Пастка «бюджету виживання»: чому Гостомель перестав розвиватися

Максим Плешко

Гостомельська громада має усе, чого хоче будь-який інвестор: близькість до столиці, потужні промислові зони та всесвітньо відоме ім’я. Проте поки сусідні Буча та Ірпінь б’ють рекорди з відновлення та залучають мільйонні гранти, Гостомель застряг у пастці «бюджету виживання». Чому так сталося та як перетворити героїчну історію міста на реальні економічні проєкти? Говоримо з військовослужбовцем ЗСУ та ексдепутатом Максимом Плешком.

— Максиме, ви добре знаєте Приірпіння і Гостомель із позиції місцевого самоврядування. А вже в ході великої війни побачили його зовсім з іншої точки. Що для вас сьогодні Гостомель?

— Я живу в Гостомелі з 2018 року. До повномасштабної війни був депутатом Ірпінської міської ради, входив до бюджетної комісії. Тоді Гостомель входив до складу Ірпінської громади, тому я безпосередньо займався питаннями його розвитку, особливо соціальної сфери.

Через бюджет Ірпеня ми фінансували школи, дитячі садки, будинки культури, стадіон, амбулаторію в Гостомелі. Окремо займалися питаннями 4-ї бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж», у тому числі господарськими. Тому так, маю досить широке уявлення про стан і можливості Гостомельської громади.

З перших днів повномасштабної війни я мобілізувався до ЗСУ. Бачив Гостомель одразу після деокупації. Потім, коли повертався додому у відпустки з Покровська, Оріхова, Малої Токмачки, бачив, як Буча та Ірпінь активно відбудовуються і переходять до нового етапу розвитку.

А в Гостомелі все наче завмерло.

Зараз я продовжую службу в центральній системі військового управління. І тому можу дивитися на Гостомель не лише як мешканець, а й ширше — з точки зору того, як працюють державна та військова системи.

— Ще до війни Буча та Ірпінь були успішними містами, а Гостомель, без образи сказано, залишався трохи селом. За великим рахунком нічого ж не змінилося.

— Гостомель ніколи не був просто селом. Це старовинне місто, яке свого часу мало Магдебурзьке право. Але я б не сперечався зараз про статус. Краще подивитися на цифри. Бо врешті-решт фінансова спроможність громади показує, що вона може собі дозволити.

— І що ж нам кажуть цифри?

— Якщо подивитися на бюджети, то справа навіть не у сухих сумах, а в тому, як вони формуються. До повномасштабної війни Гостомель мав потужну промислово-логістичну базу, а під час перших років вторгнення місцевий бюджет суттєво підтримувався за рахунок військового ПДФО завдяки бригаді «Рубіж». Але коли держава вилучила цей податок до держбюджету, оголилася реальна картина.

На 2025 рік доходи Ірпеня склали близько 1,16 млрд грн, Бучі — близько 973 млн грн, а Гостомельська громада вийшла на планові показники загального фонду у межах 500 млн грн. Очевидно, що фінансовий ресурс Ірпеня та Бучі зараз удвічі більший.

Але проблема навіть не в цьому, а в структурі видатків. Понад 80% бюджету Гостомеля йде на «захищені статті»: освіту, комуналку бюджетних установ та утримання апарату. Це класичний бюджет виживання. На розвиток чи капітальні проєкти практично нічого не залишається.

— Існує виправдання, що Гостомель більше постраждав від війни. Підприємства знищені, податки вже нема кому платити.

— Це справді вагома причина, яку не можна ігнорувати. Економічний удар по Гостомелю був колосальним: аеропорт «Антонов», митні склади, великі логістичні термінали — усе це або знищено, або суттєво обмежено в роботі. Стара економічна модель Гостомеля зруйнована вогнем.

Але тут виникає головне управлінське питання: що ми робимо для створення нової податкової бази? Чекати, поки повністю відновиться авіасполучення чи повернуться гігантські склади в колишніх обсягах — це стратегія пасивності. Світ після 2022 року змінився, а великі інфраструктурні об'єкти залишаються в зоні ризику.

Максим Плешко

Ірпінь та Буча теж зазнали руйнувань, але вони швидше переорієнтувалися на диверсифікацію. Вони почали активно залучати малий і середній бізнес, сферу послуг, рітейл та нових мешканців. У Бучі розвивається індустріальний парк «КИТ», відновлюється Terminal Bucha, розширює виробництво Pakline Group у Синяку. В Ірпені з'являється новий бізнес, роздрібні мережі, заклади послуг. Ті ж McDonald’s, «Чорноморка» та інші мережеві заклади приходять туди не просто так. Бо там є благоустрій, люди, рух і перспектива. Вони стють умови, де бізнес хоче реєструватися і платити «цивільне» ПДФО громаді. Гостомель же поки що переважно залишається в очікуванні «як було колись».

— Як розвиток благоустрою, кафе чи магазинів впливає на бюджет громади?

— Напряму. Кафе, магазин чи нова квартира — це не просто благоустрій. Це бізнес, робоче місце, ФОП, зарплата і податки.

Коли в Ірпені чи Бучі з'являється новий бізнес, він платить податки в місцевий бюджет. Коли людина переїжджає туди жити, працює там, витрачає там гроші, частина цих коштів залишається в громаді.

А що відбувається з Гостомелем?

Чимало мешканців їздять за покупками, послугами, розвагами в Бучу або Ірпінь. Відповідно, гроші, які могли б працювати на розвиток Гостомеля, працюють на розвиток сусідніх громад.

Тому проблема не тільки в тому, що Гостомель втратив старі ресурси. Проблема ще й у тому, що він поки недостатньо створює нові.

— Добре. Але якщо проблема не тільки у війні, то де саме ви бачите управлінську проблему?

— Є дуже показовий приклад — проєкт Neo Eco.

Французький девелопер пропонував залучити іноземні інвестиції та технологію для будівництва житла з використанням перероблених будівельних відходів. Тобто це не просто будівництво, а технологічне рішення, яке могло б закривати одночасно проблему руйнувань, сміття та житла.

Але проєкт тривалий час не міг пройти всі необхідні містобудівні процедури.

І тут питання вже не до війни і не до того, скільки грошей є в бюджеті. Питання в тому, наскільки місцева влада здатна і хоче швидко запустити сюди ефективного інвестора та доводити такі ініціативи до результату.

Є й інші історії, пов'язані з відновленням зруйнованого житла, демонтажем, використанням коштів. Державна аудиторська служба, зокрема, повідомляла про фінансові порушення в діяльності Гостомельської СВА на понад 21 млн грн. Для мене це не набір окремих скандалів. Це питання якості управління.

— Але ж є ще один ресурс, якого в Гостомеля начебто взагалі не мало б бракувати. Це його ім'я. Буча та Ірпінь після окупації стали міжнародними символами. Чому Гостомель не зміг так само використати свою історію?

— Це дуже важливий момент. Буча та Ірпінь після деокупації не просто відновлювали зруйноване. Вони досить швидко винесли свою історію назовні.

В Ірпені створили Irpin Reconstruction Summit, почали системно працювати з міжнародними архітекторами, експертами, містами-партнерами, міжнародними організаціями. Через ці контакти приходили проєкти, гранти, техніка, експертиза. Наприклад, у 2025–2026 роках Ірпінь залучив грантову підтримку NEFCO на 5,755 млн євро, зокрема на техніку для переробки будівельних відходів.

У Гостомеля теж є історія, яку важко придумати штучно. «Мрія». Аеропорт, за який точилися бої. Один із перших ударів російських військ. «Рубіж», Мощун, оборона Києва. Гостомель є частиною тієї самої історії перших тижнів повномасштабної війни, яка стала відомою у всьому світі.

Але виникає просте питання: де Гостомель як міжнародний бренд? Чому його історію досі не перетворено на конкретні проєкти, які можуть залучати партнерів, гранти, технології та інвестиції?

Я не маю на увазі просто розповідати світові, як нам було важко. Потрібно говорити: ось Гостомель, ось його історія, ось те, що тут сталося. А тепер давайте створимо тут те, чого до війни в Україні не було. Наприклад, міжнародний центр пам'яті та відновлення, який поєднав би історію битви за Київ, українську авіацію, «Мрію», військову історію та нове післявоєнне місто.

Тоді це вже не прохання: «Дайте нам гроші на школу». Це нормальна пропозиція партнерства: ось конкретне місце, конкретна історія і конкретний проєкт, до якого можна долучитися.

— Тобто ви вважаєте, що Гостомель недостатньо використовує навіть те, що йому вже дала сама історія?

— Саме так. У Гостомеля є те, що дуже складно створити штучно, — ім'я. Але саме по собі ім'я грошей не приносить. Його потрібно правильно подати, пояснити, перетворити на проєкт. І це знову повертає нас до управління.

Можна мати землю, промисловість, логістику, близькість до Києва, «Мрію», статус одного із символів початку великої війни — і просто тримати все це в списку. А можна зрозуміти, як кожен із цих ресурсів перетворити на розвиток. І в цьому, на мою думку, сьогодні головна проблема Гостомеля.

Гостомель не бідний на ресурси. Він бідний на здатність перетворювати їх на розвиток.