Бучанська різня: чи відреагує захід на нову Сребреницю?

Буча після "руского міра"

Після заяви про повну деокупацію Київської області від рашистів, очікувано з радістю приходить відчай від побаченого. Зараз на дорогах звільнених від окупантів міст та селищ лежать сотні тіл мирних українців, а загибель кожного є непоправною трагедією. На жаль, ми не можемо дізнатися, хто саме робив ці звірства, та не можемо бути впевнені, що нелюди понесуть справедливе покарання. Але весь світ має знати правду

Із перших днів війни північ Київщини, її західний та частково східний напрямки перебували під окупацією орків. Завдяки мужності військових та професійному командуванню вдалося стримати просування ворога, який планував захопити столицю за декілька днів і провести військовий парад на Хрещатику. Але стикнувся з неймовірним спротивом у передмісті, де головним форпостом стали міста Приіріння, Бородянщина, Макарівщина, Вишгородський та Броварський райони.

Ціна безпеки Києва – безпрецедентна. Аналогів звірств у сучасній історії просто немає. Знищення жителів Бучі навіть важко порівняти зі злочинами у Сребрениці – убивствами боснійських мусульман наприкінці минулого століття. Міжнародний суд ООН визнав дії терористів геноцидом. Убивства мирних жителів на території нашої держави відбуваються за єдиним принципом – знищення українців та всього українського.

Більшість людей підозрювали, що на окупованих територіях відбуваються неймовірні за масштабами злочини. Проте показана тільки частина кадрів із Бучі, Ірпеня та Гостомеля наводить жах на людей, які ніколи не могли уявити, що життя в спокійному передмісті може бути таким. Що без жодних почестей у братські могили будуть ховати українців посеред парків та приватних садиб, а покинуті тіла будуть гризти безпритульні собаки. Зараз офіційно відомо про спільну могилу для 280 жителів Бучі, проте кількість жертв буде значно більшою.

Опубліковані записи розмов окупантів зі своїми родичами готували людей до того, що картина після деокупації буде мерзенною. Вони вихвалялися, що займаються мародерством, їдять собак, ґвалтують жінок та дітей, яких убивають та намагаються знищити тіла. В Ірпені тіла вбитих задля розваги чавили важкою військовою технікою. І це лише декілька офіційно оприлюднений випадків, а згодом таких будуть тисячі. Схвальні відгуки від жителів кацапстану тільки ще раз доводять, що в нас немає і ніколи не було нічого спільного з нацією імбецилів та олігофренів, які схвалюють геноцид українців. Це не русофобія, це життєва позиція кожного українця на віки.

Все чоловіче населення, від юнаків до старців, які могли чинити опір, – знищувалося. Їх катували, зв’язували, закривали очі та вбивали вистрілами в потилицю. На жаль, ми можемо ніколи не дізнатися, яких страждань зазнали люди перед смертю. Тих мирних жителів, що намагалися вирватися з окупації – розстрілювали. Лише одиницям вдавалося вибратися, більшість так і залишилися лежати обабіч доріг, убиті рашистами мирні мешканці мирних міст…

Друга з кінця армія світу, саме так себе показало збіговисько алкоголіків, дегенератів, мародерів, ґвалтівників та убивць (здебільшого таку характеристику має середньостатистичний рузький вояка), продемонструвала одне – вміння залякувати та цинічно вбивати простих українців, та невміння воювати проти регулярної армії. Вони нічого не знають про закони війни, для них не існує правил ведення війни.

Весь світ сьогодні має прокинутися і остаточно зрозуміти, що насправді відбувалося протягом цього місяця в Україні. Рашисти принесли з собою смерть і терор, якими планували всіяти всю Україну. Це геноцид у ХХІ столітті, у передмісті європейської столиці. Історія вбивства кожного мирного мешканця та військового заслуговує на те, щоб бути опублікованою для всього світу. Правоохоронці мають збирати необхідні докази, щоб ніхто не мав сумнівів, хто воював проти мирного населення. Реакція західного світу має бути максимально жорсткою та руйнівною, за порєбріком мають відчувати всю силу та ненависть цивілізованого світу, який підтримує вільну та незалежну Україну.

Для тих, хто звільнився з-під окупації, зараз є можливість розповісти свою історію через державний сервіс mywar.mkip.gov.ua. Світ має знати історію кожного, хто пережив жахіття війни.