Київщина пам’ятає: Євгеній Філончук віддав життя за Україну
Старший
сержант об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють»,
штурмового полку «Цунамі», штурмовий медик Філончук Євгеній Вʼячеславович (Філ)
загинув 19 травня 2024 року на Харківщині. Про його життя та загибель – у матеріалі
«Моєї Київщини»
Євгеній Філончук народився
в селі Антонівці Ставищенської громади на Київщині. Мама – Любов Василівна працювала
у школі поварем, батько Вʼячеслав Андрійович працював в колгоспі, але, на жаль,
він рано загинув. Брат Богдан з родиною живе у місті Сміла на Черкащині.
Навчався юнак у Антонівській
ЗОШ І-ІІ ступеня. Вчився дуже гарно, любив своє село, ставок, природу. Після
школи продовжив навчання у Таращанському агротехнічному коледжі за
спеціальністю «механізація сільського господарства». Успішно закінчив навчання
у коледжі у 2011 році.
У 10.2011 – 10.2012 проходив обов’язкову
військову службу у Збройних Силах
України.
З 03.2013 – 10.2014 – міліціонер відділення №2
взводу №1 роти №1 спеціального батальйону судової міліції «Грифон» Головного
управління МВС України в м. Києві.
10.2014 –
11.2015 – міліціонер відділення №2 взводу №2 оперативної роти №4 полку міліції
громадської безпеки особливого призначення Головного управління МВС України в
м. Києві
11.2015 –
05.2016 – поліцейський полку поліції особливого призначення №1 Головного
управління Національної поліції у м .Києві
05.2016 –
07.2019 – поліцейський взводу №2 роти №4 полку поліції особливого призначення
№1 Головного управління Національної
поліції у м. Києві
07.2019 –
03.2024 – поліцейський – водій взводу №2 роти №4 полку поліції особливого
призначення №1 Головного управління Національної поліції у м. Києві.
У 2023
році чоловік здобув диплом бакалавра,
навчаючись у Приватному вищому
навчальному закладі «Європейський університет» за спеціальністю – «Право».
На службі
показав себе відданим своїй справі поліцейського, проявляв сміливість,
затримував злочинців, неодноразово був відзначений професійними нагородами.
Особливо
знаковим був такий випадок: під час відпрацювання території Дніпровського
району Києва працівники полку поліції особливого призначення зупинили
автомобіль на Броварському проспекті для перевірки документів. У салоні
автомобіля був помічений предмет, схожий на пістолет. Водій кинувся тікати на
своєму автомобілі. У цей момент Євгеній застрибнув у машину правопорушника і
намагався його зупинити. Наряд поліції почав переслідувати водія-втікача,
попередивши про стрілянину з табельної зброї. Зловмисник не реагував на вимоги
поліцейських, тому спецназівці зробили кілька пострілів по колесах автомобіля.
Втікач був зупинений на мосту Метро.
Євгеній був
одружений. Зі своєю майбутньою дружиною Юлією познайомився у 2013 році на весіллі друзів. Юлія там була
дружкою, і, мабуть, то було справжнє кохання з першого погляду, бо все дуже
швидко і стрімко почало розвиватися. Як кажуть, ця історія вже була написана. У
2014 пара побралася. Жили у гуртожитку, планували своє майбутнє, працювали і
хотіли більшого, наполегливо будували своє гніздечко. Це була зразкова сімʼя,
яка шанувала родинні цінності.
Євгеній дуже
полюбив свого тестя, бо він знайшов у ньому батька, якого часом йому не
вистачало. У них були спільні справи; рибалка, мисливство, душевні розмови, бо молода
пара завжди приїздила в село, допомагала батькам та відпочивала від буднів.
Також
Євгеній дуже підтримував свою матір, бо вона залишилась вдовою, і всі справи
лягли на його плечі. Взагалі, він завжди всім допомагав, був і гарним сином і
найкращим зятем, якого завжди любили і чекали.
Молода
родина жила у місті Києві. Юлія працювала в дитячому садочку практичним
психологом. У 2016 році народилася донька Соломія, а у 2024 році першого
воєнного місяця народилася донечка Софійка.
З перших днів повномасштабного вторгнення Євгеній тримав оборону Києва. У 2023 році був у відрядженні у Оріхівському районі Запорізької області та брав безпосередню участь у боях у зоні бойових дій.
А коли
почався перевод з лютого 2024 року у штурмову бригаду «Лють», то, не
задумуючись, сказав: «Прийшов мій час, я маю захищати свою державу».
В місті
Одесі проходив тримісячні навчання на штурмового медика, отримав ТССС «Курс
бойового рятувальника CLS» від Благодійної організації «Порятунок Валькірії».
15 березня у
місті Одеса під час ракетної атаки надавав допомогу постраждалим штурмового
полку «Цунамі».
В травні
2024 року, коли почалися активні бойові
дії у місті Вовчанську, підрозділ «Лють» і полк «Цунамі» зайняли оборону
та вели активні штурмові дії.
19 травня 2024
року під час свого першого виходу Євгеній гідно тримав оборону, вів штурмові
дії, надавав допомогу побратимам, хоча й сам зазнав поранень. Він був бойовим
медиком, рятував і викликав евакуацію. Коли їх везла евакуаційна служба через
міст, то знову почався обстріл, і Євгеній з побратимами повторно отримали поранення,
несумісні з життям…
До
останнього подиху воїн захищав Україну!
Захисник нагороджений
посмертно медаллю «Честь і слава» загиблому воїну киянину відзнакою Президента
України «За оборону України» (посмертно) медаллю «За бездоганну службу» ІІІ
ступеня.
У вічній печалі залишив захисник кохану дружину Юлію, двох донечок, маму та
рідню.
Юлія виховує
донечок та присвячує вірші коханому чоловікові.
Лист до неба
Гірка схолола кава на столі ,
За вікнами лелеки клекотіли,
Всі спогади чомусь мої німі ,
В думках свою надію загубила…
Колись ми із тобою так раділи,
Майбутнє спільне щиро так хотіли,
Чому ж це доля лютою була –
Тебе від мене в хмари занесла?
У небі янголом тепер витаєш ти
Там, де немає
ні журби, ні болю,
А нам цей біль усе життя нести,
І розмовляти подумки з тобою.
Ніякі сльози не лікують рани,
Лишають шрами на душі багряні,
Багато так не встигли ми сказати ,
Але навчились віддано кохати...
І згасло світло в кольорів палітрі,
У вівтарі, в думках, в польоті вітру,
Побожно загорнувся час у згадці,
Лишивши спогад у колишній казці.
Ми згадуємо сміх твій понад ставом,
Все, що любив колись – того не стало.
Ти став героєм нашого сюжету
В історії колишнього дуету…
На жаль, назад не повернеш той
час,
Не зміниш долю як би не хотілось…
Життя – то світ
жорстокий без прикрас,
Душа, як рана – потребує зцілень…
Автор Юлія Філончук
Вічна і
вдячна пам’ять воїну Євгенію! Щирі співчуття рідним, близьким та друзям.
