Я уявив собі хрест, на якому буде багато світлодіодів, кожен із яких символізуватиме душу героя

Я людина не військова, але коли почалося повномасштабне вторгнення - пішов захищати Батьківщину. Навколо Києва тоді точилися запеклі бої і я вперше в своєму житті пережив біль втрати побратимів. Хлопці з мого підрозділу - це звичайні українці, які в перші години після повномасштабного вторгнення пішли до військкоматів, взяли до рук зброю і стали на захист своїх міст і країни. На жаль, багато з них загинуло. Це були найкращі люди і мені досі невимовно боляче сприймати те, що їх більше немає.

На цвинтар я, як і багато хто, ходити не можу, бо там стає ще важче. Тому, у мене був внутрішній запит на місце, де б я міг вшанувати пам'ять загиблих друзів і побути наодинці зі своїми думками.

Пам’ятаю, як на Великдень 2022 року, після звільнення Київщини, я прийшов у храм Богородиці у Вишгороді, який належить до греко-католицької церкви і прихожанином якого я є. Я вийшов у двір і побачив там великий хрест, почав ходити біля нього і відчув наскільки мені стає легше. Ось так і прийшла ідея. Я усвідомив, що дуже багато людей в Україні опинились в такій самій ситуації. І мені хотілося, щоб з’явилось місце, яке для багатьох стане розрадою. Місце, куди можна буде прийти і розділити свій тягар болю і смутку. Я уявив собі хрест, на якому буде багато світлодіодів, кожен з яких символізуватиме душу героя. Тоді і назва з’явилась - Хрест Героїв. Я поговорив про це зі священиком Тарасом Валахом і він підтримав мою ідею.

Я звернувся до Андрія. Ми приїхали на місце до храму, Андрій подивився і сказав, що це треба робити масштабніше і глибше. Він обрав місце, поміряв усе кроками, подивився, як цей меморіал буде виглядати з різних точок і наполіг саме на цьому місці. Я спочатку був проти, але Андрій мене переконав.

Дружина Андрія сказала з цього приводу прекрасну фразу: "Світло до душі людини потрапляє через її рани". Тобто, мудра жінка словами описала те, що я відчував.

Меморіал створено досить швидко. Ми підібрали для нього місце 10 червня 2023 року, а вже 24 лютого цього року ми його відкрили.

Хрест Героїв освятив Блаженніший. У церемонії відкриття меморіалу взяли участь військовослужбовці, родини загиблих героїв, представники духовенства, держави та бізнесу, були присутніми представники 15 іноземних посольств. Хочу підкреслити, що профінансовано проект фондом імені о. Тита Войнаровського, жодних коштів з місцевого чи державного бюджету на цей меморіал виділено не було.

Коли ми втілювали цей проект, то не дуже його афішували з метою безпеки, тому відкриття меморіалу “Хрест Героїв” для 90 % мешканців міста стало певною несподіванкою. Нині щодня дуже багато людей сюди приходить.

Знаєте, люди сприймають меморіал, перш за все, як красиву скульптуру, а потім вже думають про якісь сенси. Мені від цього спочатку було прикро, та згодом я зрозумів, що це життя і тут нічого не поробиш.

Але найбільше мене вразила і розчулила одна ситуація. У вечір перед відкриттям меморіалу, буквально за годину до комендантської, зайшла пара, чоловік і дружина, їм десь за сорок. Спочатку вони так веселились, вау, вау, як все блимає, як все світиться. А потім почали читати кому присвячений меморіал... Я побачив, як їхні емоції змінюються на очах, наскільки вони вбирають у себе зовсім інший настрій. Я бачив як люди перестали веселитися, згодом перейшли на шепіт, а потім просто мовчки ходили і вдивлялися у кожен вогник. Вони повільно пройшли за межі меморіалу і наостанок чоловік розвернувся та перехрестився наче з церкви вийшов. Мене це дуже зворушило.

Я хочу Андрію і його команді подякувати за те, що цей меморіал споруджений саме зараз. Я дякую Андрію, що він взяв на себе клопоти по його втіленню. Думаю, що меморіал стане місцем тяжіння для багатьох людей. Я офіцер і зараз виконую інші завдання, але впевнений, що фонд імені о. Тита Войнаровського буде тут проводити різні заходи. Знаєте, меморіал і ця локація вже живе своїм життям. Я впевнений, що і міська влада буде там проводити заходи на день волонтера, на день захисників та захисниць України. Я впевнений, що ця локація набуде не тільки місцевого, а й всеукраїнського рівня. Коли я стою біля цього меморіалу, то у вогниках бачу своїх побратимів. Я відчуваю, що це світло проникає через мої рани.