Окупація Вишгородщини: куди поділися та чим займалися керівники громад

Колаж інформаційного агенції "Моя Київщина"

Війна триває, і російська федерація досі намагається захопити територію незалежної держави та заплямувати її своїм триколором. Але спершу рашисти сподівалися взяти Київ. На щастя, два місяці тому тимчасово окуповані населені пункти столичного регіону вдалося повністю звільнити від загарбників. Щоправда, наслідки їхнього "господарювання" жителі Київщини ліквідовують і дотепер. Як вели себе очільники громад Вишгородського району під час окупації, хто втік, а хто залишився з народом до останнього, читайте в сьогоднішньому матеріалі "Моєї Київщини"

Ще з перших днів повномасштабної війни Київська область була частково окупована. Ворог не залишав надії прорватися до столиці та змінити українську владу на своїх маріонеток, тому намагався закріпити позиції в окремих населених пунктах столичного регіону.

Орки зайшли на Київщину із території Республіки Білорусь, тому територіальні громади півночі Вишгородщини першими опинилися під контролем окупантів. Найпроблемнішими до моменту звільнення столичної області залишилися Поліська, Іванківська та Димерська ОТГ.

Щодо Поліської ОТГ, то жителі громади досі намагаються з’ясувати, де ж була її очільниця Олена Геращенко в момент, коли допомога населенню була надважливою. Коли сім’ї з дітьми не могли покинути район і були під постійними обстрілами, коли люди були без питної води, хліба, медичної допомоги, електроенергії, будь-яких засобів зв'язку тощо. Комунікація з місцевою владою була повністю відсутня.

Як і очікувалося, безвісти зникла керівниця з’явилася, як тільки територію зачистили від орків. Ба більше, наразі займається роздачею гуманітарної допомоги. Подейкують, що значна її частина до населення так і не доходить…

Достеменно місце перебування Геращенко на момент окупації невідоме. Подейкують, вона була в лікарні в Києві, то в бомбосховищі в селі… Тож говоритимемо мовою фактів, які дивують усіх і кожного: із 25 лютого у громаді взагалі не було зв’язку, але це не заважало очільниці частенько виставляти публікації про гуманітарну ситуацію. Щоправда, скомпільовану з джерел обласної військової адміністрації. Як тільки в людей з’явилися питання, то від Геращенко й сліду не залишилося. Навіть у просторах Інтернету. Після деокупації громади пости знову з’явилися. Але хто ж міг їх прочитати, якщо громада весь цей час сиділа без зв'язку та Інтернету?

До слова, депутатка Верховної ради від цього округу Ольга Василевська-Смаглюк неодноразово зазначала, що на жоден зв'язок із нею Геращенко не виходила. Якщо остання справді лежала в лікарні, то чому не відповідала на дзвінки народної обраниці?

Актуально: Депутат Київської облради Олександр Леляк: В Іванківському районі низка сіл знищена вщент

Тетяна Свириденко – очільниця найбільшої за площею в Україні громади – Іванківської – відмовилася покидати людей під час окупації. Наразі про героїзм та мужність жінки ширяться цілі легенди. Розповідають, що у громаді навіть змогли організувати випікання хліба, а Тетяна потайки відносила його людям.

На цьому, щоправда, вирішили попіаритися деякі політики. Після звільнення від загарбників до Іванкова приїхали колеги по партії Свириденко ("Європейська солідарність»), зокрема Ірина Геращенко та Вікторія Сюмар. Остання - до речі, політтехнологиня - розповідає про очільницю громади:

Каже, найбільше запам’ятала вечір, коли кадирівці під наркотою їздили вулицями міста та стріляли по всіх і по всьому, кого бачили. Вона якраз побачила дівчинку на вулиці, встигла впасти на неї і прикрити чорним пальто… Вони стріляли лише на рівні очей. Так врятувалися.

Під час брифінгу 17 березня 2022 віцепрем’єр-міністерка Ірина Верещук повідомила про викрадення голови Іванківської селищної ради. Але депутатки від ЄС розповідають, що Тетяна таки вдало переховувалася від окупантів. Геращенко зазначає:

На початку березня колега попередив, що її (Свириденко, – ред.) шукають. За 15 хвилин три машини з озброєними людьми вже ломилися в двері сусідам, й ті показали на засохлі квіти на підвіконні – мовляв, Таня давно виїхала. Місяць вона ховалася по друзям і сусідам, а її розшукували окупанти.

Як повідомляють "Моїй Київщині" читачі, під час окупації голова Іванківської громади не була такою героїнею, якою її зараз роблять. За чутками, вона не бігала та ховалася поміж хат, а знімала стрес за допомогою оковитої. Також дискусійним залишається питання евакуації населення з півночі Київщини. Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк пояснювала жителям столичного регіону це так:

Ви запитуєте мене, чому Іванків та Полісся не евакуювали? Я ставила це питання перед губернатором. Він сказав, що це може призвести до розстрілу колони. Я кажу вам правду.

Димерська громада виявилася розколотою. У її межах проходив бойовий фронт. 25 лютого Збройні сили України підірвали дамбу на в'їзді у Демидів, біля села Козаровичі. Це призвело до виходу річки Ірпінь з берегів і не дало росіянам можливості прямо прориватися на Київ. Селище затопило… Десятки будинків залишаються підтопленими, а городи стоять у воді й по сьогодні.

Загалом Димерська ОТГ із початку вторгнення опинилася в дуже складній ситуації: російські окупанти залишили людей відірваними від зовнішнього світу: без Інтернету чи мобільного зв'язку, світла, води, тепло- та газопостачання. Крім цього, катастрофічно не вистачало продуктів харчування та медикаментів.

Очільник громади Володимир Підкурганний уперше вийшов на зв'язок із виборцями 26 лютого, розповів про загальну обстановку та сказав звертатися за всіма питаннями в особисті повідомлення. Згодом Підкурганний періодично публікував інформацію про життя під окупацією, поставки гуманітарної допомоги та евакуаційні коридори (в основному їх відсутність) на сторінці в Facebook.

Відкритими залишаються декілька питань. Чому очільник громади констатує відомі всім жителям факти, наприклад, про відсутність питної води, а не розповідає, де є можливість її набрати. Про продукти, зокрема хліб, який доставляли, багато хто з мешканців громади запевняє, що знають лише з Мережі. І зрештою. Коли громада відрізана від зв՚язку, то як люди мають читати повідомлення Підкурганного у Facebook?

І найболючіше. Місцева тероборона для захисту громади так і не була створена, а евакуація вчасно не проведена. За розповідями жителів Димерської ОТГ, вони на свій страх і ризик намагалися вирватися з підконтрольної території самостійно. Допомагали їм у цьому волонтери, а не представники влади.

Читайте також: Журналіст Віктор Бархоленко: Хто створив "легенду" колаборанту Федоруку?

До складу Вишгородського району також входять Вишгородська, Новопетрівська та Пірнівська територіальні громади, очільниками яких є Олексій Момот, Радіон Старенький та Сергій Книжников відповідно.

У вищеназвані ОТГ ворог не зайшов, але всі очільники залишалися з людьми та виконували свою роботу.

Складна ситуація склалася у відірваному від району місті Славутич: із перших днів повномасштабної війни його заблокували через бойові дії неподалік, а 26 березня в місто ввійшли окупанти. Росіяни захопили мера Юрія Фомічева, але відпустили його вже за годину, заявивши, що оглядатимуть місто та шукатимуть зброю у людей. Того ж дня майже всі мешканці вийшли на мирний протест. Як результат – уже за три дні окупанти покинули Славутич і села поблизу. Таким чином, міський голова був на місці та зробив усе можливе, аби населений пункт залишився надалі під контролем України. Щодо евакуації, то люди таки намагалися виїхати, але лише небагатьом це вдалося.

Для захоплення Києва місто не було стратегічно важливим. Ба більше, Славутич, що адміністративно підпорядковується владі Київської області, знаходиться на території Чернігівської області, майже на кордоні з білорусами. Найближчим часом ми розповімо про діяльність інших голів громад, що опинилися під рашистським ярмом.