Стало відомо, хто очолив рейтинг впливових осіб Київщини
На тлі війни, глибокої суспільної втоми та кадрових змін у владі оприлюднено рейтинг найвпливовіших осіб Київщини, який демонструє, як трансформуються центри прийняття рішень у регіоні
Про це повідомляє інформаційний портал "Моя Київщина".
Війна, постійні обстріли та економічні виклики суттєво вплинули на суспільство й управління регіоном. Бізнес працює в умовах ризиків і тиску, а громади відчувають психологічну втому та нестачу стратегічних рішень.
Попри ключову роль міжнародних партнерів у відбудові Київщини, місцева влада часто зосереджується на піарі замість системних змін. Кадрові коливання у центральній владі додали невизначеності, хоча нинішня команда області поки зберігає позиції.
Стрімкі кар’єрні злети окремих посадовців свідчать про високу динаміку системи, але й про її крихкість. На цьому тлі головною опорою держави залишаються люди, зокрема мешканці Київщини, чия стійкість визначає майбутнє регіону.
1. Микола Калашник.
Начальник Київської обласної військової адміністрації.
Микола Калашник упродовж року роботи в керівництві Київщини заявив про себе як управлінець, для якого ключовими є дисципліна всередині адміністрації та постійна присутність у громадах. Виконання обов’язків керівника області він розпочав 1 січня 2025 року, а 24 березня очолив Київську ОВА. За цей час Калашник сформував управлінську команду й швидко занурився в проблематику регіону.
Серед пріоритетів Калашника – відбудова регіону, підтримка військових і ветеранів, економічний розвиток. За підсумками 2025 року Київська область посіла третє місце в Україні за обсягом прямих іноземних інвестицій, а в найбільш постраждалих громадах рівень відновлення сягнув до 80%.
Особливу увагу керівництво області зосереджує на визначальному в час повномасштабної війни напрямі – безпековому. Київщина залишається регіоном, у якому протиповітряна оборона та захист критичної інфраструктури безпосередньо впливають на безпеку столиці. У лютому 2025 року Калашник зініціював програму «Чисте небо», спрямовану на застосування дронів-перехоплювачів для боротьби з ворожими безпілотниками. Саме цей підхід посилив захист області та сформував модель, придатну для впровадження в інших регіонах. У межах проєкту також збільшили кількість екіпажів і створили навчальний центр підготовки пілотів. Практичним результатом програми стало знищення понад 2000 ударних БпЛА.
Окремим напрямом роботи стала ветеранська політика. Калашник сформував команду радників-ветеранів і зосередив увагу на розвитку сервісів, що допомагають захисникам і захисницям адаптуватися до цивільного життя. Одним із нестандартних підходів у цій роботі стало впровадження реабілітаційних заходів для ветеранів на гольф-полі.
Міжнародний вимір діяльності Київської ОВА передбачає налагодження контактів із регіонами Європи, що є важливим для відбудови та розвитку області. 2025 року адміністрація підписала Угоду про співробітництво з французьким регіоном Іль-де-Франс, а також повідомила про розширення партнерських зв’язків Київщини з федеральною землею Нижня Австрія.
Калашник – посадовець із помітними амбіціями: найімовірніше, він вважає Київщину трампліном у центральну владу. Водночас траєкторія його руху залежатиме від кадрових змін в Офісі Президента та уряді. Утім, стрімкий підйом має свої ризики: приклад Олексія Чернишова, який після роботи головою Київської ОДА швидко пішов угору. Згодом його жорстко «стопнули», а історія з «Міндічгейтом» поховала його, здавалося б, дуже перспективну політичну кар’єру.
Для Калашника нині вирішальним стає баланс між результативністю «тут і зараз» та обережністю у великих політичних іграх, де помилка може дорого коштувати. Особливо зараз, коли боротьба, у якій одночасно задіяні влада, опозиція, силовики та правоохоронці, ризикує перерости в силове протистояння. І наслідки можуть бути непередбачуваними.
2. Олексій Кулеба.
Віцепрем'єр-міністр з відновлення України – міністр розвитку громад та територій
Урядовець, який після роботи начальником Київської ОВА перейшов до центральної влади й із часом став одним із ключових гравців у сфері регіональної політики та відновлення. За протекцією тодішнього керівника Офісу Президента Андрія Єрмака Олексій Кулеба опинився на Банковій, де відповідав за регіональний напрям і вибудовував комунікацію з вертикаллю адміністрацій. Згодом, у листопаді 2024 року, посів крісло Віцепрем’єр-міністра з відновлення України – міністра розвитку громад та територій.
На урядовій посаді Кулеба сформував власну управлінську вертикаль як усередині Кабміну, так і поза ним. Зокрема завдяки досвіду в регіональній політиці: окремі голови обласних і районних адміністрацій орієнтувалися на нього як на «куратора» та канал доступу до рішень у столиці.
Одна з ключових тем, якими опікується Кулеба як міністр розвитку громад та територій, – внутрішньо переміщені особи. За його керівництва запустили проєкт муніципального орендного житла, зводити яке почали в десяти пілотних громадах. Також розробили новий механізм прискорення відбудови пошкоджених багатоквартирних будинків і гуртожитків. Уряд ухвалив рішення, що допомагає громадам швидше відновлюватися після обстрілів.
Попри перехід на загальнодержавний рівень, Кулеба не втрачає інтересів у Київській області. Він зберігає близькі робочі стосунки та регулярно комунікує з нинішнім начальником Київської ОВА Миколою Калашником. Також вплив Кулеби простежують у Бучанському районі. Головою Бучанської РДА є Ігор Полозун, чий професійний шлях пов’язують із людьми, близькими до Кулеби. У минулому Полозун працював у системі благоустрою столиці, де помітну роль відігравав ще один представник тієї ж управлінської орбіти – чинний голова КМВА Тимур Ткаченко.
Відновлення Бучанського району як одного з найбільш постраждалих унаслідок російського наступу на Київ залишається надзвичайно «грошовою» та чутливою темою. На відбудову скеровують великі бюджети, тому закономірно виникають підозри й питання щодо доброчесності управління коштами та реальних пріоритетів тих, хто контролює потоки.
Політично важливим фактором для Кулеби стало звільнення Андрія Єрмака з Банкової. Навіть після кадрових змін у верхівці Офісу Президента Кулеба, найімовірніше, намагатиметься втримати свою вертикаль і посилити позиції в уряді – аж до спроб переграти баланс усередині Кабміну та посунути Юлію Свириденко. Одним із аргументів може стати те, що чинна прем’єрка після відставки Єрмака втратила свою суб’єктність та вплив на ухвалення рішень у Верховній Раді. Тож наразі в Кулеби два головні завдання: перше та найважливіше – зберегти посаду, не потрапивши в умовний «Міндічгейт». Друге – зміцнити вплив на тлі ослаблення інших політичних гравців.
3. Ярослав Добрянський.
В.о. голови Київської обласної ради
Виконуючи обов’язки голови Київської обласної ради, Ярослав Добрянський зберігає керованість цього органу та налагоджену співпрацю з Київською обласною військовою адміністрацією. В умовах повномасштабної війни така взаємодія є критично важливою, адже бюджетні рішення, програми підтримки оборони й відновлення, а також управління комунальною сферою та медициною потребують швидкого проходження процедур і прогнозованої більшості в залі.
У регіональному середовищі Добрянського нерідко описують як представника київського обласного істеблішменту «старої школи» – не так публічного діяча, як переговорника й координатора, що надає перевагу непублічним форматам впливу. Без нього в облраді рідко ухвалюють ключові компромісні рішення – від формування порядку денного до голосування за обласні програми. Такий стиль називають «кулуарною політикою», а сам Добрянський фігурує як «сірий кардинал», що вибудовує баланс між групами впливу та потребами центральної вертикалі.
Добрянський уміє адаптуватися до змін кон’юнктури: він пережив декілька політичних епох і партійних конфігурацій, а під час воєнного стану, за оцінками місцевих гравців, зумів утриматися поблизу центру впливу. Уже в статусі в.о. голови облради він налагодив робочі відносини з військовою адміністрацією: без зривів проводить сесії та забезпечує ухвалення потрібних для життєдіяльності регіону рішень. На відміну від часів, коли керівництво облради публічно конфліктувало з виконавчою владою, нинішній формат радше нагадує тактику жорсткої лояльності: центр отримує потрібний результат, регіон – увагу й фінансування, а інструментами залишаються домовленості та контрольована більшість.
Упродовж 2025 року провели п’ять чергових сесій і п’ять засідань президії, ухвалили 366 рішень. На оборону та безпеку через обласні програми передбачили понад 681 млн грн. Кошти спрямували, зокрема, на FPV-дрони, засоби зв’язку, генератори, транспорт, тепловізійні й оптичні прилади тощо.
Паралельно важливим для Добрянського напрямом управління залишається комунальний – із ключовим акцентом на медицині. 2025 року на реалізацію програми «Здоров’я Київщини» передбачили майже 884 млн грн. Кошти спрямовують на лікування онкологічних захворювань, зокрема в дітей, хіміотерапію, забезпечення слуховими апаратами та імплантами, підтримку пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю. Паралельно в області триває оновлення медичних закладів – ремонти, приведення будівель до належного стану та модернізація лікарень.
В умовах повномасштабної війни стиль роботи Добрянського в облраді дає прогнозований результат, але водночас несе й типові ризики «кулуарної політики», коли ключові рішення ухвалює вузьке коло переговорників.
4. Руслан Кравченко.
Генеральний прокурор України
За рік після завершення роботи в Київській ОВА Руслан Кравченко очолив Офіс генерального прокурора, а між цими етапами встиг пів року попрацювати керівником Державної податкової служби. Хоча Київська область як кар’єрна «альма-матер» Кравченка вже не є для нього визначальною, саме тут він і надалі зберігає помітні важелі впливу. Зокрема, через Київську обласну прокуратуру та її очільника Дмитра Прокудіна. Важливим є й те, що заступником генерального прокурора працює Максим Крим – колишній керівник обласної прокуратури, який добре орієнтується в регіональних процесах і кадрових зв’язках. Не варто забувати про те, що Кравченко до роботи в обласній адміністрації очолював Бучанську окружну прокуратуру.
Кар’єрне зростання Кравченка було стрімким. Утім, уже на посаді генпрокурора він ухвалив низку рішень, наслідки яких можуть позначитися на його подальшому професійному шляху – якщо він узагалі матиме продовження. Насамперед ідеться про його роль у протистоянні з НАБУ. Разом із СБУ він фактично пішов напролом проти антикорупційної вертикалі, а справа щодо детектива бюро Магамедрасулова (технічні коноплі до Дагестану вже давно є мемом) стала одним із токсичних маркерів цієї кампанії. Окрім цього, накопичилися й інші чинники – кадрові, управлінські, політичні, – які сформували коло людей, незадоволених його діями, як у правоохоронній системі, так і за її межами. Призначення заступницею Кравченка Марії Вдовиченко також стало предметом критики через те, що її батько та брат проживають у росії.
Станом на сьогодні позиції Кравченка виглядають нестійкими. Євросоюз послідовно наполягає на проведенні прозорого конкурсу на посаду керівника Офісу Генерального прокурора, і, найімовірніше, так і буде. Додатковим сигналом став звіт Єврокомісії про розширення за 2025 рік, у якому негативно оцінили стан української прокуратури. Критичні висновки європейських інституцій з’явилися вже після призначення Кравченка. Їх пов’язують із липневою «атакою на НАБУ і САП», розширенням повноважень генпрокурора, згортанням конкурсних процедур та відсутністю затвердженої стратегії розвитку.
Показовою стала й істерична реакція Кравченка на чутки про нібито подану відставку. Він відповів максимально різко і публічно заявив: «Я знаю кожного, хто працює зараз проти мене і прокуратури як інституції, можете не маскуватися, я за кожним прийду особисто». Такі погрози лише підсилюють відчуття нервозності та демонструють, що генпрокурор уже відчуває тиск і розуміє масштаби конфліктів, які сам же й зініціював.
Зараз залишаються відкритими питання, коли саме Кравченко залишить посаду і хто виграє від переформатування прокуратури в разі запуску конкурсного механізму, на якому наполягає ЄС. А також що робитиме Кравченко після звільнення.
5. Георгій Цагареішвілі.
Депутат Київської обласної ради
Георгій Цагареішвілі – регіональний політик, для якого 2025 року визначальною була не публічна активність, а здатність підтримувати роботу системи без збоїв. У Київській обласній раді він залишається ключовим представником фракції «Європейської Солідарності» та одним із центрів ухвалення компромісних рішень у співпраці з обласною адміністрацією. Формально він – уповноважений представник, очільник фракції, фактично – переговорник, який у складній конфігурації інтересів «зшиває» позиції різних груп і не дає процесам перерости в політичну війну всіх проти всіх.
Його регіональна вага формується завдяки роботі не лише «в залі», а й на рівні місцевих еліт – посередництву між громадами та областю. Це політик, який не обов’язково стає постійним героєм загальнонаціональних ефірів, натомість стабільно присутній там, де вирішують практичні питання Київщини: бюджетні домовленості, кадрові компроміси, баланс у коаліціях. Так вибудовується «тихий» вплив, який часто важливіший за медійну популярність.
2025 року Цагареішвілі поєднує статус депутата з досвідом військової служби, що формує додатковий «кредит довіри» в середовищі, особливо чутливому до теми реальної участі в обороні країни. За даними з відкритих джерел, після звільнення Київщини він добровільно долучився до 321 батальйону ТрО, де виконував логістичні завдання, а згодом співпрацював із 207 батальйоном ТрО. Разом із цим підрозділом він, зокрема, боронив околиці Курахового.
Паралельно Цагареішвілі розгортав гуманітарно-просвітницьку ініціативу – мовні клуби «Теревені». 2025 року проєкт розширив мережу на Київщині: команди відкрили осередки в Білій Церкві, Ірпені, Білогородці, Бородянці, Софіївській Борщагівці та в «містечку Хансена», а також запустили клуби у Фастові й Борисполі. У межах проєкту створили авторський посібник та запровадили довготривалу програму навчання.
Ще одна важлива складова – його залученість до ширшої мережі регіонального девелопменту. У відкритих біографічних довідках і досьє Цагареішвілі називають двоюрідним братом (і бізнес-партнером) відомого забудовника Лева Парцхаладзе. Цей контекст допомагає зрозуміти, чому роль Цагареішвілі в області виходить за межі партійного мандата і чому в переговорах його часто сприймають не лише як представника фракції, а як модератора інтересів.
Цьогоріч Цагареішвілі посилив роль «людини балансу» – між обласною радою та адміністрацією, між партійною структурою і місцевими елітами, між політичним статусом і військовою та волонтерською діяльністю. Така негучна, але системна модель роботи дає йому змогу зберігати вплив не лише в межах головного представницького органу Київщини.
6. Анатолій Федорук.
Голова Бучанської міської територіальної громади
Один із небагатьох місцевих керівників, які не лише зберегли посаду протягом декількох каденцій, а й забезпечили її безперервність. Анатолій Федорук очолює Бучу з 1998 року. За цей час він вибудував у місті власну систему управління.
У загальноукраїнському інформаційному просторі він фактично відсутній. Найімовірніше, це свідома тактика поєднання локальної монополії та важелів впливу на обласному рівні. А також добре наголоджених міжнародних контактів, які з’явилися після 2022 року, коли Буча отримала особливий рівень символізму.
У загальноукраїнському інформаційному просторі він фактично відсутній. Але це радше тактика, аніж скромність. Бо Федорук має вплив іншого ґатунку: локальна монополія плюс важелі на рівні області. А також – міжнародні контакти, які з’явилися після деокупації Бучі 2022 року.
Із одного боку, Федорук зберігає повний контроль над управлінням Бучею. Із іншого – місто вже стало майданчиком для подій за участю перших осіб держави та західних партнерів. Показовим стало проведення в березні 2025 року Бучанського саміту, приуроченого до третьої річниці звільнення міста, куди приїхали представники національних парламентів європейських країн і Європарламенту. Звісно, формально це не був «форум Федорука», але це саме та ситуація, коли мер стає обличчям зруйнованого міста, за яким слідкує Європа.
Міжнародний напрям став окремою складовою діяльності Федорука. За ініціативи міського голови Буча працює над відкриттям представництва в Брюсселі для розширення зовнішніх зв’язків і залучення партнерів на підтримку громади. Налагоджена міжнародна комунікація посилює переговорні позиції Федорука, зокрема у взаємодії з українською владою.
Мер Бучі залишається головою правління Київського регіонального відділення Асоціації міст України. Фактично це роль «старшого серед мерів» області, адже платформу АМУ використовують для кулуарних домовленостей і впливу на ухвалення рішень.
Показовим прикладом цієї ролі став Бучанський форум «Реформи. Децентралізація. Євроінтеграція», що відбувся в грудні 2025 року. Його офіційним організатором виступив профільний Комітет Верховної Ради. Федорук у цій історії був не «випадковим» мером, а представником громад.
У міського голови Бучі токсичний бекграунд. Він фігурував у низці кримінальних проваджень: і земельних, і безпекових (службова недбалість через провалену евакуацію на початку російського вторгнення). Але влада пробачила йому все. Закрили очі й на декларацію про доходи. Щоправда, Федорук представив класичну українську модель: посадовець – голий і босий, родина – із активами та готівкою.
Згідно з декларацією за 2024 рік, сам Федорук не задекларував жодного об’єкта нерухомості. Натомість у дружини, Людмили Федорук, – чотири земельні ділянки (1499 кв.м, 2279 кв.м, 1500 кв. м у Бучі та 3358 кв.м у Пірновому), а також нежитлові приміщення, офіси, гараж, приміщення аптеки і низка «відокремлених об’єктів» без деталізації. Крім того, на неї оформлено будівництво житлового будинку площею майже 300 кв. м у Бучі.
Федоруку вдалося вибудувати власну формулу впливу – не лізти в загальнонаціональну політику, але тримати контроль у себе вдома.
