Мирослав Воньо: Воєнна тематика займає особливе місце у моїй творчості і в моїй душі

Мирослав Воньо

На гостинах в агенції «Моя Київщина» Мирослав Михайлович Воньо – український поет-пісняр, автор семи поетичних збірок, двох збірників пісень, чотирьох магнітоальбомів та дев’яти компакт-дисків, автор слів до понад п’ятисот пісень
- Пане Мирославе, насамперед розкажіть, будь ласка, про себе.

- Народився 20 грудня 1948 року (за паспортом -- 15 січня 1949 р. в с. Городовичі Старосамбірського р-ну (Львівщина). В школу пішов, коли мені було 5 років і 8 місяців. Я вже читав і писав. Свій перший вірш "Шпаки" написав, коли ще не ходив до школи. Його надрукувала всеукраїнська газета "Зірка", що для мене було великою дивиною.

Пізніше, коли я вже навчався у школі, кожна стіннівка обов'язково виходила з моїм новим віршем. Всі шкільні твори на вільну тему, починаючи з 6-го класу, я писав у віршованій формі.

У вересні 1963 року своє навчання я продовжив у Скелівській середній школі, де закінчив у 1964 -му році 9-й клас, і поступив того ж року у Дрогобицький нафтовий технікум, який успішно закінчив за спеціальністю "Буріння нафтових та газових свердловин" у 1968-му році.

Два роки після технікуму працював за направленням у Гадяцькій конторі розвідувального буріння. Заочно закінчив 11-й клас Скелівської середньої школи.

7- го листопада 1970 року на буровій, де я працював, сталася аварія, під час якої загинув однокурсник. Після цього випадку я вирішив покінчити з роботою у нафтовій промисловості.

Мене змалку манила сцена. Наприкінці 1970-го року Прикарпатський ансамбль пісні та танцю "Верховина" оголосив конкурс на заміщення вільних робочих місць у баритоновій парії. Я, успішно пройшовши конкурс, став артистом хору цього колективу. Почалося концертно - гастрольне життя.

 Дякуючи роботі в ансамблі "Верховина", я об'їздив з концертами майже весь колишній Радянський Союз. Винятки склали хіба Киргизія, Туркменія, Казахстан.

 В ансамблі я познайомився з молодим музикантом Олексієм Сердюком, який пробував свої сили як композитор. Він показав мені свою мелодію (6 січня 1972 р.), яка потім стала надзвичайно популярною піснею "Чарівна бойківчанка". Її першим виконавцем був ВІА " Самоцвіти". Практично у всій тодішній країні не було ВІА, який би не мав у своєму репертуарі цієї пісні. Її також у перекладах співали у Польщі, Югославії, Чехословаччині та Болгарії.

 Ми з Сердюком написали ще кілька пісень, які теж користувалися великою популярністю: "Весілля в Карпатах" (вик. В. Павлік), "Вір у любов" (вик. ВІА "Самоцвіти"), " Не треба осені" (вик. В. Кириченко).

 В серпні 1974 року я переїхав жити і працювати у місто Рівне. Працював артистом Рівненського обласного музично-драматичного театру.

 Завжди, де б я не був, де би не працював, продовжував писати вірші та пісні.

Навесні  1977-го  року  я  повертаюсь  у  Дрогобич, одружуюсь  із  солісткою  ансамблю  "Верховина"  Марією  Малик  і  переїжджаємо  жити  у  Львів. У  цьому  шлюбі  в  нас  народилась  дочка  Вероніка, яка  в  даний  час  проживає  і  працює  у  Києві. У Львові працюю артистом хорової капели "Трембіта" до літа 1980 -го року. В зв'язку з розірванням шлюбу повертаюсь у своє рідне село Городовичі.

 Восени 1980 -го року у Львів на гастролі приїжджає відомий подільський ансамбль пісні та танцю "Подолянка". Я успішно прослуховуюсь у керівника хору Валерія Ярецького і стаю артистом хору ансамблю "Подолянка" (тепер "Козаки Поділля", місто Хмельницький).

 28-го листопада 1980 року розпочалася моя творча праця в ансамблі. Керував на той час ансамблем народний артист України, композитор Микола Балема. З ним я написав понад 40 пісень, які пройшли через репертуар ансамблю. Серед них такі відомі у світі пісні, як: " Козацькому роду нема переводу", " Ой там, на тім вигоні", " Твоє весілля".

 У 1985 -- 1990 роках навчався заочно на філологічному факультеті (спеціальність: українська мова і література) Кам'янець - Подільського педагогічного університету ім. І. Огієнка.

Вже проживаючи у Хмельницькому, я знову в червні 1984-го року одружився з уродженкою міста Костополя (Рівненська область). У вересні цього ж року у нас народився син Назар. Між 11-им та 14-им днем червня 2023 року при невідомих мені обставинах Назар загинув. Він працював таксистом, хоча закінчив факультет "Комп'ютерна інженерія " Хмельницького технологічного інституту.

 Рівно через тиждень після похорону сина померла моя дружина Ніна, яка працювала лікарем- педіатром у Хмельницькій дитячій поліклініці №3.

 Після цієї трагедії 5 серпня 2023 року я переїхав на постійне місце проживання у Київ. Зараз - на творчих хлібах плюс пенсія.

За своє творче життя я співпрацював з такими композиторами, як: Анатолій Кос-Анатольський, Олексій Сердюк, Володимир Івасюк, Олексій Екімян, Олександр Злотник, Микола Балема, Іван Пустовий, Іван Сльота, Марія Шалайкевич, Теодор Кукуруза, Валерій Козупиця, Володимир Гуменчук, Вячеслав Корепанов, Руслан Чоланюк, Станіслав Городинський, Михайло Мода, Валерій Кузнєцов, Назар Савко, Павло Мрежук, Микола Янченко, Ігор Юрковський, Євген Боднаренко, Олег Марцинківський, Віталій Сухов, Богдан Весоловський, Володимир Будейчук та ін.

Пісні на мої слова виконували або виконують народні артисти України: Дмитро Гнатюк, Назарій Яремчук, Софія Ротару, Оксана Білозір, Іван Попович, Віталій Білоножко, Віктор Шпортько, Микола Гнатюк, Михайло Поплавський, Станіслав Городинський, Володимир Смотритель, Ірина Фуштей, Марія Шалайкевич, Михайло Мацялко, Валерій Ярецький; заслужені артисти України: Іван Мацялко, Олександр Болгарчук, Людмила Голуб, Микола Довгальов; ансамблі пісні та танцю, вокально-інструментальні ансамблі, групи, гурти: "Верховина", "Трембіта", ансамбль ПрикВО, "Льонок", "Козаки Поділля", "Самоцвіти", Гая", "Кримські зорі", " Ватра", "Ватрівчани", " Смерічка", "Червона рута", "Олеся", "Світозари", "Соколи", дуети "ЯрославНа", " Явір і Яворина" та ін.

 Вийшли у світ книжки поезій: " Більшого дива нема" (1995), "Літаюча квітка" (вірші для дітей, 1996), "Вічне світло" (1998), "Незбагненна таємниця" (2002), "Мені би у рідні Карпати..." (переклад з рос., 2006), " Я люблю тебе цілим світом! Ексклюзивна лірика та пісні "(2012), "Просто життя" (2025); збірники пісень: "Сто

 пісень моїх" (1997), "Козацькому роду нема переводу" (2008); магнітоальбоми: " А пісня та родом з Карпат" (1996), "Дівчина з Борислава" (1997), " Юна топ-модель" (1998), "Співуча вода" (1999); компакт-диски: "Карпати" (2006), "Загуляємо у горах" (2008), "Вір у любов. Золоті пісні від Мирослава " (2008), "Волошка. Срібні пісні" (2008), " Ми всі -- Україна. Небесній Сотні та героям АТО присвячується "(2018), " Дівчина невеличка"

(2019), "Полум'я кохання"(2020), " Не треба осені" (2021), "Зустріч друзів" (2025).

 Автор слів до понад 500 пісень, серед яких дуже популярні: " Чарівна бойківчанка", " Весілля в Карпатах", "Вір у любов", "Кленовий вогонь", "Здрастуй, рідне село!", " Твоє весілля", "Ой там, на тім вигоні", " Козацькому роду нема переводу", " Перемога", "І тільки сниться пісня солов'їна", "Твоя пісня завжди поміж нас" (присвята В. Івасюку), " Боже, як я тебе люблю!".

 Лауреат премій: "За подвижництво у державотворенні" ім. Якова Гальчевського (1999) та міської літературної ім. Богдана Хмельницького (1999).

- Як розпочався Ваш творчий шлях?
- Хоча я писав багато віршів у дитячі шкільні роки, але не вважаю це початком мого творчого шляху. Це були вірші а-ля Шевченко. Це було наслідування.
Восени 1967 р. я написав свою першу пісню "Осінь" (мої слова і мелодія). Вона користувалася популярністю в моєму селі і в навколишніх селах. Під цю пісню, під акомпанемент гармоністів-самоучок танцювали у нашому клубі, її виконували у концертах, які влаштовувала художня самодіяльність села. Але це теж не можу назвати початком своєї творчої діяльності.

Напевно, моя справжня літературна творчість розпочалася, коли пісня "Чарівна бойківчанка" набрала величезної популярності в колишньому Радянському Союзі. Її співали повсюдно: в дитячих садках, на плацу військової частини, в поїздах, на весіллях, на домашніх гостинах, в ресторанах, її по декілька разів на день передавали різні радіостанції. У перекладах пісня звучала в Польщі, Чехословаччині, Югославії та Болгарії.

Успіх "Чарівної бойківчанки" окрилив мої заняття творчістю. Я повірив у свої творчі сили, збагнув, що можу написати щось таке, що потрібне величезній кількості людей. Я почував себе щасливим і потрібним у цьому величезному світі. Мені писалося легко і натхненно.

Я впевнений, що мій творчий шлях по-справжньому розпочався з пісні "Чарівна бойківчанка".  

- За довге творче життя з ким із видатних особистостей зналися і працювали?

- Видатною особистістю №1, з ким мені дуже пощастило співпрацювати, був Володимир Михайлович Івасюк.

Він був незвичайним у всьому.

З 1977 року по осінь 1980 рік я проживав у Львові. На той час Івасюк був уже дуже відомим композитором. Я старався завжди, коли у мене був вільний час, поїхати до нього на квартиру (вул. Маяковського, 106, кв.13, телефонний номер -- 72-22-26). Попередньо, звичайно, я телефонував до нього, чи можна приїхати. Його неординарний талант буквально притягував мене. Ми могли довго розмовляти на будь-яку життєву тему. Володя був напрочуд дуже ерудованим. Звичайно, будь-яка розмова все одно поверталася до пісні.

Івасюк був людиною надзвичайною і красивою не лише душею, а й своїм зовнішнім виглядом. Його очі були справді дуже сині.

Ми разом написали лише три пісні: " Не треба осені", "Кленовий вогонь" (у співавторстві з Ю. Рибчинським), "Там, де ти" (на жаль, пісня так і не вийшла у світ).

Я також добре знався з Анатолієм Кос-Анатольським, композитором-корифеєм. На той час він був головою обласного відділення Спілки композиторів України. Також як викладач композиції у Львівській консерваторії він був творчим наставником Володимира Івасюка. Велика популярність Івасюка стала перешкодою для Кос-Анатольського щодо його подальшої наставницької місії. Він просто почав заздрити Івасюку. Івасюк був змушений продовжити навчатись майстерності музичної композиції у іншого викладача -- Лешека Мазепи.

Особисто я сприймав А. Кос-Анатольського, як людину педантичну і дещо з гордовитістю, хоча я захоплювався його композиторським талантом. Чого тільки варта його пісня на слова Івана Франка "Ой ти дівчино, з горіха зерня"! Шедевр!

З ним у мене написано пісні " У Бескидах" та "Земле моя, Бойківщино!", які ввійшли в репертуар Прикарпатського ансамблю пісні та танцю "Верховина".

Дуже добре я знаюся з сучасним українським композитором Олександром Злотником. Мій ровесник. Разом ми створили пісні: "Музиканти на весіллі" (вик. Іван Попович), "Співуча вода" (вик. Броніслава Солтисік), "Ватра" та ін.

До видатних постатей нашого часу, що працювали в жанрі пісні, я відношу вірменина Олексія Екімяна. Будучи в чині генерал-майора, він працював заступником начальника ГУВС Московської області, очолював службу карного розшуку, а у вільний від роботи час створював пісні. Я двічі побував у нього в гостях у московській квартирі. Мене дуже здивувало, що Екімян у квартирі мав свою невеличку студію звукозапису. До речі, його дружина була українкою.

З Олексієм Екімяном я написав одну-єдину пісню "Карпатські гори", яку успішно записав і виконував наш незрівнянний український співак Дмитро Гнатюк. З Дмитром Гнатюком дуже часто зустрічався на Українському радіо (Хрещатик, 26).

Хоча, напевно, не можна віднести його до умовного списку видатних осіб, але я з особливою вдячністю хочу назвати ім'я Олексія Сердюка, з ким я написав свої найперші пісні, і всі вони були суперпопулярними. "Чарівна бойківчанка", "Весілля в Карпатах", " Вір у любов" та ін.

Я співпрацював з багатьма композиторами. Зараз я трохи їх перелічу: Микола Балема ("Козацькому роду нема переводу"), Іван Сльота ("Завзяті холостяки"), Марія Шалайкевич ("Коні на вигоні"), Валерій Козупиця (" Здрастуй, рідне село!"), Вячеслав Корепанов ("Перемога"), Руслан Чоланюк (" І тільки сниться пісня солов'їна"), Станіслав Городинський (" Дивне море"), Михайло Мода ("Боже, як я тебе люблю!"), Назар Савко (" Небесна Сотня"), Павло Мрежук (" Твоя пісня завжди поміж нас", присвята В. Івасюку), Євген Боднаренко ("Вдовині сльози"), "Богдан Весоловський (" Коли достигнуть яблука"), Володимир Будейчук (" Мій куме золотий!"), Анатолій Лаврінчук (" Дві веселки").

Я добре був знайомим або й зараз є добре знайомим з такими відомими українськими співаками, співачками, виконавцями, як: Дмитро Гнатюк, Назарій Яремчук, Софія Ротару, Оксана Білозір, Іван Попович, Віталій Білоножко, Віктор Шпортько, Микола Гнатюк, Михайло Поплавський, Ірина Фуштей, Марія Шалайкевич, Михайло Мацялко, Іван Мацялко, Микола Довгальов, Марія Ісак, Роман Рудий та ін.

- Є з-поміж створених п’ятисот пісень улюблена?

- Ні, серед усіх моїх пісень немає улюбленої. Вони всі мені дорогі. Але є одна пісня, котру я вважаю своєю найкращою творчою роботою. Це -- " І тільки сниться пісня солов'їна". Музику до неї створив композитор з Івано-Франківщини Руслан Чоланюк. Пісня конкретно присвячена буковинському композиторові Михайлу Мошнязі (Мошняга), який ще перед Другою світовою війною виїхав до Австралії в пошуках кращої долі. Проживав у Мельбурні, там і помер.

І тільки сниться пісня солов'їна

Здавалося б, чого не вистача?

 Люблю з святою щирістю родину.

 Але моя роздвоєна душа

 Щоночі лине в рідну Буковину.

 Вітчизною не стане чужина,

 Бо мачуха нам матір не замінить.

 Не заважає серцю далина

 Тебе любити, мила Україно!

 Приспів:

 І тільки сниться пісня солов'їна,

 Крізь далеч світять свічечки беріз.

 Мене, як мати, пригортає Україна,

 І вже не може серце стримувати сліз.

 Немов вогонь, азалія цвіте,

 Та зілля з-понад Пруту є дорожче.

 Чаклує сонце, тричі золоте,

 Та не таке, як українське сонце.

 Я проводжаю часто літаки,

 Що земляків несуть на Україну...

 Колись я повернусь через віки,

 Щоб вічно слухать пісню солов'їну.

- Чи легко пишуться вірші на замовлення?

Вірші на замовлення не пишу принципово, але пишу на замовлення того чи іншого композитора слова до мелодій, які мені надсилають. Так, для прикладу, були створені пісні: "Чарівна бойківчанка", "Весілля в Карпатах", "Вір у любов" (муз. -- Олексій Сердюк); "Кленовий вогонь" (муз. -- Володимир Івасюк); "Козацькому роду нема переводу", "Впав туман на гай" (муз. -- Микола Балема) та багато інших.  

- Ви займаєтесь і перекладами. Які особливо пам'ятні для Вас?

Перекладав тільки тих поетів, які були або є моїми земляками, або якийсь період проживали на Львівщині. Всі, хто народився на Львівщині, мої земляки.

Зокрема, переклав більшість віршів зі збірки поезій Миколи Васильовича Набитовича.

 "Лихолетье", написаних ним російською мовою. Для перекладів у названій збірці брав тільки ті вірші, які чимось були близькі моїй душі, моїм поглядам і переконанням або просто сподобались мені.

 У 2006 році Хмельницьке видавництво "Цюпак" випустило у світ книжку поезій Миколи Набитовича у моєму українському перекладі під назвою "Мені би у рідні Карпати...".

 Кілька речень про Миколу Набитовича. Він народився 1-го липня 1945 року в селі Риків (Сколівщина, Львівська обл.). У 1961-му році закінчив Головецьку середню школу зі спеціальним нахилом "Лісова справа". Захоплений романтикою, поїхав аж на далеку російську Північ в Устьянський район Архангельської області. Там одружився. Працюючи техніком-лісоводом, заочно закінчив філологічний факультет Архангельського педінституту. У 1984-му році закінчив з відзнакою Московський поліграфічний інститут -- факультет журналістики. Видав збірки своїх поезій: "Дыхание осени", "Лихолетье", "Ныне и присно", "След на земле" та інші.

Вірш Миколи Набитовича у моєму перекладі. На жаль, не можу знайти збірку Набитовича з оригіналом, аби читачам було з чим порівняти.

 Не спиться жінці і не спиться.

 Надворі -- гавкання собаче.

 І серце так тривожно б'ється.

 Проснулась жінка -- й тихо плаче.

 В квартирі ні душі немає.

 Чого діждалась на віку.

 Ніхто на всій землі не знає

 Про самоту її гірку.

 Ніхто не сяде поруч сміло,

 Цілунком вуст не обпече.

 Волосся пасмо посивіле

 Звисає ніжно на плече.

 Не спиться жінці і не спиться.

 Надворі – гавкання собаче.

 І серце так тривожно б'ється.

 Проснулась жінка -- й тихо плаче.

За порадою і бажанням хмельницького письменника Петра Маліша я зробив переклади з польської поета-сатирика Міколая Бернацького (1836 - 1901). Хоча Бернацький народився на Поділлі (с. Циганівка Зеленецька біля Кам'янця- Подільського), але у 1878 році оселився у Львові і працював як редактор. Отже, він теж мій земляк, тому я й зайнявся перекладами його творів. Через брак коштів мені не вдалося видати книжку з моїми перекладами сатиричних віршів Міколая Бернацького. Вони частково мали бути надруковані в хмельницькій обласній газеті "Подільські вісті " за обіцянками Петра Маліша, який тоді працював у названій газеті.

 Презентую вірш Міколая Бернацького (псевдонім -- Родоць) "Інша" у моєму перекладі.

Інша

Чудова жінка нарікає:

 Я марно вірила в любов.

 Він зраджує мені, тікає...

 Мабуть, вродливішу знайшов.

 Вродлива жінко, будь мудріша,

 В усім причина тут одна:

 Суперниця не є гарніша,

 Просто є іншою вона.

- Яке місце у Вашій творчості займає воєнна тематика?
- Воєнна тематика займає особливе місце у моїй творчості і в моїй душі. В перші тижні широкомасштабного вторгнення рашистів в Україну я написав пісенний вірш "Стріляй в нелюдів, стріляй!" (у співавторстві з Мироном Баранецьким). Вінницький композитор і аранжувальник Михайло Мода поклав ці слова на музику, а бориславський гурт "Бориславські батяри" здійснив запис пісні, яку я невдовзі помістив на своєму каналі в YouTube. Також у 2025 - му році була написана пісня "Віра в Перемогу", яка теж поміщена в YouTube та TikTok. Є написані просто вірші на цю тему "Спомин про Донецький аеропорт " та "Спинися, фатальна мить!".

 Спинися, фатальна мить  

 Спинися, фатальна мить!

 Вас так на війні багато.

 Хай куля не долетить

 До серця чи ніг солдата!..

 Нехай вибухова сила

 Замре і не оживає!

 На нього чекає мила,

 Котрий уже рік чекає.

 На нього чекає мати,

 В молитвах проводить ночі.

 Господь, бережи солдата,

 Бо доля чомусь не хоче.

 Він дивиться смерті в очі

 Щомиті і щохвилини,

 А смерть свистом куль регоче,

 Як монстр, над страхом людини.

 Бо, вічній, їй що до того,

 Що кровію плаче небо,

 Бо смерть же не вірить в Бога,

 А тільки сама у себе.

 Хоч гине і наша рота...

 Це пекло страшніше пекла!

 Гори, скажена звірото,

 Вся нечисть рашистська, стекла!