"Багато високоспеціалізованих послуг для дітей Київщини тепер доступні без поїздок до Києва", - головлікар Київської обласної дитячої лікарні Катерина Савінова

Катерина Савінова

«Моя Київщина» зустрілася з головним лікарем Київської обласної дитячої лікарні Катериною Савіновою. Говорили про роботу закладу в умовах війни, нове обладнання, кадрові питання, фінансування та плани розвитку.

— Як Київська обласна дитяча лікарня адаптувала свою роботу до умов повномасштабної війни? Що довелося змінити в організації лікування, роботі персоналу та інфраструктурі, щоб забезпечити безперервну допомогу дітям, зокрема під час блекаутів і повітряних тривог?

— З початку повномасштабної війни основним завданням лікарні стало забезпечення саме безперервної діяльності — надання медичної допомоги незалежно від зовнішніх обставин. І на сьогодні наш заклад має повну готовність для роботи в автономному режимі.

Для цього ми доклали чимало зусиль за останні 5 років. Що саме ми зробили? Встановили кисневе обладнання, облаштували артезіанську свердловину, власну котельню та харчоблок на території лікарні.

Зараз завдяки спільному проєкту «Промінь надії» встановлено сонячні панелі — як на даху основного лікувального корпусу, так і на харчоблоці, і це додаткова генерація електроенергії. А також маємо кілька генераторів на випадок, якщо виникнуть проблеми з електропостачанням.

Також встановлені акумуляторні батареї у важливих підрозділах, таких як лабораторія, реанімація старшого віку, реанімація для новонароджених, для того щоб забезпечити безперервне надання медичної допомоги там, де діти життєво залежать від апаратів, зокрема апаратів штучного дихання, щоб відсутність електроенергії не ставала питанням життя дітей. І це питання ми вирішили — зараз маємо забезпечене безперервне енергопостачання навіть під час блекаутів.

Є супутниковий зв'язок Starlink і радіостанції для оперативного зв'язку в разі позаштатної ситуації, і незнижувані стратегічні запаси медикаментів, харчування, питної води. Так що, дай Бог, щоб це не знадобилося, але ми готові до роботи в автономному режимі.

— У березні 2026 року лікарня отримала від уряду Німеччини сучасне клінічне обладнання. Які операції ви тепер можете проводити завдяки цьому і скільки дітей можуть отримати таку допомогу?

— У березні 2026 року ми отримали від уряду Німеччини, від німецького району, сучасне обладнання для нейрохірургічних та офтальмологічних операцій. Нещодавно воно поповнило наш операційний блок, який оновився після капітального ремонту.

Мова йде про офтальмологічний мікроскоп, нейрохірургічний мікроскоп, краніотом і ультразвуковий аспіратор. Краніотом і ультразвуковий аспіратор допомагають під час проведення нейрохірургічних операцій, а саме розширюють можливості лікаря для безпечного оперативного втручання.

І є ще пристрої для реінфузії, які збирають і повертають пацієнту його власну кров під час операції. Це може зменшити потребу в донорській крові, а всім відомо, що власна кров — найкраща, краща за донорську, адже щороку в лікарні є кілька пацієнтів, яким потрібна реінфузія — це під час дуже серйозних оперативних втручань, які проходять із великою крововтратою.

За попередньою оцінкою — ми так підрахували — лікарня зможе проводити десь 50 планових офтальмологічних втручань і 50–120 планових нейрохірургічних операцій саме завдяки новому обладнанню.

Усе це обладнання було передане як дар із Німеччини за підтримки благодійної організації GIZ.

— Лікарня має надкластерний статус. Які конкретні послуги стали доступнішими для дітей Київщини, а за якою допомогою родинам досі доводиться їхати до Києва чи інших міст?

— Зрозуміло, що ми забезпечуємо саме базову невідкладну медичну допомогу і планову медичну допомогу. Завдяки розвитку високоспеціалізованих послуг багато напрямків роботи стали доступні в нашій лікарні без поїздок до столиці.

У лікарні відкрите відділення імунології та онкогематології з ліжками інтенсивної хіміотерапії, центр ментального здоров'я, психіатричне відділення, створений імунологічний відділ лабораторії з проточним цитометром, і на повну потужність запрацював кабінет комп'ютерної томографії з внутрішньовенним контрастуванням.

Ми розширили спектр хірургічної допомоги, проводимо зараз складні нейрохірургічні втручання у новонароджених і дітей першого року життя, запровадили новий напрямок — черезшкірну ендоскопічну гастростомію (ПЕГ), складні ортопедичні втручання, і сучасний лабораторний аналізатор дозволив виконувати більшість досліджень без посередників у закладі, щоб батьки не витрачали кошти в приватних лабораторіях.

Зауважу, що якщо проаналізувати статистичні дані, то значно збільшилася кількість дітей саме із сільської місцевості, а це, звісно, свідчить про доступність медичних послуг. Загалом 53,6% пацієнтів — це саме діти із сільської місцевості.

— Ви розвиваєте спеціалізовані медичні напрямки, зокрема нейрохірургію та онкогематологію. Яких послуг лікарні досі бракує і що заважає їх запровадити?

— Є важлива проблема — це надання допомоги методом гемодіалізу при гострій нирковій недостатності чи хронічній. Ми цим питанням займаємося. У найближчих планах — придбання двох апаратів гемодіалізу: для дітей молодшого віку і старшого віку. Вже готуємо медичний персонал, навіть не чекаючи апаратури, бо це досить серйозне втручання, і воно потребує певного навчання з боку медичного персоналу.

Безперечно, це підвищить якість надання медичної допомоги дітям з отруєннями, дітям із септичними станами, дітям із хворобами нирок. А зараз нам доводиться дітей доставляти до клініки «Охматдит», до токсикологічного відділення.

Отже, основне — це гемодіаліз. Безумовно, є такі складні оперативні втручання, які мають проводитися на національному рівні, і ми не претендуємо на цей рівень. Тобто у кожного своя ніша — це і кардіохірургічні втручання, і серйозні оперативні втручання на головному мозку, коли там є об'ємні процеси, пухлини, складні реконструктивні оперативні втручання на черевній порожнині. Цим у нас займаються «Охматдит» і клініка ПАГ, але в нас дуже тісний взаємозв'язок, і ми, якщо потрібно, дітей направляємо до цих закладів, і вони ніколи нам не відмовляють.

— А як війна змінила потреби дітей у психологічній допомозі? Чи вистачає лікарні фахівців, щоб працювати з дітьми, які переживали окупацію, втрату близьких або вимушене переселення?

— На жаль, це дуже серйозна проблема, яка зараз є в нашому суспільстві. Ми всі страждаємо від війни, але наші діти страждають особливо.

І ми почали з того, що у 2023 році перевели дитяче психіатричне відділення з дорослої лікарні до дитячої, для того щоб не було стигматизації. Знаєте, кількість дітей, які звернулися до лікарні, набагато збільшилася. Одна справа, коли мати думає: треба вести дитину в психіатричну лікарню. Зовсім інше, коли вона каже, що ми веземо дитину в обласну дитячу лікарню. Тобто зняли ті обмеження й острах звернутися на консультацію саме до дитячого психіатра.

Але з іншого боку, потреба зростає далі, тому що стало більше дітей із психіатричними розладами поведінки й просто дітей, які потребують допомоги психолога.

У лікарні є два підрозділи, які займаються наданням цієї медичної допомоги. Це дитяче стаціонарне психіатричне відділення, де працюють досвідчені лікарі-психіатри вищої категорії, і центр ментального здоров'я, де працюють спеціалісти — психологи, клінічні психологи й також дитячі психіатри. А якщо треба, залучаються інші фахівці лікарні — це може бути терапевт мови й мовлення, і ерготерапевти, і фізичний терапевт, а також лікарі-генетики, бо дуже часто порушення ментального здоров'я пов'язані з генетичними хворобами.

З таким серйозним мультидисциплінарним підходом ми намагаємося покращити стан цієї допомоги і якомога більшій кількості дітей надати допомогу. На жаль, потреба дуже велика, навіть існує певна черга на консультацію цих фахівців. Так що в наших планах — підготувати ще лікарів-психіатрів і клінічних психологів, тому що цієї кількості на сьогодні недостатньо: у нас три лікарі — дитячі психіатри і два клінічні психологи, які працюють безпосередньо в центрі ментального здоров'я, а ще є психологи, які працюють в інших підрозділах лікарні. На сьогодні цього вже не вистачає. Тобто ми думаємо над тим, щоб розширювати штат і готувати інших фахівців.

— Ви також викладаєте в університеті. Чи вдається залучати молодих лікарів працювати в обласній лікарні та утримувати їх, враховуючи конкуренцію зі столичними медзакладами?

— Це болюче питання для нашої лікарні, і не тільки для нашої — для всіх медичних закладів Київщини. Я дуже рада за наших колег зі столиці, тому що там є доплата з місцевого бюджету лікарям і медичним сестрам. На жаль, у нас такого немає, і ми програємо саме в заробітній платі.

Ми не можемо конкурувати зі столичними клініками, але намагаємося створити таку особливу атмосферу в колективі для того, щоб лікарі були заохочені й не залишали нашу лікарню. У молодих фахівців багато напрямків у клініці — є багато педіатрів, дитячих хірургів, анестезіологів. Зрозуміло, що певна плинність кадрів існує. Багато фахівців, особливо якщо це молоді мами з дітьми, все ж таки виїжджають за кордон заради безпеки власної родини. Але ті, хто залишаються, працюють, набувають досвіду.

На сьогодні ми відчуваємо брак лікарів, але не так критично, як брак середнього медичного персоналу. Було б непогано, якби якось вирішили питання забезпечення житлом, але сама лікарня, я як керівник лікарні, не можемо вирішити це питання. У нас таких можливостей немає. Все ж таки, якби була якась програма підтримки молодих фахівців — можливо, це дало б результат. А житло все ж таки б утримувало фахівців, щоб вони залишалися працювати в лікарнях Київщини.

Отож, запрошуємо на практику майбутніх медичних сестер, їздимо по наших коледжах, розповідаємо, яка в нас класна лікарня.

— Наскільки ми пам'ятаємо, була програма, затверджена обласною радою щодо навчання в медичних коледжах молодшого медичного персоналу. Як вона працює?

— Вона працює. Знаєте, зробили класно, що стали навчати дітей після 9-го класу, не чекаючи 11-го, і це збільшило кількість абітурієнтів. На базі Білоцерківського коледжу проводиться післядипломне підвищення кваліфікації медичних сестер, і наших зокрема. І на нашій базі навіть проводяться курси для медичних сестер дитячих стаціонарів, а наші лікарі займаються їхнім навчанням, підвищенням кваліфікації.

Все одно ця напружена ситуація з кадрами є гострою і залишається такою.

— У кількох країнах — безпосередньо в Австрії, в Німеччині і в Чехії — існує така практика, коли на базі регіональної лікарні будувалися спеціальні факультети або спеціальні хірургічні корпуси, де розміщувалися університетські кафедри, куди постійно приїжджають консультувати професори. Чи є в Україні така практика? Чи не думали ви над тим, щоб, наприклад, у межах лікарні побудувати новий хірургічний корпус і зробити там наукову базу спільно з медичним університетом, як це робиться у багатьох світових країнах?

— В Україні є перша університетська клініка — це пілотний проєкт Львівської області. Я думаю, що з часом така практика буде і в нас. Але вже є додаткова клінічна база багатьох клінік — як Університету медичного Богомольця, Університету охорони здоров'я Міністерства, і навіть приватні навчальні заклади — ми з ними також співпрацюємо. Вони приїжджають, проходять практику лікарі-інтерни, проводять заняття на базі лікарні, розбираємо клінічні випадки. Дуже допомагають такі спільні клінічні розбори.

Я вважаю, що в цьому є перспектива, і з часом усе ж таки життя нас змусить зробити такі університетські клініки. Як воно матиме вигляд, який буде механізм — над цим ще треба працювати.

— Підкажіть, будь ласка, чи є інформація, що вже тривалий час готовий до реалізації проєкт будівництва повноцінного укриття на період повітряних тривог? На якому етапі зараз знаходиться підготовка до реалізації цього проєкту укриття, чого для цього не вистачає і хто має на це впливати — тобто від кого залежить рішення про старт будівництва, для того щоб під час повітряних тривог маленькі пацієнти, їхні родичі і лікарі мали можливість безпечно перебувати під захистом?

— У нашій лікарні є найпростіше укриття, більш-менш обладнане, тобто воно тепле, там є вентиляція, там є санвузли, і там можна перебувати. Єдине, що незручно — воно знаходиться не в основному лікувальному корпусі, а потрібен певний перехід, бо воно під харчоблоком.

Наразі є проєкт і кошторисна документація на протирадіаційне укриття, які були розроблені десь два роки тому, але проєкт дороговартісний, і зрозуміло, що в області, на жаль, не вистачає на сьогодні коштів, щоб його побудувати.

Але таким чином ми виходимо з положення: Департаментом регіонального розвитку розроблена проєктно-кошторисна документація щодо ремонту наших підвальних приміщень і створення таких умов, щоб можна було облаштувати там найпростіше укриття, аби діти під час повітряних тривог не ходили вулицею, особливо взимку, а швидко спускалися в наше підвальне приміщення. Проєкт щойно вийшов, і на наступний рік заплановано його будівництво. Ми написали листа до обласної ради, аби нас включили до програми, щоб це фінансувалося за кошти обласного бюджету.

— На що батьки маленьких пацієнтів скаржаться найчастіше – черги, умови перебування, комунікацію з лікарями чи щось інше? Які зміни ви запровадили у відповідь на ці звернення?

— На умови перебування в нас скарг немає, тому що наш основний лікувальний корпус будувався у прискореному режимі за п'ять місяців, у 1996 році його відкрили до 10-річчя чорнобильської аварії. Безумовно, така швидкість у будівельних роботах відобразилася й на сьогоднішньому стані: минуло вже майже 30 років, а капітальних ремонтів певний час не проводилося. Але треба віддати належне.

Була проблема з дахом, який заливало дощем, відповідно приміщення перебували в жахливому стані. І ми дуже вдячні нашій місцевій владі — це Київська обласна рада, Київська обласна військова адміністрація, — що вони знайшли змогу навіть під час війни відремонтувати нам дах, а потім виділити кошти на капітальний ремонт приміщень на 5-му поверсі.

Практично вже завершені роботи в оперблоці на 4 сучасні операційні, який повністю обладнаний сучасним високотехнологічним устаткуванням, а також нове відділення дитячої імунології та онкогематології з блоком інтенсивної терапії. І на сьогодні капітальні ремонти на цьому не закінчуються, вони продовжуються.

За кошти програми Ukraine Facility проводиться ремонт на четвертому поверсі, де в нас розташоване хірургічне відділення. Також наразі проводиться капітальний ремонт приміщень операційного блоку 4-го поверху, який маємо закінчити до кінця року.

Інше — є така проблема, на що скаржаться батьки, і ми з цим активно працюємо, — це проблеми комунікації. Є багато скарг саме через невміння спілкуватися. Ми для цього проводимо тренінги, відправляємо лікарів і медичних сестер на курси з комунікативних навичок. Певні результати в нас уже є, але будемо працювати ще.

Я розумію, що наші медсестри, лікарі, взагалі весь персонал, який залишився і тут продовжує працювати, незважаючи на ракетно-дронові атаки, незважаючи на безсонні ночі, незважаючи на те, що не вистачає персоналу і їм доводиться працювати не тільки за себе, а й за двох і за трьох — тобто є певне таке професійне вигорання. Є окремо психолог у лікарні, який працює саме з медичним персоналом.

Але водночас ми дуже багато робимо для того, щоб перебування дітей у нашій лікарні було комфортним і безпечним. Дуже вдячні державній установі «Школа супергероїв», яка допомагає дітям проводити навчання, навіть якщо вони перебувають на тривалому лікуванні.

Завдяки місцевому бюджету, благодійним, громадським коштам у лікарні діє дуже сучасний ігровий майданчик, зокрема для дітей з особливими потребами. Також за допомогою спонсорів ми створили терапевтичні сади на території лікарні — біля основного корпусу, а також біля Центру ментального здоров'я. Приїжджають щочетверга до нас волонтери, які займаються барабанотерапією з дітьми. Є така технологія: коли діти грають на барабанах, вони скидають своє напруження, і це сприяє їхньому ментальному здоров’ю.

— Схоже, Ви запозичили досвід інших країн у плані сучасності та комфорту. Чи є приклади, які надихнули вас?

— Мова, звісно, йде не лише про барабани. Також приїжджають до нас лікарняні клоуни, які розважають діток. Загалом намагаємося шукати різні варіанти для того, щоб лікарня була пацієнтоорієнтованою, родиноорієнтованою, і щоб дитина не відчувала, що вона не вдома. А де ми цьому навчилися — ми їздили за кордон, бачили такі сучасні лікарні в Данії, в Копенгагені, у Флоренції, в Італії. І вони настільки відрізняються від наших сумних лікарень, що нам просто захотілося створити таку особливу атмосферу. Ми саме намагалися створити таку атмосферу і в нашій лікарні, і сподіваюся, що з часом, за допомогою нашої місцевої влади і коштів Facility, нам це вдасться.

— У контексті цього питання хочемо запитати про нещодавній суспільний резонанс навколо дитячої Боярської лікарні та публічних звинувачень у неналежних умовах лікування маленької пацієнтки. Прокоментуйте цю ситуацію.

— Незвичайна така ситуація для нас, неприємна. Нам дуже прикро, що це трапилося в наших стінах. Розпочалося все саме з публікації в соцмережах, де була інформація, що в нас немає медикаментів, лікарських засобів. Насамперед це не відповідає дійсності, і це перевірялося. З цього приводу в нас працювала комісія МОЗ, і ми надали всі документи — які торги провели, який запас медикаментів є на сьогодні, — і вони могли переконатися, що все є в наявності, поспілкуватися з іншими батьками, чи вони купують, чи не купують медикаменти.

І цій родині було запропоновано купити не лікарські засоби, а засоби для прибирання, засоби для миття. Батьки на це не погодилися, і далі ніхто не наполягав. Це жодним чином не вплинуло на якість надання медичної допомоги, як вони стверджують. Далі було невдоволення палатою, а саме облущеною фарбою на стінах. Тут хочу нагадати, що в нас тривають ремонтні роботи, і ми тимчасово, для того щоб не припиняти надання медичної допомоги, перевели дітей на 3-й поверх педіатричного відділення №1, яке потребує, чесно кажучи, і косметичного ремонту, і капітального. І це в нас заплановано: коли ми закінчимо етап із хірургічним відділенням, будемо робити наступне. Зазначу, що палата не в такому аж жахливому стані, а як звичайні палати на два ліжка, з окремим санітарним вузлом. Повторюся, ми вже вжили відповідних заходів: перед проведенням капітального ремонту пофарбуємо стіни, на які батьки скаржилися.

— Які джерела фінансування сьогодні забезпечують розвиток лікарні? Чи вистачає коштів НСЗУ та обласного бюджету на утримання закладу, закупівлю обладнання й витратних матеріалів?

— Ну, звісно, основне — це кошти Національної служби здоров'я України та обласний бюджет, який фінансує наші капітальні видатки і дав у цьому році нам суттєву фінансову підтримку на заробітну плату і на придбання лікарських засобів. Ми за це дуже вдячні.

У 2025 році загальний обсяг доходів лікарні становив 271,8 мільйона гривень. Основне джерело — це кошти НСЗУ. Це 16 пакетів надання медичної допомоги, що складало 149,3 мільйона, або 54,9% доходів. Фінансування з обласного бюджету — 34,2 мільйона, і, знаєте, ми дуже активно працюємо з благодійниками. Всього отримано благодійної допомоги за цей рік на 64,7 мільйона гривень. Левова частка — це допомога в натуральній формі, тобто обладнання, продукти харчування, продукти дитячого харчування і таке інше.

Капітальні інвестиції у 2025 році склали 81,7 мільйона. Було придбано обладнання за кошти обласного бюджету — 41,9 мільйона, благодійної допомоги — 38,1 мільйона, і власні кошти — 1,7 мільйона. Капітальний ремонт хірургічного відділення виконується за кошти програми ЄС Ukraine Facility.

На жаль, зараз зростають видатки через подорожчання енергоносіїв, вартості медикаментів, харчування, медичних виробів. Вони у 2025 році перевищили плановий показник на 14,7%, тому ми активно залучаємо саме небюджетні додаткові кошти.

— Які три найбільші зміни плануєте реалізувати в лікарні до 2030 року? Що з раніше озвучених планів уже вдалося втілити, а що довелося відкласти?

— З того, що планувалося, ми зробили: центр ментального здоров'я, онкогематологію, оновлений оперблок, повну автономізацію лікарні.

Наступний етап — це завершення капітального ремонту хірургічного відділення. Плануємо провести акредитацію клініко-діагностичної лабораторії відповідно до міжнародного стандарту ISO, відкрити відділення штучної нирки. Цілком зрозуміло, що хочемо продовжувати модернізацію, проводити капітальні ремонти в інших відділеннях, щоб покращити умови перебування пацієнтів.

Додам, що завдяки активній ініціативі першої леді Олени Зеленської впроваджується міжнародне медичне партнерство. Наразі підписаний меморандум співпраці з Копенгагенською дитячою лікарнею і Флорентійською лікарнею. Нам вдалося вже провести стажування — шість наших лікарів стажувалися у Флоренції. І зараз ми доводимо до фіналу проєкт співпраці з Данською лікарнею на 7 років. Минулого тижня повернулася наша делегація лікарів, і що дуже важливо — туди поїхали й наші медичні сестри.

У планах — розширити повноваження і роль медичної сестри в процесі надання медичної допомоги. Бо не тільки лікар, а й медична сестра — це невіддільна і дуже важлива складова частина надання медичної допомоги, адже від неї багато залежить.

Також у нас подальші плани щодо продовження закордонної співпраці в рамках стажування. Приміром, у минулому році в США на цілий місяць стажування їздили лікарі-інтенсивісти, неонатологи, які займаються інтенсивною терапією новонароджених. А нещодавно їздив наш дитячий комбустіолог, до речі, який проходив стажування у провідній клініці США з лікування опікової травми.

Зауважу, що нам дуже допомагає Християнська асоціація саме в наданні освітніх навичок нашому персоналу. Завдяки цій асоціації не тільки лікарі-комбустіологи підвищили свій рівень — також до нас приїжджав професор із США і на місці проводив тренінги для лікарів-хірургів та медичних сестер хірургічного відділення. Також усі наші фізичні терапевти пройшли навчання з реабілітації опікових хворих.

Дуже важливо, що ми намагаємося зараз впровадити саме ранню реабілітацію ще на етапі, коли дитина перебуває у реанімаційному відділенні, і лікарі з реабілітації вже починають з нею працювати. Можливо, ця робота не дуже помітна батькам, тому що відбувається не так явно. Але це надзвичайно важливо для швидкого відновлення функцій дитини, щоб вона поверталася до повноцінного здорового життя.