"Дружній вогонь" чи холоднокровне вбивство: чотири роки тому загинув Дмитро Дем’яненко

Дмитро Дем’яненко загинув 4 роки тому

Чому за смерть ексзаступника начальника ГУ СБУ Києва та Київської області досі ніхто не покараний, читайте у матеріалі сайту «Нація».

Увечері 10 березня 2022 року у Дарницькому районі столиці (район Осокорків) сталася перестрілка між бійцями полків поліції особливого призначення «Миротворець» і «Київ» та Дмитром Дем’яненком, колишнім посадовцем Служби безпеки України. За версією поліції, він не зупинився на блокпосту і при спробі затримання чинив опір. У мережі оперативно з’явилися відео і фото інциденту.

Відомо, що Дем’яненко був за кермом автомобіля Toyota Camry. А от далі версії події різняться: у поліції казали, що саме водій відкрив вогонь першим, а поліцейські вимушено оборонялися. Однак відео та світлини свідчать, що мав місце розстріл автомобіля, адже транспортний засіб нагадував решето. Тоді інсайдери повідомляли, що перебіг події був іншим. Автомобіль, за кермом якого перебував колишній заступник начальника СБУ Києва та області, мав символіку СБУ та сині поліцейські номери. За ним слідували поліцейські, які попередньо отримали інформацію про буцімто пересування диверсантів на авто з синіми номерами. Хто саме дезінформував спецпризначенців і з якою метою досі невідомо.

Поліцейські вирішили зупинити машину, в якій перебував Дем’яненко. Виходить, ніякого блокпосту не було і водій не порушував вимогу на ньому зупинитися. Та коли співробітник поліції обходив автомобіль, тримаючи палець на спусковому гачку, він нібито випадково спіткнувся і здійснив постріл, що і призвело до подальшої трагедії. Бійці спецполку вирішили, що стріляв водій зупиненого автомобіля і відкрили вогонь, вбивши Дем’яненка.

Дякуючи окремим журналістам і політикам, які коментували інцидент, в інформаційному просторі закріпилася версія, що СБУшник почав стріляти першим. Оскільки Київ у ті дні оборонявся від російських загарбників і над містом висіла страшна загроза, десь нагорі ухвалили рішення списати все на «дружній вогонь». Загиблого з почестями поховали на Байковому кладовищі, на траурній церемонії були колеги Дем’яненка, родина, а також ті, хто його добре знали та шанували за професійність.

Але мовчанка щодо цієї трагедії затягнулася на чотири роки і, схоже, повертатися до її детального розслідування ніхто не хоче. І це прикро, адже встановлення осіб, які могли дати бійцям-спецпризначенцям хибне орієнтування, не лише стало б даниною пам’яті загиблому. У ті перші дні і тижні війни в столиці, в області та й багато де по країні відбулися події, перебіг яких досі до кінця не з’ясований і списувати все на дезорієнтацію – шкідливо.

26 лютого 2022 року у Києві стався інцидент, правду про який, як і про вбивство Дем’яненка, намагаються не розголошувати. Тоді місто охопив психоз пошуку російських диверсантів. Їх справді було багато, проте замість ворожих ДРГ іноді полювали на своїх. Так сталося на проспекті Перемоги біля станції метро «Берестейська», де під час перестрілки загинули 8 бійців 101-ї бригади охорони Генштабу ЗСУ. Який підрозділ і за чиїм наказом відкрив вогонь по наших військових досі достеменно невідомо. За фактом трагічної події порушили кримінальну справу, вона розслідувалася, проте на лаві підсудних ніхто не опинився.

У перші дні повномасштабного вторгнення загони територіальної оборони формувалися як то кажуть «з коліс» і нашвидкуруч. Все місто перекрили блокпостами, на яких стояли озброєні люди. Тобто, зброю роздали, але чіткої координації не було. Хто тоді лишився в столиці, добре пам’ятає, що блокпости встановлювали, де кому заманеться.  

Коли кілька машин із боєкомплектом для оборони столиці та автобус «Богдан» із військовими заїжджав на Повітрофлотський міст, по ньому невідомі відкрили шквальний вогонь. Відео стрілянини, як і у випадку з убивством Дем’яненка, швидко з’явилося у мережі і титрувалося як «знищення ворожої ДРГ». Українські військові, які вижили під час бійні, розповідали, що по них вели вогонь приблизно годину. З чого виникає логічне запитання: якщо у когось були підозри щодо осіб, які перебували в цій колоні, чому її не зупинили раніше для перевірки документів, а відразу атакували? Це ексцес виконавців, нехлюйство чи спланована провокація?

Були й інші випадки, але в усіх один і той же результат – справи клали під сукно. Якщо їх взагалі порушували, а не просто забували, роблячи вигляд, що нічого не сталося. Встановлення всіх деталей і подробиць таких подій – дуже важливе для суспільства. У четверту річницю з дня загибелі Дмитра Дем’яненка його колеги, друзі, знайомі не лише добрим словом згадують про цю людину, а продовжують задаватися запитаннями, чому винні у його смерті досі не понесли жодної відповідальності.