Київщина історична: Бориспільщина - батьківщина гімну України
«Моя Київщина» продовжує серію розповідей про історію створення
районних центрів та міст області під назвою «Київщина історична». Бо хто не
знає свого минулого, той не вартий свого
майбутнього. На черзі – історія створення, минуле та сучасне Бориспільського
району
Бориспільський район був утворений у 1923 році. Розташований він на сході Київської області, на лісостеповій рівнині Придніпровської низовини. На території району протікають річки, ліві притоки Дніпра – Павлівка, Млен, Іква та праві притоки Трубежа – Бочечки, Карань, Вогнища, Красилівка, Альта, Ільтиця. На півдні Бориспільський район омивається водами Канівського водосховища. Центром району є місто Бориспіль, що до складу Бориспільського району не входить, а є містом обласного підпорядкування Київської області. Бориспіль – одне з найдавніших поселень Київщини, відоме за літописними матеріалами як Летч, Льто, Олто. Перша літописна згадка про нього відноситься до поч. XI ст. коли в братовбивчій війні (1015-1019) між синами київського князя Володимира на річці Альті загинув князь Борис, який з 1072 року канонізований як один із перших святих Київської Русі. З іменем Бориса і пов'язана сучасна назва міста. Далі Летч неодноразово згадується в літописах до 1154 р. як укріплене городище, яке стояло на підвищенні між двома рукавами р. Альти. Місцевість була заболочена і лісиста. Летч за часів Київської Русі був не тільки укріпленим пунктом на межі Київського та Переяславського князівства, але й місцем зміни коней та місцем відпочинку для різних посольств, гінців, княжих дружин, князів.
У період з IX по XII ст. між Києвом і Переяславом було зведено цілий ряд укріплених городищ поблизу сучасних сіл: Любарці, Іванків, Старе, Головурів, Вороньків, Глибоке, Проців, виникло багато укріплених поселень. Під час монголо-татарської навали поселення на території сучасного Бориспільського району були зруйновані, а вже з XIIIст. ці землі переходять під владу Великого князівства Литовського. Пізніше ця територія стала називатися «Земля Полукняжеская». Архівні документи цього періоду свідчать, що «Земля Полукняжеская» була «пожалувана» королівському товмачу Солтану Албеєвичу. В 1508 році він продав ці землі Київському Пустинно-Микільському монастирю. Монахи володіли землею до кінця XVI ст. На монастирських землях в цей період почали селитися втікачі з Правобережжя. Ймовірніше всього, що в цей час Бориспіль (в окремих джерелах — Баришпіль, Боришпіль) і отримав свою сучасну назву. В актах цього періоду згадуються також деякі інші села району: Гнідин, Вишеньки, Сошників, Сальків, Проців, Булачин (Ерківці). З вірчих грамот від 1525 року дізнаємося, що тоді вже були і села Жереб’ятин, Рогозів, Вороньків, Іванків. Після 1569 року всі українські землі, які раніше належали литовцям, відійшли до польської корони. За рішенням польського сейму від 1590 року землі навколо містечка Бориспіль і саме місто отримав у володіння Войтех Чановицький, який в документах 1590 року згадується як гетьман запорізьких козаків. У 1596 році ці землі Сигізмунд III зробив королівською маєтністю. Того ж року було утворено Бориспільське староство.
В кінці XVI – на початку XVII ст.
Україну охоплює ряд козацько-селянських повстань. За придушення повстання під
проводом Наливайка (1594-1596) сейм пожалував Бориспільське староство магнату
Жолкевському у володіння, а з 1623 року воно стає власністю родини Жолкевських
(до 1648 року). Історія Бориспільського краю невіддільна від боротьби українського народу проти
польсько-шляхетського панування. Населення міста та навколишніх сіл брало
участь у повстанні нереєстрових козаків під керівництвом Тараса Федоровича
(Трясила). Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654)
поклала край польсько-шляхетському пануванню в Україні. Цілий край було
поділено згідно запорізького звичаю на полки і сотні. Одним з полкових міст був
Переяслав, сотенними, серед інших, містечка Бориспіль та Вороньків. До
бориспільської сотні належали села: Нестерівка, Кучаків, Лебедин, Стариця,
Сеньківка, Іванків, Дарниця та ряд хуторів, до Вороньківської - села Глибоке,
Кийлів, Кальне, Рудяків.
Під час російсько-польської війни (1654-1667) бориспільські землі кілька разів зазнавали великих спустошень. У 1658 році за наказом воєводи Шереметьєва (під час боїв між військами гетьмана І. Виговського і царським військом) містечко Вороньків та інші села і хутори були винищені і спалені. Значних втрат землі Бориспільщини зазнали навесні 1661 і восени 1663 років, коли їх захопили польські війська. У липні 1666 року в Борисполі спалахнуло повстання проти гніту козацької старшини та царських воєвод. Підняли повстання козаки Переяслава та Борисполя. В серпні того ж року повстання було придушене. Універсалом від 14 січня 1752 року гетьман Кирило Розумовський передав бориспільські землі у вічне володіння своїй сестрі та її чоловіку, бунчуковому товаришу Ю. Дарагану. Жовтнева революція 1917 року поклала край пануванню вельмож, але розпочала еру «червоного терору», розкуркулення, та репресій.
Назавжди ввійшов в історію жорстокий бій, що тривав два дні неподалік річки Трубіж та села Коржі Баришівського району Полтавської губернії ( нині- Київська область) між вороньківською козачою сотнею під проводом отамана Івана Черпака та більшовицькими червоними військами, озброєними до зубів .До воронківців приєдналися козаки Бориспільської і Баришівської сотень Переяславського полку. Вони розібрали залізничну колію, замінували міст і зайняли оборонні позиції.Саме там мали їхати більшовицькі війська бронепоїздами на Київ. До козацького загону долучилося місцеве населення; вони разом гідно боролися з ворогом, але сили були нерівними... Два дні тривав запеклий бій. Понад півтори сотні вбитих і померлих від важких ран українських захисників більшовики поскидали в холодні води Трубежу. Але самопожертва воронківців не була марною. Це дало можливість тодішньому уряду УНР евакуюватися з Києва до Житомира. У бою полягло й немало ворогів. Невипадково героїчний бій вороньківських козаків на річці Трубіж порівнюють із подіями під Крутами. У 1921 році в Борисполі було встановлено радянську владу. Почали організовуватися сільськогосподарські артілі. У 1923 році було створено Бориспільський район. 3 1929 року починається колективізація. Це була справжня трагедія для українського селянства. Як і скрізь по Україні, в Бориспільському районі вона супроводжувалася масовим розкуркуленням, знищенням найпрацьовитішого і тому найзаможнішого прошарку селянства. Прокотилася хвиля «бабських бунтів», на придушення яких було викликано кінну міліцію з Києва. Але незважаючи на опір населення колективізація продовжувалася.
Потім були страшні роки голодомору (1932-1933 років). Було розгорнуто ніколи не бачений терор голодом, щоб навчити українських селян за висловом Косіора «уму-розуму». Бориспільський район рятувало те, що знаходився він неподалік Києва, люди мали змогу виміняти хліб, борошно, крупу на київських базарах. Та все ж від голоду вмирало багато людей. Є відомості про смертність сільського населення Бориспільського району з 01.01.1933 до 01.01.1934 рік. Ця цифра становить 5739 чоловік. Серед померлих за цей період було 266 дітей віком до одного року. Це за звітами. Фактично ж втрати були значно більшими. Але і це було не останнє випробування, яке довелося пережити, страшна хвиля сталінських репресій винищила цвіт української нації. Друга світова війна принесла страшне лихо. Вже на другий день війни, 23 червня 1941 року, німецька авіація бомбардувала військове містечко та аеродром, розташований на околиці міста Борисполя. 23 вересня фашисти оволоділи містом та районом. Визволення Бориспільського району почалося у вересні 1943 року. За два роки окупації фашисти вбили і закатували в районі 497 громадян. Понад 5 тисяч вивезли до Німеччини. В боях за визволення Батьківщини загинуло понад 8 тис. мешканців району. Більше 5 тисяч воїнів лежать в братських могилах нашого району. Ще одна героїчна сторінка з історії Бориспільського району золотими літерами вкарбована в загальнонародну історію подвигу українців у роки війни з фашистськими загарбниками.
Восени 1941-го жителі села Кучакова, що неподалік Борисполя, перебуваючи у фашистській окупації, організували підпільний госпіталь і врятували життя понад п’ятистам пораненим бійцям і командирам Червоної Армії. Історія госпіталю унікальна. У другій половині вересня, коли за Дніпром горів Київ, частини 37- ї армії і Пінської військової флотилії, чекісти міста, пробиваючись крізь вороже оточення, дійшли до села Артемівки й зав’язали тяжкі бої. Проти багатьох беззбройних, поранених воїнів — у гітлерівців танки й артилерія. Пелена смертоносного вогню не дозволяла бійцям і командирам ні на крок пройти вперед, наближаючи трагічну розв’язку. Бої тривали дві доби. Підпільний госпіталь очолив військовий лікар другого рангу з Пінської військової флотилії Панас Гришмановський, його помічниками були хірург Рафаель Попов’янц і терапевт Сара Бумагіна з медсанбату 147-ї стрілецької дивізії, яка опинилася в оточенні. Так розпочалася епопея порятунку поранених, яка тривала з вересня по грудень. Гестапо і жандармерія жорстоко покарали жителів непокірного села і членів Бориспільського підпільного райкому партії. Про ці події московський письменник Анатолій Полянський написав книгу «Село милосердя», потім перевидав її українською мовою. Одразу після визволення району почалися відбудовчі роботи. У 1965 році прийняв перших пасажирів новий Бориспільський аеропорт, який став одним з найбільших у світі міжнародних аеропортів. Найдавніші пам'ятки археології, що знаходяться на території району, відносяться до епохи палеоліту (рештки кісток мамонтів), епохи неоліту (кам'яні знаряддя праці). На території району зосереджено численні археологічні пам’ятки, що включені до реєстру культурної спадщини : 123 кургани, 53 поселення, 5 городищ різних історичних епох, Покровська церква в с.Сулимівка – пам’ятник архітектури ХVІІст., а також пам’ятник садово-паркової архітектури ХІХст. – Сулимівський парк. Численні археологічні знахідки в районі села Вишеньки створили селу славу справжньої археологічної скарбниці. На території Вишеньківської сільської ради було 17 поселень, городищ, стоянок, могильників від V ст. до н.е. до ХVІІІ ст., під час розкопок яких вивчалися кам’яний вік, доба бронзи, неоліт, трипільська, давньоруська культури. 7 подібних історичних пам’яток є на території Вороньківської сільської ради, 13 – Головурівської сільської ради. У Бориспільському районі найвідомішими є поселення, виявлені дослідженнями біля сіл Процева, Салькова, Софіївки. Вивчаючи їх, вони були виділені в окремий тип Трипільської культури – Софіївський.
У районі археологи дослідили 30
пам’яток доби бронзи. До цього періоду належить унікальна знахідка –
орнаментована рогова сокира, виявлена поблизу с. Дударків і зберігається в
Національному музеї історії України. Район є одним з небагатьох районів
Київської області, де зосереджена найбільша кількість курганів. Найбільше їх
поблизу сіл Іванкова («Воронова могила», «Сиза могила», «Кутолова могила», «Язвенна
могила»), Кірове («Бембериха»), Лебедина, Сеньківки, а курган, що знаходиться
біля с. Любарці – «Глушівська могила» – пам’ятка національного значення. Письменні і археологічні джерела засвідчують наявність на території
Бориспільського району поселень та укріплених городищ періоду Київської Русі :
в селах Головурів, Старе, Любарці, Вороньків, Іванків, а в селі Проців – 2.
Одним із найдавніших укріплень Київської землі був «Город Саков» (с.Сальків,
нині в межах Процівської сільської ради). Неодноразово в літописах згадується і
«Ворониця» (с.Вороньків).
Відреставрована дерев’яна пам’ятка архітектури ХVІІІ ст. Чудомихайлівська церква в с. Мала Стариця. Великої уваги вимагає до себе Сулимівський парк, площа 23,6 га, заснований в ХІХст. Парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення з 1972 року. На території району є ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Хутір Чубинського”, загальною площею 10га, розташований на землях В. Олександрівської сільської ради, входить до складу природно-заповідного фонду України. На території району створено 5 природно-заповідних територій. Крім Сулимівського парку, заказника «Хутір Чубинського», в 1998 р. створений орнітологічний заказник Урочище «В’язове» (с.Проців). Тут живе найбільша в області колонія сірих чапель (300 пар), хижий птах орлан-білохвостий, який занесений до Червоної книги. На території с. Проців знаходиться іхтіологічний заказник «Процівський», утворений в 1999 р. Територія заказника – це важлива відтворювальна база риб Канівського водосховища, тут живе багато видів птахів, а деякі види прилітають на гніздування. У 1999 році оголошено гідрологічним заказником “Біле болото” (с.Сошників). Заказник створений з метою охорони і збереження цінного природного болотного комплексу, відтворенню різноманітних тварин. болото відоме як місце зимової концентрації козуль, лосів, дикої свині, вовків, які занесені до Європейського Червоного списку.
Бориспільщина славиться місцевими талантами, а також тим, що на її теренах у свій час побували та проживали всесвітньо відомі особистості Тарас Шевченко та Павло Чубинський. Тарас Григорович Шевченко прославив Бориспільщину у своїх безсмертних творах, таких, як поема «Сотник», вірш «Сон». Павло Платонович Чубинський - гордість і слава бориспільської землі, автор слів гімну України. П. П. Чубинський, з усіма його достоїнствами й недоліками, був, безперечно, надзвичайно великою особистістю, якій за інших обставин належала б набагато більша історична роль. 2002 р. історик-ентузіаст А. С. Зиль видав книгу «Історія Бориспільщини». Книга охоплює період з прадавньої доби Бориспільщини до наших днів. Значення цієї книги важко переоцінити вона повинна знайти шлях до кожної школи, бібліотеки. З недавнього часу своєрідною візитівкою Борисполя та Бориспольського району став фестиваль «На берегах Альти», створений у 2014 році поетом-ронделістом Миколою Боровком, який є головою Асоціації поетів-ронделістів України. Наразі фестиваль став Міжнародним. Славиться бориспільська земля ще багатьма своїми творчими досягненнями. В населених пунктах району діють 34 клубні установи, музична школа в с. Щасливе, школа мистецтв в с. Велика Олександрівка з її філіями і 34 сільських бібліотеки. Працюють 14 народних колективів художньої самодіяльності. Серед них — народна хорова капела імені Чубинського та ансамбль «Барви України». Гідністю Бориспільщини є люди, які народилися, працювали або працюють в районі: Іван Некраше́вич — український поет і проповідник другої половини XVIII ст. (с. Вишеньки); Петро Верна – заслужений майстер народної творчості України, різьбяр по дереву (с. Гора); Павло Кислий – академік, український вчений з металознавства (с. Мала Олександрівка); Сергій Чорний – професор астрономії (с. Лебедин); Василь Швець – поет, член Спілки письменників України (с. Іванків); Єлизавета Миронова – художниця, член Спілки художників України (с. Сошників); Олександр Зюзькін — заслужений артист України, диригент народної академічної хорової капели імені П.П. Чубинського; Петро Засенко – поет, член Спілки Національної Спілки письменників України (с. Любарці); Наталія Скакун — заслужений майстер спорту з важкої атлетики, володарка 51 рекорду України, 4 рекордів Європи, рекорду світу, учасниця Сіднейських Олімпійських ігор (с. Лебедин); Валерій Гудзь — полковник, учасник АТО/ООС, Народний Герой України.
Площа району становить – 148,5 тис. га, 5,3% загальної території області. На заході межує з територією м. Києва, на сході – з Баришівським і Переяслав-Хмельницьким районами, на півночі – з Броварським і Баришівським районами, на півдні – з Обухівським і Кагарлицьким районами. У Бориспільському районі – 43 населених пункти, 20 сільських рад. Населення становить 53 тисяч 215 осіб. Бориспільщина має розвинуту транспортну інфраструктуру. На території району діє державний міжнародний аеропорт «Бориспіль», проходить автомагістраль Київ-Бориспіль-Харків, залізниця Київ-Харків зі станціями «Бориспіль», «Чубинське», «Кучаків». Нові часи народжують нових героїв. Багато бориспільчан хоробро і віддано відстоюють територіальну свободу та незалежність у війні на сході України. На території військової частини 3070 Національної гвардії України в селищі Старе (Київська область) в рамках Всеукраїнської акції «Ліс героїв» висадили Алею пам’яті про загиблих в АТО. А прикладаючи руку до серця та співаючи гімн , хай кожен з нас пам’ятає, що автора його народила славетна бориспільська земля.