Безпритульні собаки або Як сільська рада під Києвом ставить під загрозу безпеку та життя дітей

Фото з мережі Інтернет

Проблема безпритульних тварин стара як світ. На жаль, на неї звертають увагу лише, коли справа доходить до насильства. У тому, що чисельність бездомних собак росте з кожним днем, безперечно, винні самі люди. Вони від цього повсякчас і страждають. Та ця тема набуває особливого резонансу, коли за помилки старших доводиться розплачуватися маленьким дітям. Напади тварин на малюків – сьогодні не рідкісне явище. Черговий такий випадок і став інформаційним приводом для сьогоднішнього матеріалу. Чому подібні проблеми у пристоличному регіоні не вирішують та яка роль у цьому місцевої влади,  з’ясовувала "Моя Київщина"

Безпритульні собаки давно стали атрибутами кожного населеного пункту Київської області. Не винятком стало й село Тарасівка Києво-Святошинського району. Там тварини, які не мають господарів, цілими зграями гуляють і біля школи, і біля сільської ради. Їхніми жертвами не раз ставали велосипедисти, матері з візочками та інші перехожі. Як розповідають місцеві, нещодавно від одного з таких псів постраждав вчитель інформатики, який просто йшов на роботу. Однак тоді цій події значної уваги не приділили. А дарма… Адже зовсім скоро собака напав на беззахисне дитя, яке каталося біля тієї ж школи на велосипеді, та покусав його до крові. У Київській обласній дитячій лікарні дитині зробили вакцину проти сказу та пояснили батькам, що, окрім неї, доведеться провести ще низку щеплень, які захистять від можливих смертельних захворювань. Однак вони мають побічні ефекти, зокрема можуть і значно знизити імунітет пацієнта. Оскільки в розпал пандемії це особливо небажано, лікарі порадили батькам звернутися до лікаря ветеринарної медицини, який зможе визначити, чи був пес носієм відповідних захворювань. Натомість слова ветеринара проблеми постраждалих не вирішили. Як розповідають батьки, він порадив їм умертвити собаку за допомогою спеціальних пігулок, а через два дні привезти її тіло до санітарної установи у Вишневому, де проведуть необхідну експертизу. Тож у будь-якому разі доведеться зіткнутися з чималими труднощами: ти проводиш експерименти над собакою та над своєю дитиною, ризикуєш здоров’ям та безпекою, витрачаєш чималі кошти на лікування, намагаєшся в умовах карантину знайти спосіб дістатися до всіх необхідних закладів і цим перелік не вичерпується.

Із подібним щодня стикаються сотні людей, які стають жертвами безпритульних собак. Деякі обирають боротися не дуже гуманними методами, після чого стають головними героями протестів активних зоозахисників. Інші ж намагаються знайти законні способи вирішення подібних проблем. Останнім шляхом пішли й герої нашого матеріалу. Вони вирішили звернутися до сільської ради з вимогою запобігти майбутнім нападам некерованих тварин. Відповідь шокувала: попри численні звернення жителів Тарасівки, у місцевої влади й так вистачає роботи, і подібними "дрібницями" там займатися не збираються.

Тут варто зазначити, що, відповідно до законодавства, сільська рада є органом, який представляє сільську територіальну громаду та здійснює в її інтересах функції місцевого самоврядування. Та, схоже, для Тарасівської сільської ради не всі інтереси громади є важливими. До речі, керівництво села ось уже більше 25 років залишається незмінним. Володимир Сизон очолює Тарасівку з 1994 року, і таким чином "пережив" на посаді вже 4 президентів та з десяток прем’єрів. Однак за цей період він так і не знайшов часу на те, щоб зайнятися проблемами, які дійсно становлять небезпеку для місцевих, зокрема врегулюванням чисельності бездомних тварин на вулицях села.

Вагомим є й те, що загрозою для людей є не лише агресивні тварини. Навіть мирна бездомна собака може бути переносником захворювань. Наприклад, її фекалії, які потрапляють у стічні води та постійно знаходяться в парках та на дитячих майданчиках, за даними ВООЗ, можуть бути фактором передачі понад 100 збудників хвороб. Та попри це, ні на державному, ні на місцевому рівні проблеми таких тварин досі системно не вирішувалися. Водночас в Україні відсутнє законодавство, що карало би осіб, які викидають тварин на вулицю. А наразі це основна причина збільшення безхатьків. Адже в умовах нестабільної економіки, війни, а потім і пандемії, це питання дійсно ніколи не було пріоритетним для українського уряду.

Ще в 2005 році був прийнятий Закон "Про захист тварин від жорстокого поводження", відповідно до якого заборонено вбивати безпритульних собак, однак дозволяється їх вилов та гуманне умертвіння, якщо вони становлять небезпеку для людей. Щодо притулків для собак, то ця місія перекладена на місцеву владу – "органи місцевого самоврядування можуть створювати комунальні служби або підприємства з питань утримання тварин та поводження з ними в населених пунктах відповідно до місцевих програм регулювання чисельності тварин". Однак влада Київського регіону в цьому загрози поки не бачить – в області не слідкують за кількістю бездомних тварин, їхньою вакцинацією і стерилізацією та практично не приймають програми, які б забезпечували фінансування подібних заходів. Цікаво й те, що, за Законом, собака, яка не має господаря, вважається власністю територіальної громади, на території якої її було виявлено. А відповідно, матеріальна та моральна шкода, завдана нею, має відшкодовуватися органом місцевого самоврядування.

Та, щось підказує, що сільська рада, яка не бажає попіклуватися про безпритульних тварин, навряд буде нести відповідальність за проблеми, які вони приносять людям.