Мій розчарований погляд на "Погляд"
Ольга Купрієнко (журналістка)

Чи бачить "Погляд" колоду у власному оці, чи помічає лише в
інших тріски?! Навіть пам’ятаючи про все хороше, що тільки могло бути, ніколи і нікому не дозволяйте
витирати об себе ноги.
ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ "КОЛОДИ"
Наприкінці червня 2018 року під низку вихідних придбала в
одному із турагентств Київщини путівку до Закарпаття (договір, на щастя,
зберігся). На жаль, та подорож для мене видалася невдалою – глибока рана від
порізу, численні кабінети чужої мені ужгородської лікарні, щеплення,
перев’язки… Згодом Сніданок 1+1, знімаючи сюжет про подорожі та турагентства,
беручи у мене коментар, зафільмував ті неприємні для мене миті.
І коли в голові вкотре тяжіло єдине запитання : "За що ж
мені то все і стільки», у мудрого Всевишнього вже була готова відповідь: «А щоб
захистити тебе ж саму від того, чого не бачиш, від того, чого не чуєш"…
Паралельно у той же час в ІА «Погляд», де на той час
працювала, готували черговий випуск газети, однак без моєї участі. Повернувшись
з "відпочинку" я ще тривалий час проходила реабілітацію вже на Київщині, на що
теж є належні підтвердження.
Для липневого номеру газети той, хто готував його (містер
Ікс), дістав матеріал із т.зв. папки "Помийниця" (куди, зазвичай, скидаються
всі чорнові, чуткові версії, матеріали колег, а потім вже належним чином
опрацьовуються) і надрукував у газеті не зовсім достовірну інформацію, логічно,
не зазначивши імені автора публікації. Посадовець, про якого йшлося у
надрукованій статті, звернувся до адвоката, а та в свою чергу, щонайперш,
надіслала запит до агенції: а хто ж є автором "шедевру".
ПРО ТВОРЦЯ "КОЛОД"
Щоб прикрити некомпетентність випускового редактора, а
відтак і своє "козирне" місце людського організму директор ІА "Погляд" Ярослав
Маляренко відписав адвокатові (мені, з якою щодня стикався по 100 разів на день
при цьому не сказав ні слова!), що автором є Ольга Аверіна (керівник навіть не
увімкнув мізки написати справжнє прізвище журналіста агенції, яке змінилося вже
більш як півроку), що мовляв, це її самодіяльність, бо ж редакційного завдання
як такого він не ставив.
Виникає запитання, а чи існує взагалі журнал редакційних
завдань і чи готовий Маляренко показати його МОЄМУ адвокатові? Адже на час
роботи у 2018-му такого в агенції не існувало. Крім того, жодна публікація без
погодження з керівництвом не виходила «в люди». А траплялося, що люди працювали
і до 2-ї ночі, і у вихідні. То це теж була самодіяльність?! Тож про яку таку
самодіяльність він фантазував – лиш одному йому відомо.
Але чого чекати від людини, яку незадовго до «Погляду» гучно
звільнили із займаної посади, адже було за що; чого чекати від того, хто "здав"
Центр творчості дітей, МАЙЖЕ без жодного зиску для власної шкури; і у той час,
коли я писала низку статей і відстоювала інтереси дітей всього Приірпіння, він
тихесенько наді мною похихикував; це той самий Маляренко, який регулярно і без
зазрінь совісті витягував у співробітників кошти із т.зв. преміальних
конвертів, та що там…- це той, хто навіть по відношенню до рідної матері має
тяжкі гріхи. Чого ж хорошого чекати від ТАКОГО створіння?!
І ніде б і ніхто не взяв би того "працівничка" на роботу, бо добре знають його "бойові подвиги" в регіоні, а в Києві й поготів – там же працювати треба. Тож знайшов прихисток для себе і для членів своєї родини у друга дитинства Олексія Зіневича, який дав у його директорські руці таку потужну "іграшку", як "Погляд". А не маючи ні належної освіти, ні досвіду, він з тією іграшкою такого витворяв. Нехай то все залишиться за кадром.
"СВОЮ ВИНУ НА ІВАНЦЯ ЗВЕРНУ?"
Так в "Іванця" є докази про непричетність до того дійства. А
що є в Маляренка, крім "резинової" "совісті", крім недостовірних свідчень?
Хоча, є ще підтримка друга, якого він, до речі, не вперше підставляє. Бо понад
30 тямущих професіоналів звільнялися головно з "Погляду" саме через Маляренка
(про що майже кожен інформував і Олексія Зіневича): хтось не витримував його
пліток, хтось підлостей, хтось несправедливих рішень, а хтось замаленької
зарплатні (бо власне Маляренко ще й копійкою любив покерувати і покарати).
Звісно, що я мала розмову з Олексієм Зіневичем, для якого та
ситуація була неприємною, адже він завжди докладав максимум зусиль задля
позитивного іміджу компанії, для підвищення професійного рівня працівників,
підтримував у тяжких життєвих ситуаціях. Та й лже-лист Маляренка, м’яко кажучи,
його не порадував. Мене ж запевнив, що все буде добре і просив, щоб я у ті юридичні
справи не втручалася.
Згодом отримала запрошення на іншу роботу, що власне й було
недобросовісними людьми використано проти мене.
Жодних судових повісток я не отримувала, жодних дзвінків від
юристів «Погляду» мені не надходило.
Минуло 2 роки… З тиждень тому отримала повідомлення від банку про блокування моїх рахунків. Виявляється стільки часу тривали суди і мене таки зробили винною у тій горе-публікації і зобов’язали сплатити омовленій "Поглядом" людині компенсацію.
Сказати, що то стало несподіванкою – нічого не сказати. Майже рік перебуваю у
декретній відпустці. Ніяких фінансових надходжень не маю (свідченням чого є
зарплатні табельні листки з місця роботи).
Ціна питання – п’ять тисяч гривень. Можливо б, за інших
життєвих обставин я б і сплатила їх, хоча знову таки наголошую, що до того
матеріалу НЕ МАЮ ЖОДНОГО ВІДНОШЕННЯ. Більше того, з людиною, про яку подали
недостовірну інформацію, до виходу матеріалу була в нормальних людських стосунках.
Олексію Зіневичу озвучила своє бачення виходу із цієї ні для
кого не приємної ситуації, на що він запропонував створити спільний чат і
поговорити. З ким? З Махляренком? Про що? Про його брехню, підлість,
некомпетентність чи я не знаю, кого прикривали?!
То що це – змова деменція, махлярство, наклеп, вседозволеність, ігнорування і закону, і суто людського?! А ось на ці запитання вже дасть відповіді МІЙ адвокат.
Переконана, що справедливість є не лише у Бога, а й у цьому світі, однак тут за неї варто добряче і пекельно боротися. Правда, Андрій Нєбитов, справедливість завжди перемагає?
свідомлюю, що на противагу до чиєїсь "резинової" "совіст" неодмінно слід
одягати металеві налікотники! Жаль, що витрачений на боротьбу час можна було б
спрямувати на щось прекрасне чи корисне. Одначе дякую за життєвий досвід.
Тож сумлінне, старанне, добросовісне виконання професійних
обов’язків нікому не гарантує уникнення халеп.
Головне: НЕ МОВЧАТИ, А НАДАВАТИ КОЖНОМУ МАХЛЯРСТВУ РОЗГОЛОСУ, щоб подібне ніколи і ні з ким більше не трапилося!