Костянтин Бондаренко: Інститут національної пам’яті мав би займатися краєзнавчою та пошуковою роботою

Костянтин Бондаренко

Про історичні дослідження, видатних особистостей, пам’ятки історії Київщини, розвиток туризму області "Моя Київщина" поспілкувалася із Костянтином Бондаренком –  українським політологом, фахівцем із історії міжнародних відносин, кандидатом історичних наук, керівником фонду "Українська політика", засновником аналітичного центру "Інститут Горшеніна", автором семи монографій, понад трьох тисяч статей у періодиці та понад п’ятдесяти наукових робіт

– Пане Костянтине, Ви є автором серії книг про історичні постаті видатних українців. Хто з них найбільш пов’язаний із Київщиною?

– Так, у мене вийшло декілька книг про відомих українців, зокрема "Профільні українці" (2007) і "Історія в профіль" (2012). Серед розповідей немало людей, які тим чи іншим чином пов’язані з Києвом або Київщиною. Це і представники княжих родин, і видатні діячі типу Міхала Чайковського (Садика-Паші) чи героїв Чернігівського полку, що підняли повстання у Василькові у 1826 році, деяких повстанських отаманів.

– Чи є на Київщині пам’ятники, музеї, інші визначні місця, присвячені цим героям?

– Для своїх розповідей я обирав здебільшого маловідомі постаті або тих, хто потребує нового прочитання чи нового погляду на свою діяльність. Я керувався тією думкою, що історія – це розсип фактів, а історики для створення концепцій вибирають лише незначну кількість шматочків, із яких створюють мозаїку. Тож завдання полягало в тому, щоби дати якомога більше незаслужено забутих або недооцінених постатей. Звісно, більшість із них не удостоєні належного вшанування.

– Наявність туристичних маршрутів як на рівні районів та області, так  і  на загальнодержавному рівні, для ознайомлення з пам’ятками не лише сприяє духовному вихованню нації, але й має бізнесову складову. Що про це скажете?

– Якщо чесно, мені не відомі розроблені маршрути на рівні районів. Сам я у своїх подорожах самостійно формую маршрути та веду пошуки.

– Вам відомо, чи галузь отримує підтримку держави та місцевої влади, чи виживає самотужки?

– Найбільш імовірно, що коштів, які виділяються державою, не вистачає на подібні речі. Тому історію сьогодні вивчають краєзнавці-подвижники та люди, які вирішили присвятити своє життя краєзнавству й пошуковій справі.

– На Вашу думку, які пріоритетні питання потрібно вирішити задля розвитку цієї справи?

– Без вирішення економічних проблем у суспільстві не можемо говорити про розвиток науки. Хоча я вважаю, що Інститут національної пам’яті мав би займатися не винайденням історії, а саме краєзнавством, "живою історією", збором інформації на місцях і вшануванням постатей, які цього заслужили. Бюджет інституту – 2 мільйони доларів щорічно. Уявіть, наскільки ефективнішою була би робота, якби ці кошти були спрямовані в краєзнавчу та пошукову роботу, а не на пропаганду.

– Над якою історичною темою працюєте саме зараз?

– Зараз збираю матеріали для кількох нових книг, зокрема маю задум видати "Історію України у анекдотах".