"Ми не зупинялися ні на день": Сергій Одарич про У-Квартал, війну і будівництво

Сергій Одарич

«Моя Київщина» поспілкувалася із Сергієм Одаричем, засновником будівельної компанії ODA DEVELOPEMENT, який став відомий на Київщині та за її межами завдяки створенню у Софіївській Борщагівці житлового містечка У-Квартал.

— Розкажіть, з чого почався ваш бізнес?

— Мій бізнес почався 14 років тому. Першим об’єктом стали вісім таунхаусів у селі Нове. 1 вересня 2011 року ми розпочали планування будівництва.

— Чому ви вирішили займатися саме цим напрямком?

— У житті я займався багатьма речами, але з часом відчув внутрішній поклик. У 2006 році я прийшов у будівництво: тоді мав екскаватори, самоскиди, земснаряди. Понад три роки працював із будівельною технікою, а потім почав уважніше придивлятися до ринку. Підрядні об’єкти були різні: склади, каналізаційні мережі, котеджні містечка, багатоквартирні будинки. До речі, всі ці роботи були на території Київської області: на семи-восьми будмайданчиках одночасно працювали мої екскаватори та самоскиди.

Я постійно був на майданчиках, контролював процес, спілкувався з людьми й поступово зрозумів: мені справді близьке будівництво житла для людей. Тоді я купив землю і почав робити перші власні проєкти. Усе вийшло. Для мене це не просто бізнес — це відповідь на питання, для чого людина приходить у цей світ. Я вважаю, що це мій поклик.

Сьогодні вже збудовано 450 тисяч квадратних метрів житла, де проживає близько 10 тисяч людей. Не у кожного є такі показники — отже, у нас виходить. Назву ще одну цифру: приблизно 80% квартир продані місцевим мешканцям. Люди тут живуть і купують другу-третю квартиру. Або ж приїжджають у гості друзі й рідні, гуляють, їм подобається — і вони теж залишаються. Тобто люди підтверджують своє ставлення не словами, а рішеннями і грошима.

— Чому ви обрали саме Софіївську Борщагівку?

— Я обрав її тому, що це комфортне, чисте село, дуже схоже на елітне. Тоді я співпрацював з Олесем Тимофійовичем Кудриком і зрозумів, що з цією людиною можна мати справу: він підтримує бізнес, який працює прозоро. Він одразу попередив: усе має бути законно і відповідати нормам, генеральному плану, без «піратського» будівництва і без об’єктів, які заважають приватному сектору.

У селі є генеральний план, і він дуже уважно за цим стежить. До речі, він був серед перших, хто зробив генплан у громаді. Завдяки цьому тут багато будівництва, і воно ведеться з урахуванням усіх вимог. Олесь Тимофійович виступає за комплексну забудову: будинки, садочки, школи, сквери, стадіони, інфраструктура.

— А ви задіяні у будівництві інфраструктури?

— Так. Зараз у ЖК забудовано 17 гектарів, ще є 9 гектарів. Ми будуємо цілісну інфраструктуру: купівля квартири не завершує історію, вона лише починає її. Звісно, ми робимо якісне житло — стяжки, штукатурки, котли, але цим уже нікого не здивуєш.

У кварталі продумане зонування, багато парковок і завжди є вільні місця. На 4000 заселених квартир у нас 5000 паркомісць. Такого практично ніде немає. Зараз у моді концепція «ЖК без машин», але куди подітися машинам, якщо в родині їх часто дві-три? Я цю ідею не підтримую: мають бути комфортні умови проживання.

У Кварталі є центральна зона — приблизно 300 метрів завдовжки і 60 метрів завширшки. Там дитячі майданчики, батути, канатні парки, лавочки, квіти, великі дерева — тобто простір відпочинку без автомобілів. Є й музика в колонках. Також багато місць для спорту: три великі стадіони, воркаут-зона, баскетбольний майданчик, велика пісочниця, два фонтани із зоною відпочинку біля них. Плюс чотири великі дитячі майданчики.

Уся ця інфраструктура формує осередок, де людині зручно. Вона комфортно запаркувалася, занесла речі чи продукти додому — і за 100–200 метрів має зону відпочинку та точки сервісу. Колись у кварталі не можна було купити навіть хліба. А зараз у нас близько 70 точок малого бізнесу: кав’ярні, барбершопи, салони краси, манікюрні студії та інше — на різний смак.

Колись моя дружина їздила в центр Києва з багатьох побутових питань. Зараз така потреба зникла: вона оцінила роботу місцевих майстрів і зрозуміла, що тут є все необхідне, і ще й у три-п’ять разів дешевше. У мене тут живуть діти й онуки — не на Гаваях і не в Маямі. Вони не захотіли жити ніде більше, бо вирішили, що кращого місця для них немає. Мене це дуже приємно вразило.

— Чи правильно я розумію, що йдеться і про будівництво соціальних об’єктів?

— Так. Ми побудували якісний дитячий садочок на території ЖК. Зараз у планах — проєкт великої школи: під неї вже є земля і комунікації. За сприятливих умов будемо починати будівництво.

Садочок державний: його викупила у нас селищна рада. Він безкоштовний, і зараз там виховується 360 дітей.

Також у нас багато ініціатив для мешканців: працюють тренери з фітнесу, є гуртки малювання, шахи, сім столів для настільного тенісу, літній кінотеатр під відкритим небом. Побудований у ЖК басейн, який свого часу справді вразив багатьох. Це сучасний комплекс з хорошим обладнанням і атмосферою, розрахований на 450 лежаків.

За день басейн приймає близько тисячі людей. Коли я показував фото басейна в Амстердамі, Гамбурзі, Копенгагені, люди дуже дивувалися. Звісно, у них є інші об’єкти, але не такі, бо це басейн у межах ЖК: має як дитячу, так і дорослу зони. Люди мають можливість відпочивати безпосередньо біля свого дому.

— Як війна вплинула на ситуацію з будівництвом? Як ви справляєтеся?

— Звісно, був шок, як і в усіх. Коли окупантів вигнали з Київської області, одразу з’явилася думка: треба продовжувати будівництво. У нас тоді в роботі було шість будинків, у які люди вже вклали кошти. Є статистика – близько 95% забудовників виїхали за кордон із грошима людей. Я не міг собі такого уявити.

На початку травня ми відновили роботи й до сьогодні не зупиняємося. Не беремо прикладу з Києва, де крани подекуди іржавіють, а новобудови заростають бур’янами. Поруч зі столицею багато будівництв стало, але справжні забудовники працюють. За час війни ми побудували 1700 квартир, здали їх, і люди вже живуть. Цього року розпочали нову лінію будівництва: зараз одночасно в роботі чотири будинки, і вони добре продаються.

— Чи багато людей переїхало до села з інших регіонів?

— У нас специфічний ЖК, але людей приїхало чимало. На початку повномасштабного вторгнення був період, коли в кварталі залишалося близько 10% мешканців, але потім до 90% повернулися. Орієнтовно 10% зараз за кордоном, але вони постійно пишуть, телефонують. Люди, які живуть у Швейцарії, Австрії, Португалії, Іспанії, Італії, кажуть, що кращого місця, ніж дім і наш Квартал, де все створено для людей, вони не бачать. Приїжджають і купують ще квартири.

Вони налагодили там бізнес, а квартири купують тут, бо розуміють: коли настане мир, житло подорожчає щонайменше вдвічі. А своє життя вони бачать лише в Україні.

— Як допомагаєте ЗСУ?

— Раз на квартал проводимо акції: концерти, збори, допомагаємо нашим мешканцям, які зараз на фронті, реалізуємо різні ініціативи. Інформація про це є у відкритому доступі.

Багато людей хочуть допомагати, але бояться натрапити на шахраїв. Наші мешканці мають до мене довіру: колись вони довірили мені гроші на квартири, і я поводився з ними відповідально. Тому разом з людьми збираємо на ремонт шпиталю, на машини, на дрони та інші потреби. Обов’язково звітуємо про кожну гривню, витрачену на допомогу війську.