Переяслав – це тиха, красива, засмічена провінція

Колись на першому курсі універу почув у підварській студентській общазі пісню під гітару "А Переяслав – це не місто й не село. А Переяслав, куди нас, хлопці, занесло?".

Колись мій старий друг Саша Щипінський організував щорічний зліт волонтерів із різних країн світу, вони фарбували в Переяславі стовпи та паркани, косили траву та жили в Корчмі музею під відкритим небом. Жоден із них не називав Переяслав містом. Це для них було затишне красиве село з цікавою історією. Я дивувався цьому, поки сам не з'їздив до Європейської Польщі та не відчув різниці. Ми дійсно село.

Якщо вистромити носа з вікна в будь-якій частині Переяслава, то в очі не кидаються хмарочоси, проспекти та трамваї з тролейбусами. Чи по чому там взагалі визначається статус міста? Може по великій історії? Так по Альті теж кораблі колись плавали, а зараз її так засрали жителі райцентру, шо дивиться на неї гидко. Ще й свиней хворих із собаками регулярно топлять.

Може, статус міста визначається магдебурським правом? То в будь-якому місці нашого європейського місто-села можна почути характерні для сільської місцевості крики півня чи хрюкання поросят. Або можна вступити новим кросовком із секонда в купу коров'ячого гімна. Прямо як в Магдебурзі.

Може, статус міста визначається по інтелігенції?

То лікар-стоматолог поважного віку, інтелігент пан Топка Петро Павлович вивіз цілу машину сміття на околицю європейського міста, навіть не посоромившись викидати свої документи. Його донька, потомственна інтелігентка та юристка, прочитавши мої прохання в месенджері прибрати сміття свого батька, навіть у відповідь нічого не хрюкнула.

А пан Галаган, інтелігент-правдоборець, після публікації про це в місцевій групі навіть не подивився у сторону колег-інтелігентів, бо сміття й зараз лежить там, де його вивернули інтелігенти нашого славного історичного райцентру.

Може, статус міста визначається кількістю робочих місць? То в нас щодня відбувається велика міграція розвозок на Київ, Бориспіль, Броварський та Бориспільський райони, бо в Переяславі роботи нема.

Може, статус міста визначається статусом жителів? Хіба хтось хоче називатися селюком? Це ж те саме, шо бидло. Лише бидло може так засрати рідне місто. Понад річками та в лісах скільки сміття, що в ньому можна втопитися.

Але то мабуть селюки Переяславського району тихенько вночі вивозять, але ніяк не жителі міста з магдебурзьким правом.

Ще з початку коронавірусу я переїхав жити в село. Я тепер селюк. Тепер мені не страшно, якшо село Переяслав стане офіційним селом.

Мені й далі буде комфортно гуляти Переяславом, будь то село, місто, село міського типу чи місто сільського типу, бо тут пройшло моє голопузе дитинство, чудова безголова юність, тут я вперше поцілував дівчину, тут я вперше закохався, тут я вперше збив кулаки в хлопчачих півнячих бійках, уперше роздивлявся з батьком сузір'я переяславського літнього неба, тут народився мій син, тут я хочу гуляти зі своїми онуками, зустріти щасливу сивоброву старість і тут я хотів би й померти. Але померти не від того, що мене завалять сміттям мої земляки, не від того, що мене зіб'є п'яний син мента, не від побоїв п'яного злого націоналіста, померти не від нападок інтелігентів, а від досади, шо я знов не виграв Грін Кард.

Буде Переяслав містом чи селом, але в будь-якому разі він залишиться тихою, красивою, засміченою провінцією, яка завжди в моєму серці. Форевер ін май харт, як кажуть в Борисполі.