Мін’єд Чернишова: чому ексголова Київщини не зможе повернути українців

Українці за кордоном так і не відчули турботу своєї держави

П’ять місяців тому, 3 грудня 2024 року, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, яке фактично втратило функції, для виконання яких створювалося у квітні 2016-го, перейменували на Міністерство національної єдності України. Цьому передувала активні піар-кампанія представників влади, які розповідали про важливість єднання нації та необхідність створення умов для повернення українців додому. Що ж маємо натепер? Міністра і цілого віце-прем’єра Олексія Чернишова, купу обіцянок, піар та сумнівну ефективність.

На адресу редакції «Моєї Київщини» надійшов лист від жителя області, який вимушено з багатодітною родиною перебуває в одній із країн Європи. До повномасштабного вторгнення родина мешкала в Приірпінні. Отже – до змісту листа.

«… З України виїхали ще на початку війни. Тікали з-під обстрілів, а далі, як і мільйони інших – Польща, Німеччина… Дякуємо за гостинність, допомогу, за гарне ставлення до дітей. Але ми не з тих, хто хоче лишитися тут назавжди. Дуже сумуємо за Україною, за рідним містом. Та й жити тут стало складніше. Діти підростають, витрат стає більше. Шукаю роботу, але пропонують таку, де нічого не тямлю. Або важку фізичну, яку не потягну зі своїм здоров’ям. Маю вищу педагогічну освіту, з такою роботи за фахом нема. Одним словом – некомфортно. Хочу повернутися з родиною. Але виявилося, що такі, як ми, потрібні Батьківщині тільки на словах!

Послухав міністра Чернишова про те, як держава зацікавлена в поверненні українців, що планує для цього зробити. Насправді це надування бульбашок за бюджетні кошти. От прочитав його заяву, що держава обіцяє роботу на оборонних підприємствах чоловікам, які повернуться. Хоч від інженерних професій я далекий, але міг би спробувати. Принаймні це краще, аніж тут бути кур’єром чи мити посуд. Але нема де знайти інформацію, як можна отримати таку роботу, чи є вона в рідному місті, що за неї платять, бо треба годувати родину. І дружині потрібна робота. Вона також педагог.

У мене багато питань до міністра Чернишова. Перше: чому його міністерство досі не розробило і не оприлюднило дорожню карту чи хоча б якийсь алгоритм, куди йти, до кого звертатися з умов повернення. У консульствах цікавить хіба чи оновив військово-облікові дані. От нам удома нема де жити. По програмі єВідновлення треба довго чекати в черзі. Не на вокзалі ж нам отаборитися. А тут дах над головою є, поки ще не виганяють.

Друге питання: навіщо мені міністерство, якби я міг і сам поспілкуватися з чиновниками чи юристами в мерії та отримати від них відповіді. Просто таких юристів там немає. То чи не дешевше для держави замість утримання цілого міністерства виділити хоча б одного юрисконсульта в меріях, який би займався питаннями тих, хто хоче повернутися! Тим більше від наших тут не часто чую, що вони хочуть додому. Тобто, в такого юрисконсульта не буде завалу зі зверненнями. А толку від нього більше, бо людина на місці краще знає ситуацію, аніж працівники консульств. Чернишов колись очолював Київщину. Хоча б тут зробив мережу державних юрисконсультів з питань повернення.

Третє питання: чому міністр Чернишов не пояснює, чи буде нам робота, як скоро зможемо отримати житло, чи будуть місця у дитсадках. Чи гарантована мені бронь, якщо піду на оборонне підприємство, чи її скасують. Чув, що таке трапляється часто. Він розказує про множинне громадянство. Мені, як громадянину України, не цікаво, як роздаватимуть паспорти чужинцям, які понаїдуть до нас тисячами з Азії та Африки. Я взагалі проти цього. А те, що мені цікаво, міністр не розповідає. І почитати про це нема де, і почути гарну консультацію ні від кого.

Тому вважаю, що Міністерство єдності свою функцію не виконує. Може, воно і потрібне, але не в такому вигляді і не з таким керівником.

Оце прочитав, що в Чехії планують відкрити Центр єдності. А навіщо він? Посадіть у консульстві юриста чи просто адміністратора, який буде «нянею» для тих, хто хоче повернутися. Таке враження, що на цих Центрах хтось хоче заробити чи прилаштувати туди своїх родичів. До Чехії не поїду, почекаю, коли таке диво від Чернишова відкриють у нас, тоді й завітаю туди. Якщо до того часу не вирішу проблему з роботою тут. Бо в Україні наші проблеми ніхто вирішувати не хоче».

Від себе додамо: чим довше Мін’єд імітуватиме бурхливу діяльність, тим тяжче буде повернути наших біженців з-за кордону. Лише один із п’яти українців там упевнений у своєму намірі повернутися. Про це свідчать результати опитування, проведеного дослідницькою агенцією Info Sapiens та оприлюднені в лютому.

Опитування також показало, що наші біженці вийшли на умовно довоєнний рівень життя. Якщо у травні 2023 року лише 6% із них казали, що доходів їм вистачало і на базові, і на дорогі речі, то на листопад 2024 року таких було вже 31,4%. Це не набагато менше від того, як свій матеріальний стан оцінювали українці до повномасштабного вторгнення: 34,7% могли дозволити собі дорогі речі.

А в квітні виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький казав, що лише 20–30% українців за кордоном мають намір повернутися додому. Ці цифри звучать як вирок міністерству Чернишова.