Окупація Броварського району: куди поділися та чим займалися керівники громад

Фото "Моєї Київщини"

Загроза повторного наступу на Київ залишається. Саме час робити висновки про роботу місцевої влади столичного регіону, продемонстровану жителям, коли над ними літали смертельні кулі, а у дворах стояла ворожа техніка. Про діяльність/бездіяльність очільників тимчасово окупованих громад Броварського району читайте в сьогоднішньому матеріалі

Як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну, окремі населені пункти Київщини вже кишіли росіянами, завербованими на знищення нашої нації. Вони катували, грабували, ґвалтували та вбивали... Ті люди, які опинилися на окупованих територіях, назавжди запам’ятають усі принади "руского міра"...

Актуально: Окупація Бучанщини: куди поділися та чим займалися керівники громад

У Броварському районі рашисти тимчасово окупували 3 із 8 громад, а саме 25 населених пунктів. Їх остаточно звільнили 1 квітня. Відтоді триває робота над відновленням сіл, де "похазяйнували" російські загарбники.

Наскільки тонка межа між зрадою та бажанням вижити, що таке відповідальність за свою громаду та якою була злагодженість дій місцевої влади під час окупації, жителі столичного регіону чітко відчули на собі.

Калитянська територіальна громада

За день до повномасштабного вторгнення росії в керівному складі Калитянської громади відбулися зміни: обов’язки голови Юрія Плаксі став виконувати Сергій Рудницький – новообраний у лютому секретар Калитянської селищної ради. До слова, напередодні було виведено зі штату двох заступників очільника громади та керуючого справами.

Вторгнення в Калитянську ОТГ розпочалася зі села Бервиця, розташованого на адмінмежі між Київською та Чернігівською областями. Воно було окуповане з 2 по 30 березня. Крім цього, рашисти періодично брали під контроль села Мокрець та Заворичі. В останньому орки цілеспрямовано знищили Свято-Георгіївський храм із 150-річною історією. Будівлю, що вистояла під час Першої та Другої світової війни…

Попри те, що на посаді голови громади опинився ще "зелений" Рудницький, бездіяльною місцеву владу не назвеш. Одним із найважливіших завдань було евакуювати мирних жителів із окупованих територій. І евакуація дійсно проводилася. Щоправда, були труднощі в інформуванні населення через відсутність зв’язку. Як відомо, у селах Мокрець та Бервиця людей координувала голова Мокрецької сільської ради Надія Костенкова, а в Заворичах – місцеві депутати та активісти (оскільки староста разом із сім’єю виїхав).

Читайте також: Голова Калитянської громади Сергій Рудницький: Нам потрібен автобус, але область "глуха"

Рудницький майже щовечора на сторінці в Facebook звітував про поточну ситуацію в Калитянській ОТГ, просив громадян зберігати спокій, дотримуватися комендантської години та (за ситуацією) не покидати домівки або ж укриттів.

Зауважимо, що ворог не зміг окупувати всі населені пункти громади. Деталі пересування російської техніки фіксувалися та передавалися у відповідні органи. І в цьому є й заслуга місцевої влади.

Великодимерська територіальна громада

Рекордсмен Книги рекордів України за найтриваліший безперервний стаж роботи на виборній посаді (37 років!) Анатолій Бочкарьов із своїми обов’язками голови громади не впорався. У цьому нас переконують читачі "Моєї Київщини" із Великодимерської ОТГ, які пережили жахіття російської окупації. Не вірити їм ми не маємо морального права.

Під час окупації очільник громади, за його словами, виїхав у Бровари. І це, звісно, б нічого, якби він залишився на зв’язку із місцевим населенням. Натомість телефон Бочкарьова частенько був вимкнений, а тому відповіді на дзвінки люди не отримували, а відповідно й як діяти не знали. Настрої населення яскраво передає скріншот із місцевої групи, де опублікували інформацію про те, що Бочкарьов дав інтерв՚ю по поточну ситуацію у громаді.

У Facebook є офіційна група громади, у якій публікували "щоденник воєнного часу", де час від часу з’являлися й слова Бочкарьова на кшталт "тримайтеся", "усім важко" тощо.

Можна говорити про недоцільність осуду дій місцевої влади в момент, коли війна все ще триває, але навряд чи місцеві забудуть Бочкарьову його коментарі предстаникам іноземних ЗМІ щодо того, що, приміром, у Великій Димерці бойових дій не було.

Баришівська територіальна громада 

Олександр Вареніченко із 2015 року керує Баришівкою, а згодом (із 2020) і відповідною об’єднаною територіальною громадою. Про довіру населення говорить той факт, що його обирали, не зважаючи на те, під стягами яких партій він балотувався або ж чи взагалі залучався підтримкою якоїсь політсили.

Актуально: Окупація Вишгородщини: куди поділися та чим займалися керівники громад

У березні 2021 році Вареніченко "погорів" на хабарі в розмірі 50 тисяч доларів від столичних забудовників. Уже в червні українські телеканали транслювали, як Олександра Павловича побили та вигнали із зали засідань під час сесії селищної ради. Але, як бачимо, вигнати з посади так і не вдалося… Про корупційне минуле Вареніченка добре пам’ятають жителі громади та досі чекають на розгляд справи в суді.

Що було під час окупації? Станом на 24 лютого – початок повномасштабного вторгнення росії – Баришівську громаду очолює підозрюваний у хабарництві Вареніченко. Уже 28 лютого окупанти зайшли на територію окремих населених пунктів. 2 березня голова ОТГ на своїй сторінці в Facebook публікує перше звернення до жителів, у якому переконує, що 24/7 знаходиться на робочому місці, завжди на зв’язку й дасть відповіді на всі питання в індивідуальному порядку.

І хоч голова Баришівської громади запевняв, що не має часу записувати відео, схоже, передумав. Із 4 березня з’явилися відеоповідомлення, у яких інформував жителів про стан справ у громаді, поставку амуніції для захисників, продуктів харчування, товарів першої необхідності тощо.

Вартим уваги є допис у групі в Facebook, де звинувачують місцеву владу в бездіяльності.

Вищезазначені претензії прокоментував сам Вареніченко. Очільник Баришівської громади повідомив, що продукти харчування для окупованих сіл Перемога та Рудницьку заготовлені, але росіяни не йшли не перемовини, аби передати це все людям. Крім цього, Вареніченко наголосив, що він не знав, коли будуть наступати ворожі війська, а тому не міг заздалегідь евакуювати жінок і дітей. Щодо підривів мостів, то цим займалися військові, а не голова громади.

Востаннє Вареніченко записав звернення до громади 15 березня, зокрема розповів про проведену евакуацію мешканців окупованих сіл Перемога та Рудницьке, роз’яснив відповідальність за недотримання комендантської години та закликав остерігатися вибухонебезпечних предметів на вулиці. Але ворог остаточно покинув Баришівську громаду лише 30 березня, тобто за два тижні по тому. Як оцінювати діяльність Вареніченка під час часткової окупації громади? Схоже, що питання до нього нікуди не зникли...