"Рубі Роз Агрікол": як російські гроші перетворили успішне підприємство на металобрухт
Київська область завжди була потужним аграрним краєм. Поряд з цим, доволі розвиненою тут є галузь тваринництва – два потужні підприємства «МХП» та «Агромарс» тому яскраве підтвердження. Деякий час конкуренцію їм складало підприємство «Рубі Роз Агрікол» з села Морозівка Баришівського району і яке займалося виробництвом курятини. Зараз виробництво згорнуто, а завод фактично вирізано на металобрухт. Як так сталося, розповідає «Моя Київщина»
Історія місцевої птахофабрики тягнеться ще з 60-х років минулого століття. Воно було бюджетоутворюючим підприємством Морозівки: на своєму балансі воно утримувало соціальні і культурні об’єкти села. Йдеться про недобудований будинок культури, а також стадіон, який зараз виглядає як «Донбас-арена» - порослий травою, зі зламаними трибунами. З часів розквіту птахофабрики у селі діє робітниче поселення з 14 багатоквартирних будинків. Усі ці об’єкти досі перебувають на балансі підприємства, але не обслуговуються, бо птахофабрика фактично знищена.
У 1997 році КСП «Морозівське» було доведене до банкрутства. Схема була типовою: в умовах гіперінфляції 90-х років підприємству не вистачало оборотних коштів. Кредит банки давали під майнову заставу. Тому, щоб отримати кредит, КСП «Морозівське» заклало все своє майно, включаючи житлові будинки та дитячий садок. Коли взятий у банку кредит не був повернутий, одне з підприємств-кредиторів подало в суд позов про банкрутство. Фабрика була визнана банкрутом, після чого ліквідаційна комісія в 1999 році продала її майно на аукціоні за 1 млн. грн. (Зауважимо, що напередодні банкрутства майно КСП «Морозівське» було оцінено в 52 млн. грн. Таким чином, майно птахофабрики було продано всього лише за 2% від номінальної вартості, не кажучи вже про його ринкову вартість).
Новим власником птахофабрики стало зареєстроване в Баришівському районі ТОВ «Рубі Роз Агрікол Ко ЛТД» (яке, судячи з назви, є філією транснаціональної компанії). Нові господарі не стали до кінця знищувати фабрику. Вони її реконструювали, після чого почався процес відродження виробництва. За рахунок застосування нових, більш продуктивних технологій виробництво птиці на двох розташованих в Морозівці майданчиках було збільшено до 14 млн. голів. Якщо в страшні часи банкрутства на фабриці залишилося не більше 100 чоловік, то з приходом іноземного інвестора на Морозовській птахофабриці працювало близько 1 тисячі осіб.
Хоча птахофабрика є, по суті, промисловим підприємством, за чинним в Україні законодавством вона вважається підприємством сільськогосподарським. І це в нашому випадку зіграло серйозну роль. Статус сільгосппідприємства дозволяв «Рубі Роз Агрікол» замість безлічі податків платити фіксований сільськогосподарський податок, ставка якого залежить від кількості ріллі. У розпорядженні «Рубі Роз Агрікол» знаходиться 90 га ріллі, за які підприємство платив аж 180 грн. на рік. з усіх 90 га! І ніякого тобі податку на прибуток...
Одночасно перехід на фіксований сільгоспподаток звільняв від сплати транспортного податку. У птахофабрики є великий автопарк - приблизно 250-300 машин, в тому числі і великовантажний транспорт. Цей податок склав би як мінімум 300 тис. грн. на рік. Але нічого цього підприємство не платить. Причому, зауважимо, цілком законно.
У 1999 році об'єкти соцкультпобуту продавали за безцінь. Так, двоповерховий гуртожиток з приміщенням сільради продали за 21 тис. грн. (За оренду приміщення сільради досі платять «Рубі Роз Агрікол» відповідну орендну плату). Дитячий садок площею 1500 кв. м., розрахований на 140 дітей, продали за 23 тис. грн. Стадіон, побудований методом народного будівництва (тобто без зарплати), розташований в центрі селища, площею 3,5 га продали за 1700 грн. Недобудований Будинок культури (43% готовності), кошторисна вартість якого була 1 млн. радянських рублів, був проданий за 17 тис. грн. Тепер все це (аж до приміщення сільради) належить «Рубі Роз Агрікол».
На сьогоднішній день Морозівка залишилася без засобів життєзабезпечення - котельні, очисних споруд, водозабору. Вони стали приватною власністю «Рубі Роз Агрікол». Жителі села від це не виграли. Оскільки утримання житлового селища - справа клопітка і прибутку не приносить, у 1999 році новий власник птахофабрики насамперед перерізав теплотрасу, що йде від фабричної котельні до селища. Два роки мешканці Морозівки, що живуть в багатоповерхових будинках, діти в садочку та школі грілися, як могли. Згодом дві третини жителів не від хорошого життя встановили в своїх квартирах автономне опалення. Третина сімей і по сей день живе без опалення, обігріваючись калориферами, плитами та іншими пристосуваннями. В амбулаторії встановили систему автономного електроопалення, на що сільрада витратила чималі гроші. Школу обігрівала пересувна котельня-вагончик. Зараз усі комунікації підприємство здає селу оренду.
Поява нових хазяїв у Морозівської птахофабрики породила ще одну проблему, яка ризикує стати бомбою уповільненої дії. Йдеться про проблему землі.
Коли в 1994 році утворилося КСП «Морозівське», сільрада передала йому землю в колективне користування, видавши відповідний державний акт. Після банкрутства КСП його майно продали. Але в судових рішеннях про неї мова не йшла. Тому навіть незважаючи на банкрутство КСП його члени повинні були отримати свій земельний пай. Але землю люди не отримали.
Цю землю сільрада в порушення існуючих законів, які не ліквідувавши первинний державний акт, віддала «Рубі Роз Агрікол». В результаті на одну і ту саму ділянку землі сьогодні існує два акти і два власника.
Все це, напевно, робилося не без допомоги чиновників зверху, які підігравали в земельному питанні новому власнику птахофабрики. Щоб не дати розпаювати землю між членами КСП, районний земельний відділ вчинив дуже оригінально: відніс ріллю до земель загального користування, що суперечить навіть елементарній логіці.
Це все було за часи функціонування птахофабрики. Зараз «Рубі Роз» не працює – свою фактичну діяльність у Морозівці підприємство припинило у 2013 році. Вона має деякі потужності в кількох селах поряд.
Проблеми ж в неї почалися ще у 2010 році – тоді прибуток компанії склав 70 млн гривень, при такій же сумі збитків. Цікаво, що право власності на фабрику «Рубі Роз» зберігає досі, а по реєстрам Мінюсту вона значиться як працююча і така, що не перебуває в процесі ліквідації або банкрутства. Проте самої фабрики по факту вже немає – власник попросту вирізав колись потужне підприємство на металобрухт. Культурні об’єкти ніхто не підтримує – стадіон руйнується і тільки нещодавно місцеві жителі спільними силами зробили невеликий ремонт.
Люди вимушені їздити на роботу до Києва, або в інші міста, бо тут роботи немає. Сільська рада змушена досі винаймати приміщення, бо свого в неї немає. Що ж стосується власників «Рубі Роз», то кінцевим бенефіціарним власником значиться Ель-Бадауі Хуссейн Мохамад Хуссейн. Цей ліванський бізнесмен, згідно з реєстрами Мінюсту, центральний офіс тримає у Москві. Тобто, по факту йдеться про те, що в Україні російський капітал завів ціле село в орендний полон.
Микола Тицький, "Моя Київщина"
Читати "Моя Київщина" у Facebook