Мій розчарований погляд на "Погляд"

Чи бачить "Погляд" колоду у власному оці, чи помічає лише в інших тріски?! Навіть пам’ятаючи про все хороше, що тільки могло бути, ніколи і нікому не дозволяйте витирати об себе ноги.

ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ "КОЛОДИ"

Наприкінці червня 2018 року під низку вихідних придбала в одному із турагентств Київщини путівку до Закарпаття (договір, на щастя, зберігся). На жаль, та подорож для мене видалася невдалою – глибока рана від порізу, численні кабінети чужої мені ужгородської лікарні, щеплення, перев’язки… Згодом Сніданок 1+1, знімаючи сюжет про подорожі та турагентства, беручи у мене коментар, зафільмував ті неприємні для мене миті.

І коли в голові вкотре тяжіло єдине запитання : "За що ж мені то все і стільки», у мудрого Всевишнього вже була готова відповідь: «А щоб захистити тебе ж саму від того, чого не бачиш, від того, чого не чуєш"…

Паралельно у той же час в ІА «Погляд», де на той час працювала, готували черговий випуск газети, однак без моєї участі. Повернувшись з "відпочинку" я ще тривалий час проходила реабілітацію вже на Київщині, на що теж є належні підтвердження.

Для липневого номеру газети той, хто готував його (містер Ікс), дістав матеріал із т.зв. папки "Помийниця" (куди, зазвичай, скидаються всі чорнові, чуткові версії, матеріали колег, а потім вже належним чином опрацьовуються) і надрукував у газеті не зовсім достовірну інформацію, логічно, не зазначивши імені автора публікації. Посадовець, про якого йшлося у надрукованій статті, звернувся до адвоката, а та в свою чергу, щонайперш, надіслала запит до агенції: а хто ж є автором "шедевру".

ПРО ТВОРЦЯ "КОЛОД"

Щоб прикрити некомпетентність випускового редактора, а відтак і своє "козирне" місце людського організму директор ІА "Погляд" Ярослав Маляренко відписав адвокатові (мені, з якою щодня стикався по 100 разів на день при цьому не сказав ні слова!), що автором є Ольга Аверіна (керівник навіть не увімкнув мізки написати справжнє прізвище журналіста агенції, яке змінилося вже більш як півроку), що мовляв, це її самодіяльність, бо ж редакційного завдання як такого він не ставив.

Виникає запитання, а чи існує взагалі журнал редакційних завдань і чи готовий Маляренко показати його МОЄМУ адвокатові? Адже на час роботи у 2018-му такого в агенції не існувало. Крім того, жодна публікація без погодження з керівництвом не виходила «в люди». А траплялося, що люди працювали і до 2-ї ночі, і у вихідні. То це теж була самодіяльність?! Тож про яку таку самодіяльність він фантазував – лиш одному йому відомо.

Але чого чекати від людини, яку незадовго до «Погляду» гучно звільнили із займаної посади, адже було за що; чого чекати від того, хто "здав" Центр творчості дітей, МАЙЖЕ без жодного зиску для власної шкури; і у той час, коли я писала низку статей і відстоювала інтереси дітей всього Приірпіння, він тихесенько наді мною похихикував; це той самий Маляренко, який регулярно і без зазрінь совісті витягував у співробітників кошти із т.зв. преміальних конвертів, та що там…- це той, хто навіть по відношенню до рідної матері має тяжкі гріхи. Чого ж хорошого чекати від ТАКОГО створіння?!

І ніде б і ніхто не взяв би того "працівничка" на роботу, бо добре знають його "бойові подвиги" в регіоні, а в Києві й поготів – там же працювати треба. Тож знайшов прихисток для себе і для членів своєї родини у друга дитинства Олексія Зіневича, який дав у його директорські руці таку потужну "іграшку", як "Погляд". А не маючи ні належної освіти, ні досвіду, він з тією іграшкою такого витворяв. Нехай то все залишиться за кадром.

"СВОЮ ВИНУ НА ІВАНЦЯ ЗВЕРНУ?"

Так в "Іванця" є докази про непричетність до того дійства. А що є в Маляренка, крім "резинової" "совісті", крім недостовірних свідчень? Хоча, є ще підтримка друга, якого він, до речі, не вперше підставляє. Бо понад 30 тямущих професіоналів звільнялися головно з "Погляду" саме через Маляренка (про що майже кожен інформував і Олексія Зіневича): хтось не витримував його пліток, хтось підлостей, хтось несправедливих рішень, а хтось замаленької зарплатні (бо власне Маляренко ще й копійкою любив покерувати і покарати).

Звісно, що я мала розмову з Олексієм Зіневичем, для якого та ситуація була неприємною, адже він завжди докладав максимум зусиль задля позитивного іміджу компанії, для підвищення професійного рівня працівників, підтримував у тяжких життєвих ситуаціях. Та й лже-лист Маляренка, м’яко кажучи, його не порадував. Мене ж запевнив, що все буде добре і просив, щоб я у ті юридичні справи не втручалася.

Згодом отримала запрошення на іншу роботу, що власне й було недобросовісними людьми використано проти мене.

Жодних судових повісток я не отримувала, жодних дзвінків від юристів «Погляду» мені не надходило.

Минуло 2 роки… З тиждень тому отримала повідомлення від банку про блокування моїх рахунків. Виявляється стільки часу тривали суди і мене таки зробили винною у тій горе-публікації і зобов’язали сплатити омовленій "Поглядом" людині компенсацію.

Сказати, що то стало несподіванкою – нічого не сказати. Майже рік перебуваю у декретній відпустці. Ніяких фінансових надходжень не маю (свідченням чого є зарплатні табельні листки з місця роботи).

Ціна питання – п’ять тисяч гривень. Можливо б, за інших життєвих обставин я б і сплатила їх, хоча знову таки наголошую, що до того матеріалу НЕ МАЮ ЖОДНОГО ВІДНОШЕННЯ. Більше того, з людиною, про яку подали недостовірну інформацію, до виходу матеріалу була в нормальних людських стосунках.

Олексію Зіневичу озвучила своє бачення виходу із цієї ні для кого не приємної ситуації, на що він запропонував створити спільний чат і поговорити. З ким? З Махляренком? Про що? Про його брехню, підлість, некомпетентність чи я не знаю, кого прикривали?!

То що це – змова деменція, махлярство, наклеп, вседозволеність, ігнорування і закону, і суто людського?! А ось на ці запитання вже дасть відповіді МІЙ адвокат.

Переконана, що справедливість є не лише у Бога, а й у цьому світі, однак тут за неї варто добряче і пекельно боротися. Правда, Андрій Нєбитов, справедливість завжди перемагає? 

свідомлюю, що на противагу до чиєїсь "резинової" "совіст" неодмінно слід одягати металеві налікотники! Жаль, що витрачений на боротьбу час можна було б спрямувати на щось прекрасне чи корисне. Одначе дякую за життєвий досвід.

Тож сумлінне, старанне, добросовісне виконання професійних обов’язків нікому не гарантує уникнення халеп.

Головне: НЕ МОВЧАТИ, А НАДАВАТИ КОЖНОМУ МАХЛЯРСТВУ РОЗГОЛОСУ, щоб подібне ніколи і ні з ким більше не трапилося!