Все стало навколо крихким і зеленим

Рік роботи команди Ze продемонстрував, що серед головних вад стилю роботи «Слуг народу» є непослідовність, коли волюнтаризм остаточного рішення зводить нанівець зусилля попередніх командних напрацювань. Особливо яскраво це проявилося під час розгляду пропозицій щодо нового районування країни в цілому та Київщини зокрема.

«У шматки розлетілася корона» - співав колись білогвардійський персонаж Володимира Висоцького з приводу краху в 1917-му році царської династії Романових та Російської імперії в цілому. Перефразовуючи ці рядки, процес нинішніх адміністративно-територіальних змін в Україні можна охарактеризувати так: «У шматки розлетілися райони»…

 Вищезгадана імперія, як пам’ятаємо,  згодом перетворилася на супер-централізований  (який і не снився жодної монархії) Союз, керманичі якого в 1961-му році намітили до 1980-го року «в основному завершити побудову в країні комуністичного суспільства»… Але як жартували у той високосний рік  40 років тому, - «замість комунізму у Москві в 80-му році вирішено влаштувати Олімпіаду», під час якої і пішов з життя найвідоміший бард епохи…

Нині Кремль не тільки відновив імперські амбіції, що серед іншого проявляється і в перманентній агресії проти України, але й продовжує закручувати гайки в середині власної Федерації. Приміром, недавнім карикатурним тижневим опитуванням щодо змін до Конституції путінська влада не тільки ліквідувала формальні ознаки демократії (конкурентні вибори й принцип змінюваності влади), але й дала самій собі справжній карт-бланш на повне володіння регіонами. Тож маємо парадоксальну ситуацію: Кремль, нібито заради виконання Мінських угод, наполягає на федералізації унітарної України, з розширенням повноважень Донбасу аж до сфери міжнародних відносин, але свою Федерацію тримає на поводку звичайних областей, при формальній наявності там регіональних урядів та обласних дум…

Утім, буквально через тиждень після «народного плебісциту» щодо обнуління президентських термінів «нацлідеру» забурлив Хабаровськ, протестуючи проти арешту обраного губернатора.  Між іншим, відразу після поразки на виборах кремлівського фаворита з числа «єдиноросів», столицю федерального округу Далекого Сходу з опального Хабаровська перевели у більш слухняний Владивосток.

Але тут логіка (хоч і дещо диявольська - логіка помсти) простежується, що складно сказати про принципи визначення адміністративних центрів новоутворених – розукрупнених районів та їх загальної кількості  при розгляді у Верховній Раді України проекту Постанови про новий адміністративно-територіальний устрій країни, юридично оформленій через назву- «Про утворення та ліквідацію районів».

При цьому перед остаточним голосуванням у парламенті цього рішення мапа нових районів та їхніх укрупнених «столиць» по декілька разів перекроювалася і на рівні обласних адміністрацій, і на щаблі галузевого відомства (міністерства територій), не кажучи вже про рекомендації профільного парламентського комітету.

Тож маємо невідповідність між загальним затягуванням процесу і остаточним варіантом рішення, що дає підстави вважати, що в останню мить не обійшлося не тільки без  звичайного лобіювання мажоритарниками своїх проектів, але й без телефонного права з боку президентського офісу…

Посудіть самі: навіть під час голосування за неї експерти не знали, за який саме варіант поділу столичного регіону голосують, яскравим прикладом чого стала інформація на офіціальному парламентському порталі про сім районів на Київщині, серед яких був і Переяславський, який через кілька годин зник, поступившись в оновленій новині місцем Вишгородському.

А загалом коли в рамках загальної децентралізації вперше була сформульована вимога скорочення районів, на експертному рівні було запропоновано утворити три райони. Згодом після чисельних круглих столів та консультацій з громадськістю їх кількість зросла до п’яти, потім- до шести, нарешті – після звернення Обласної Ради до парламенту та кількох потужних пікетів громадськості навколо будівлі Верховної Ради – їх стало сім.

Територіальні зміни, що запроваджуються зараз, як відомо,   обумовлені й майбутніми адміністративними перетворюваннями.  Нагадаємо, що  відповідно до проєкту змін до Конституції існує згода щодо створення трирівневої системи адміністративно-територіального устрою: громада – район (округ) – область та дворівнева система місцевого самоврядування: громада – область.

Проте, й досі в Україні існують райони, де наразі  не створено жодного ОТГ. І справа не тільки у саботажі чиновників чи у боротьбі кланів. Важко досягти критерії спроможності громад, особливо у депресивних районах, непривабливих для інвесторів.

Але столичний регіон – один із самих розвинутих у країні. Інша справа, що методичні рекомендації щодо критеріїв формування нових укрупнених районів теж можна по-різному тлумачити. Тому власне не менш запеклими були  дебати  не тільки навколо кількості укрупнених районів, але й щодо  їхніх «столиць».

Браворчани, приміром, не хотіли віддавати пальму першості бориспільчанам, тому вирішено, як компроміс, утворити два райони.

До речі, в соцмережах, після остаточного голосування за постанову про нові райони в Україні можна було побачити докори дописувачів на адресу керівника обласного осередку «Слуги народу» Олександра Дубінського, який, на відміну від своєї колеги по парламенту, фракції та  по колишній роботі на студії «1+1» Ольги Василевської-Смаглюк, не зумів достатньо пролобіювати на засіданні профільного комітету інтереси районів свого округу. Зокрема, парламентом так і не була підтримана ідея,  за яку проголосували на останній сесії Облради депутати,  з рекомендацією законодавцям: утворити  додатковий Васильківський укрупнений район.

Як наслідок, Васильківський район у решті–решт відійшов до Фастівського, куди потрапила і частина Києво-Святошинського району, зокрема місто Боярка і майбутнє Боярське ОТГ, яке утвориться тут після місцевих виборів.

«Києво-Свят» - як його називають у народі – розлетівся навпіл: інша його частина відійшла до Бучанського району.

 Для київського мера Віталія Кличка (чи хто там йому прийде на зміну) від подібного дроблення земель майбутньої столичної агломерації вже невдовзі буде зиск: до муніципальної власності   столичної громади відійде будівля нинішньої Києво-Святошинської адміністрації, яка розташована неподалік станції метро Святошин, хоча не виключно, що на це приміщення покладе око якесь центральне відомство, штати яких  нині розбухають, як на дріжджах…

До речі, про інформаційний супровід владою власних адміністративно-територіальних зусиль. Ані на сайті профільного відомства (Міністерства територій), ані на порталі КОДА, не кажучи вже про ресурс Києво-Святошинської адміністрації у першу добу після прийняття відповідної Постанови не було інформації про майбутні новоутворені райони, не кажучи вже про детальну  розшифровку: які саме населенні пункти та ОТГ заплановано включити до тої чи іншої адміністративно-територіальної одиниці субрегіонального (районного) рівня»…

Та що там казати, коли на порталі КОДА у переліку органів влади з гіперпосиланням на них, немає згадки про орган, який, згідно  Конституції,  здійснює контроль за його діяльністю та затверджує його рішення! Маю на увазі- Київську обласну Раду. Вочевидь, такий інформаційний саботаж- наслідок кількох запеклих років протистояння між цими гілками влади регіонального рівня…

Звичайно, скорочення кількості районів- річ прогресивна і не тільки тому, що зменшиться бюрократичний апарат та будуть заощаджені кошти на їхнє утримання. Усі прекрасно розуміють, що з переходом практики надання послуг на рівень місцевого самоврядування  райони є штучними, а значить- тимчасовим  утвореннями.

Одначе історія вчить, що у найбільшому зиску стає та політична сила, яка здатна вміло використати особливості перехідного періоду, в тому числі і того, який стосується територіальних, а значить й електоральних змін.

Недавні соціологічні дослідження засвідчили, що кандидатів від правлячої партії бачать в майбутніх місцевих органах влади лише чверть наших виборців. Причина зниження рейтингу в два рази за один рік –очевидна: невиконання своїх зобов’язань перед виборцями. Філософ і політолог Сергій Дацюк днями зазначив, що з десяти минулорічних обіцянок команді Ze поки що вдалося реалізувати лише одну: певним чином знизити тарифи на енергоносії, хоча це власне- не їхня заслуга, а наслідок- світової кон'юнктури на енергетичному ринку.

За рахунок чого правляча сила, окрім парламенту,  буде намагатися взяти під свій контроль ще й місцеве самоврядування? Про це вочевидь мова  буде йти на черговому передвиборчому форумі правлячої партії , який намічено провести за кілька днів до Дня Незалежності. 

Але вже зараз зрозуміло, якщо владна команда (попри слабу партійну розбудову на місцях) буде мати у руках важелі управління процесом трансформації районів (а відтак і меж окремих виборчих територій), а їхні політичні конкуренти виявляться розгубленими та неготовими для роботи на нових електоральних майданчиках,- то вони мають шанс взяти більшість і на регіональному та місцевому рівні.

 Окрім того, аби отримати таку більшість партія влади (що особливо помітно на прикладі столичного регіону) додатково залучила перевірену роками методу: скуплення впливових або популярних осіб з інших політичних таборів.

Втім, до виборів, готується не тільки «Слуга народу», але їхні конкуренти, як з числа політичних довгожителів, що прагнуть про реванш, так і неофітів, які в умовах нинішньої пандемії, раптом захочуть відібрати у команди Ze маску «свіжих обличь».