Четверта річниця звільнення Київщини: про що не маємо права забувати

Чотири роки тому було деокуповано Київщину

1 квітня 2022 року ЗСУ звільнили від росіян Бородянку, 2 квітня – всю Київську область. Про ці події, а також про те, як влада (не) готувалася до російського нападу і до чого це призвело, читайте у матеріалі «Моєї Київщини»

Нині на півночі Київської області, частина якої у 2022 році потрапила під окупацію путінських орків та з боями була звільнена наприкінці березня – на початку квітня, відбувається багато заходів із вшанування оборонців краю, загиблих мирних мешканців та безвісти зниклих. Тих, про чию долю після деокупації досі невідомо, понад шість десятків тільки в Бородянській громаді. Такі цифри Офіс генпрокурора озвучував торік, протягом 2025-го і трьох місяців цього року новин про зниклих – не було. За статистикою з відкритих джерел, під час боїв за Київ у 2022 році загинуло 1480 мирних мешканців (у тому числі 4 дитини), 307 поранено (серед них 16 дітей). Під час окупації Київщини було пошкоджено близько 27 тисяч об’єктів: 1702 багатоповерхівки; 22417 приватних будинків; 141 школа; 83 дитячих садки; 122 заклади охорони здоров’я; 137 об’єктів культури та релігійних споруд; 10 закладів соцзахисту; 725 об’єктів життєзабезпечення. У Бородянці зруйнували майже всі багатоповерхівки. За кожною цифрою скалічені долі тисяч українців. Але мова не лише про це, а про те, що чомусь досі вважається не на часі.

Незадовго до повномасштабного вторгнення, 18 лютого 2022-го, у Верховній Раді України був день запитань до уряду, під час засідання народна депутатка від 96 округу, його територія згодом і потрапила під окупацію, Ольга Василевська-Смаглюк звернулася до уряду з тривогою та занепокоєнням. За її словами, виборців, які проживають у зоні добровільного відселення, схвилювала фотографія понтонного мосту, який росіяни наводили над Прип’яттю з боку кордону з Білоруссю. Тож вона поцікавилася в уряду, що він вжив на випадок можливо наступу ворога на Україну з боку Чорнобиля, чи були проведені наради з губернатором Київщини (тоді щойно призначили головою КОДА Олексія Кулебу) та головою Державного агентства з управління зоною відчуження, яким є план оповіщення та евакуації населення. Відповів тодішній міністр оборони Олексій Резніков. Цитуємо за стенограмою пленарного засідання: «Як я зазначав у своїй промові, у нас налагоджений прямий зв'язок між аташе з військових питань. Ми порушили питання щодо цього понтонного мосту, понтонної переправи, і отримали відповідь, запевнення, що це в рамках навчань, і вона буде скоро розібрана. Принаймні таке запевнення ми отримали від білоруської сторони. Але, не зважаючи на це, наші правоохоронні органи, які забезпечують безпеку та порядок в зоні відчуження Чорнобильської АЕС, повірте мені, абсолютно дбають, і все знають, і за всім спостерігають, і до будь-яких сценаріїв готові».

24 лютого, в день повномасштабного вторгнення, ворог захопив ЧАЕС, причому без боїв, а 26 лютого бронетехніка росіян з’явилася на вулицях Бородянки. Першими їх зустріли добровольці нашвидкуруч сформованої територіальної самооборони та поліцейські. 5 березня селище було захоплене, хоча в окремих місцях бої тривали. Далі ворог швидко просувався у бік інших населених пунктів півночі Київщини. Подальші подробиці добре відомі і шокуючі. Але могло статися зовсім інакше, якби і керманичі держави, і місцеві депутати замість заколисувати себе мантрою «війни – не буде» готувалися до оборони та евакуації мирного населення.

27 січня 2022 року на сесії Бородянської селищної ради депутати відмовилися вислухати вимоги ветеранів АТО. Ті хотіли винести на порядок денний та обговорити з депутатами наступні питання: пришвидшити запис бажаючих до лав тероборони; провести навчання місцевих добровольців кваліфікованими ветеранами; спланувати швидку евакуацію жінок, дітей та літніх людей; провести зведення оборонних інженерних укріплень в районі. Через місяць у Бородянці сталася трагедія, від якої досі холоне кров. Відео може трохи освіжити пам’ять депутатів, які досі там засідають.

Та окрім спогадів про те, чому ворог так швидко пройшов шлях від білоруського кордону і за кілька днів фактично опинився на підступах до столиці, важливо не забувати, що відбувалося протягом років після деокупації. У нас рапортують: відбудова триває, Бородянка – зразок відновлення і так далі. Справді, процес відбудови йде, десь швидше, десь повільніше. У Бородянці він розпочався зі значним запізненням через мишаче вовтузіння за владу. На згаданій сесії 27 січня 2022 року депутатам було не до створення тероборони, бо вони знімали з посади селищного голови Олександра Сахарука. Тобто, на момент повномасштабного вторгнення у селищі фактично було безвладдя. В. о. голови став депутат Георгій Єрко, але покерувати до початку війни навіть не встиг.

Після деокупації він продовжив сидіти у кріслі в.о., проте відсторонений Сахарук активно судився за втрачену посаду, вдавалося це йому з перемінним успіхом. 6 вересня 2023 року депутати селищної ради висловили Єрку недовіру та відсторонили. Проте 13 листопада 2023 року секретарем та в. о. голови селища стала Ірина Захарченко. Сахарук продовжив судитися і вигравав суди, однак Міністерство юстиції скасовувало рішення про його реєстрацію на посаді. Цього місяця після чергових судових баталій прізвище Сахарука як керівника Бородянської громади з’явилося в Єдиному державному реєстрі. Хоча це, скоріш за все, не кінець трагікомедії у Бородянці. Де перед повномасштабним вторгненням було безвладдя, а тепер - двовладдя.

Лишився без голови й Ірпінь. Героїчний у 2022 році мер Олександр Маркушин 25 липня минулого року після рішення міських депутатів втратив кермо. В.о. голови стала Анжела Макеєва  Маркушин посварився зі своїми колишніми соратниками з «Нових облич» і розгубив підтримку міськради. Проти нього порушено низку кримінальних справ. Він, як і Сахарук, намагався повернутися до роботи через суд, проте йому не вдалося.

Після загибелі від рук окупантів голови Гостомеля Юрія Прилипка і в цьому постраждалому від росіян селищі було не все гаразд. Його очолив Сергій Борисюк, якого Президент Володимир Зеленський звільнив у червні 2023 року після гучного корупційного скандалу, коли стало відомо про фейкових підрядників, яким адміністрація роздавала мільйони гривень на відбудову громади. Після цього її очолив Сергій Смаль, а далі були скандали. Там досі все не надто добре…

Без гучних скандалів ці чотири роки тільки в Бучі, якою продовжує керувати Анатолій Федорук. На жаль, після того, як ЗСУ та бійці ТрО вигнали окупантів з півночі Київщини, наші можновладці на місцях зайнялися улюбленою справою – інтригами через владу та доступ до коштів на відбудову. І не видно, щоб хтось тут щось зміг змінити.