позиціонуючи Межигір’я, як резиденцію Януковича. Зараз, розвиваючи там гостинно-ресторанний комплекс з певними функціями розваг, які звісно цікаві відвідувачам та туристам, але ми втрачаємо саме ту історичну дослідницьку складову та забуваємо, що Межигір’я існувало задовго до того, як це місце стало резиденцією екс-президента. Взагалі, на тому місці знаходився унікальний Спасо-Преображенський Межигірський монастир, який за різними історичними довідками було створено в X-XI ст., а вже в XVI-XVIII ст. в добу козацтва це був міцний комплекс, який приймав козаків Запорізької Січі. Ми забуваємо, що Межигір’я це в тому числі Межигірська фаянсова фабрика, яка проіснувала майже 100 років.

Відомо, що Межигір’я двічі відвідував Тарас Григорович Шевченко. Поруч з Межигір’ям знаходиться пам’ятка природи та історії - Дзвінкова криниця, яка також згадується в творчості Шевченка та інших радянських і сучасних поетів. Тому, якщо історична складова не врахується і не буде створено якогось Музею історії Межигір’я, то ми можемо втратити пам'ять про цю унікальну місцевість.

- За які занедбані культурні об’єкти на Київщині вам болить найбільше?

- Не можу сказати, що саме болить, але, коли держава не реагує швидко, знаходяться люди, які розуміють, що на цих об’єктах можна робити туристичний бум, розвиток маршрутів і заробляти кошти. А краще б вони поповнювали бюджет області. В багатьох державах світу туристична сфера створює левову частку поповнення ВВП. А ми на території своєї області не можемо все досконало зробити. Як я вже казала, переживаю за Межигір’я, долю якого нещодавно було вирішено. Також переживаю за Чорнобиль, який на сьогоднішній день є суцільно комерційним продуктом. Хоча, це покинуте місто потребує досліджень історичного та етнографічного характеру.

Було б добре, якби був список історичних міст, куди увійшли історичні міста Київщини, такі як Ржищів, Вишгород, Бориспіль, Борислав, і які мали б співпрацю в контексті створення туристичних турів, маршрутів, магнітів, зокрема в плані розвитку інвестиційних проєктів, розвиток туристичної інфраструктури, будівництва доріг, підвищення сервісу, створення робочих місць. Але, з іншої сторони, все рухається, можливо не так швидко, як хотілося, але я вірю в позитивний результат завжди. Київщина має величезний потенціал, який буде гідно представлено і в культурній, і в туристичній галузі.

- Наскільки бізнес допомагає таким об’єктам культурної спадщини і чи допомагає взагалі?

- Коли я говорила про залучення коштів до нашого Вишгородського історико-культурного заповідника, я б хотіла відмітити глобальну підтримку депутатів Київської обласної ради, з якими ми маємо за честь працювати. Серед них депутати Андрій Пещерін, Роман Буковський.

- Наскільки культура і політика тісно перетинаються?

- Культура завжди була рушійною силою для будь-якої політики, для дипломатії. Навіть за радянських часів використовували пропаганду культури для того, щоб створити певний позитивний імідж держави у світі. Коли приїжджали делегації іноземних держав, то їх завжди водили до театрів, показували балет, показували експозиції найкращих музеїв та їх здобутки для того, щоб представники інших навіть ворогуючих держав, наприклад під час холодної війни з глибокою повагою ставилися до можливостей держави. Тому культура, на мій погляд, це дійсно унікальна концентрація сил, можливостей представлення іміджу країни. На мій погляд, в якому стані знаходяться заклади культури, особливо державного спрямування, можна казати про стан речей на сьогоднішній день. На сьогодні налічується 18 офіційних установ закладів культури Київщини, які мають значущий потенціал на своїх територіях та унікальні артефакти в своїх експозиціях. На мій погляд, всі ці надбання, враховуючі ще велику кількість людей, діячів історії, культури, мистецтва, спорту, які були, росли, народжувалися та творили на Київській землі та її прославляли, могли б бути провідною рушійною силою і в нашій області і в контексті національного значення.

- Поговорімо про безпосередньо вашу місію, а саме, які проєкти хотіли б втілити в життя, як яскравий представник культури на Київщині?

- Мені цікаво, враховуючі мій досвід і освіту, представляти, презентувати, популяризувати те чи інше надбання, адже територія Київської області для мене є рідною, значущою і зрозумілою. Я б хотіла максимально більше представити надбань Київщини на національному рівні. Хочу, щоб багатство цієї історії належним чином було оцінене. Я бачу Київщину учасницею абсолютно всіх міжрегіональних культурологічних програм.  Безперечно, хотілося б мати підтримку в програмній діяльності з боку державних інститутів, тобто більше отримувати грантів. Треба, щоб Київщина мала свої унікальні туристичні маршрути, а туристи оцінювали її високий потенціал історико-культурного надбання і інфраструктурних об’єктів, місць відпочинку. Також хочу, щоб Київщина була представлена в світових і європейських туристичних маршрутах та програмах.