10 років війни в Україні: Київщина пам’ятає підполковника Олександра Шкурка з Білої Церкви

Олександр Шкурко

Минають десяті роковини відтоді, як важкопораненого полоненого, старшого помічника начальника штабу 55-ї окремої артилерійської групи 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців Олександра Шкурка було страчено російськими бойовиками у місті Сніжне на Донеччині

Десять років боїв. Десять років війни.
Вже героїв нове підросло покоління.
Але в пам’яті нашій навічно вони –
Ті, найперші, своєї країни сини,
Наша гордість і біль, наша слава й сумління.

Це вони за собою вели легіони,
Побратимів закривши серцями своїми,
Де порушено вщент всі воєнні закони,
Де могилами стали руді терикони, –
Ті звитяжці, які не здали Україну.

Олександр Шкурко народився 7 лютого 1979 року у Краснопіллі на Сумщині. Середню освіту здобував у Краснопільській загальноосвітній школі.
Маючи серед рідні військовослужбовців, змалку мріяв стати військовим. Хотів стати військовим і його молодший брат Микола та двоє друзів-однокласників.
Юнак не зрадив своїй дитячій мрії – по закінченні школи навчався в Інституті артилерії при Сумському державному університеті за спеціальністю «Інженерна механіка». Разом з ним навчалися і молодший брат, і друзі. У червні 2000 року Олександр отримав військове звання лейтенанта та направлення до міста Біла Церква. Служив на посаді командира артилерійського дивізіону 229-го механізованого полку. Згодом, у вересні 2003 року був призначений на посаду командира артбатареї 72-ї окремої механізованої бригади. За два роки отримав нову посаду – начальника штабу, першого заступника командира артдивізіону 55-ї окремої бригадної артилерійської групи 72 ОМБр. Пізніше став старшим помічником начальника артилерії, відділення артилерії 72 ОМБр. В передвоєнні роки був старшим помічником начальника штабу бригадної артилерійської групи.

З весни 2014 року майор Олександр Шкурко брав участь у бойових діях на Донеччині. Поблизу  міста Сніжного 26 липня 2014 року, в районі населених пунктів Григорівка і Тарани його машину було обстріляно, і важкопоранений Олександр  разом з двома побратимами потрапив до полону проросійських бойовиків. Одного з побратимів — рядового, у серпні 2014 року обміняли на когось з бойовиків. Інший, також важкопоранений, капітан Анатолій Романчук, помер у лікарні міста Сніжне. Там же перебував і Олександр з важким пораненням черевної порожнини та опіками 30 % поверхні тіла. У нього була висока температура і сильні болі, і хоча знаходився під постійним наглядом лікарів, але ніякого лікування не отримував. За два дні йому дозволили зателефонувати рідним. Так вони узнали, де саме знаходиться Олександр. Пізніше «ДНРівці» почали телефоном вимагати гроші у дружини Олександра за лікування. Дружина вислала спочатку 500 грн, потім 20 тисяч грн, не знаючи, що її важкопораненого чоловіка 5 серпня 2014 року  бойовики забрали з лікарні під приводом переводу в «комендатуру» міста Сніжне, відвезли на сповідь і стратили. Вже після смерті Олександра на зв'язок з його дружиною неодноразово виходили представники «ДНР» та пропонували обмін. Вона зверталася у всі можливі інстанції, але, з її слів, ніякої допомоги не отримала.

Також з'являлася непідтверджена інформація у листопаді 2014 року про те, що Шкурко був переведений з Ростовського СІЗО до Москви.

Лише 10 грудня 2015 року в Білій Церкві відбулося перепоховання героя на Алеї Слави кладовища «Сухий Яр». Могилу воїна на околиці Сніжного вдалося відшукати завдяки волонтерам гуманітарної місії «Чорний тюльпан».

У захисника лишились батьки, брат, дружина та син.

Брат Олександра Микола нині продовжує службу в ЗСУ. Ніякі вмовляння мами на нього не подіяли.
Мама Валентина  Шкурко розповіла: «Кажу: синок, я чула, як одного немає, то другого не посилають. Він каже: ти думаєш, мамо, я «косити» буду? Ні, я поїду за братана розплачуватися».

Указом Президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Олександр Шкурко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

Взимку 2016 року захиснику присвоєно військове звання — підполковник (посмертно).

На будівлі Краснопільської загальноосвітньої школи, де навчався Олександр Шкурко, 4 травня 2016 року було відкрито меморіальну дошку на його честь.

Герою посмертно присвоєно звання Почесного громадянина міста Біла Церква, міста, де він жив, де нині проживають його дружина і син.

Вічна і вдячна пам’ять воїну Олександру! Щирі співчуття родині, близьким та друзям.