Писанка як жива пам’ять: від археології до сучасної музейної експозиції

У Києві відбувся масштабний міжмузейний виставковий проєкт

Сьогодні українська писанка — це не лише великодній атрибут, а справжній генетичний код нації. Нещодавно в Києві відбувся масштабний міжмузейний виставковий проєкт «Українська писанка: витоки та сучасність», який об’єднав зусилля Вишгородського історико-культурного заповідника,  Національного музею історії України та Музею історії міста Києва.

Експозиція, що розгорнулася на декількох майданчиках, зокрема в Національному музеї історії України та у Музеї «Садиба на Кудрявці» демонструвала глядачеві унікальний шлях: від керамічних «брязкалець» часів Русі до витончених сучасних реконструкцій.

Новий виставковий проєкт «Українська писанка: витоки та сучасність» вперше так наочно продемонстрував безперервність цієї традиції протягом тисячоліття.

Унікальність виставки полягає у вперше так чітко представленому зв’язку епох. Археологічні знахідки, історичні зразки та сучасні роботи об’єднані в одному просторі, що дозволяє відстежити безперервність традиції від княжої доби до сучасності. Це не лише мистецтво — це носій пам’яті, символів і світогляду українського народу, жива культурна спадщина, яка продовжує розвиватися сьогодні.

Писанка в українській культурі — це складна система символів, у якій поєднуються уявлення про світ, природу та людину. У сучасному музейному просторі ця традиція постає як безперервний культурний процес — від археологічних знахідок і історичних колекцій до реконструкцій і освітніх проєктів, що повертають давні форми в живий контекст.

Одним із ключових прикладів такого осмислення є міжмузейний виставковий проєкт «Українська писанка: витоки і сучасність», створений за участі Національний музей історії України, Вишгородський історико-культурний заповідник та Музей історії міста Києва.

Однією з ініціаторок та авторок ідеї виставки стала Влада Литовченко. Вона підкреслює концептуальну цілісність проєкту та його значення в сучасному культурному контексті:

«Унікальні виставкові експонати якраз презентують шлях писанкарства від давнини до сучасності. Вони дають можливість побачити, як традиція змінювалася, як впливали різні історичні етапи, і як вона зберігає свою автентичність. У 2024 року українську писанку було внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО, і ця виставка також присвячена цій важливій події. Експозиція об’єднує близько 200 предметів — від археологічних артефактів до сучасних мистецьких реконструкцій, демонструючи тисячолітню тяглість традиції»

Експозиція проводить відвідувача крізь тисячоліття, починаючи з епохи Київської Русі. Археологічні знахідки XI–XIII століть свідчать, що вже тоді яйце мало сакральне значення. Зокрема, науковці презентують унікальні керамічні писанки-брязкальця, вкриті кольоровою поливою. Всередині таких порожнистих глиняних виробів міститься маленька кулька: за народними віруваннями, їхній звук мав магічну силу, здатну відганяти злих духів та оберігати оселю. 

Окремим раритетом є знахідка з Вишгорода — яйце, виточене з оленячого рогу (ХІ–ХІІІ ст.), яке демонструє майстерність давньоруських ремісників і водночас архаїчну символіку природної форми.

Інший унікальний експонат — реконструкція знахідки з Островка в Ополе (З фондів Muzeum Śląska Opolskiego w Opolu (Польща), що датується Х–ХІІІ століттями. Це не писанка у сучасному розумінні, а модельний предмет із глини або каменю, оздоблений орнаментами. Його інтерпретують як ритуальний об’єкт, пов’язаний із уявленнями про оновлення та життя.

Окреме місце займає реконструкція знаменитої «Львівської писанки» — археологічної знахідки кінця XV – початку XVI століття, виявленої у Львові. Вона зберігається в Музеї писанкового розпису м. Коломия Івано-Франківської області. 

Трансформацію традиції у XIX столітті демонструє колекція Києво-Межигірської фаянсової фабрики із фондів Національного музею історії України. Це вже не народне мистецтво, а вишукані вироби для аристократії та духовенства. Фаянсові писанки того часу часто оздоблювали християнськими сюжетами, як-от «Розп’яття» чи «Всевидяче око», доповнюючи їх складними рослинними орнаментами та позолотою.

Особливий розділ виставки присвячений колекції Ніни Булавицької зі збірки Музею історії міста Києва. Це унікальне зібрання, що поєднує дослідницький підхід із захопленням красою народного мистецтва. Кожна писанка — це окремий світ, який розповідає про регіональні традиції та кольорові рішення різних історико-етнографічних зон України.

Окрасою стала реконструкція знаменитої серії писанок «Шулявка». Їхня історія сягає 1899 року, коли під редакцією Сергія Кульжинського вийшов фундаментальний опис народних писанок. Оригінали цих артефактів збиралися на замовлення видатної меценатки Катерини Скаржинської. Сьогодні, завдяки майстерності заслуженої діячки народної творчості Зої Сташук, ми можемо побачити 35 відтворених зразків, що побутували на історичній території Києва та його околиць. Ці писанки вражають врівноваженістю композиції та особливою палітрою Середнього Подніпров’я, де домінують глибокий вишневий, теплий жовтий та насичений чорний кольори. Кожен візерунок на них — це зашифроване послання: ромби з крапками символізують засіяне родюче поле, а «безконечники» — циклічність життя та вічність.

У межах експозиційної роботи Вишгородський історико-культурний заповідник представлено ще одну колекцію — 29 писанок, що репрезентують орнаментальну традицію Київщини за різними історичними джерелами. Перша частина (21 писанка) відтворена за матеріалами альбому Зенон Елиїв «Двадцять кіп писанок. Великий альбом українських писанок». Тут простежується чітка композиційна структура, поєднання геометричних і рослинних мотивів та традиційна для регіону колористика. Друга частина (8 писанок) базується на матеріалах видання «Україна та українці» Музей Івана Гончара. Вона представляє локальні осередки Київщини — від Борисполя до Гостомеля — і фіксує орнаменти ХІХ століття як документ регіональної ідентичності. Усі ці роботи — науково обґрунтовані реконструкції, виконані Зоєю Сташук у традиційній техніці воскового розпису.

Виставка «Українська писанка: витоки і сучасність» об’єднала різні пласти культурної пам’яті: археологічні знахідки, історичні колекції, фаянсові вироби та сучасні реконструкції.

Проєкт не обмежується лише виставками. Організатори створили живий простір для комунікації та навчання, де кожен аспект писанкарства розкривається через призму різних дисциплін. Програма заходів охопила як суто науковий погляд археологів на керамічні вироби Русі, так і глибокий теологічний аналіз євангельського виміру свята Воскресіння.

Особлива увага приділяється практичному спадку: на базі виставки пройшли майстер-класи з традиційного воскового розпису. Завершальним акордом проєкту став круглий стіл, присвячений ролі писанки як об’єкта нематеріальної культурної спадщини та її інклюзивному потенціалу в сучасній освіті, модератори — Влада Литовченко та Валентина Дем’ян.

Проєкт переконливо доводить: традиція залишається живою доти, доки є люди, здатні її відтворювати та наповнювати новими сенсами. Водночас ця традиція сьогодні впевнено виходить за межі України, стаючи важливим інструментом культурної дипломатії.

Вишгородський історико-культурний заповідник повідомляє про участь закладу у міжнародному виставковому проєкті «Писанка, яка обʼєднує», що реалізується за участі українських та міжнародних партнерів.

Організаторами виставки є Посольство України в Республіці Сербія, Етнографічний музей у місті Белград, Центр розвитку «Демократія через культуру», Маріупольський краєзнавчий музей, Одеський обласний центр української культури та Вишгородський історико-культурний заповідник.

Проєкт реалізується за підтримки Міністерства культури України та Посольства України в Республіці Сербія. Експонування колекції відбудеться в Етнографічному музеї у місті Белград (Республіка Сербія).

Виставковий проєкт реалізується в рамках презентації української номінації «Традиція українського писанкарства», внесеної до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО у грудні 2024 року.

Виставка відбудеться:
     • м. Белград (Республіка Сербія) — з 5 травня по 19 травня 2026 року;
     • м. Нові Сад (Республіка Сербія) — з 19 по 30 травня 2026 року;
     • м. Ясси (Румунія).

Метою участі є популяризація нематеріальної культурної спадщини України, зокрема Київської області, висвітлення регіональних особливостей традиції писанкарства, а також зміцнення міжнародної культурної співпраці.