Тридцять років Незалежності: хто представляв Київську область у Верховній Раді (частина ІІ)

Верховна Рада України

"Моя Київщина" продовжує серію матеріалів, у якій розповість про депутатів Верховної Ради України, які представляли столичний регіон у парламенті. Сьогодні мова піде про народних обранців IV, V та VI скликань, які здобували мандати на 8 округах у Київській області протягом 2002 – 2012 років

Верховна Рада IV скликання (14 травня 2002 – 25 травня 2006 року)

На час виборів до IV скликання ВР діяла традиційна змішана виборча система, а тому частина нардепів боролися за мандати на мажоритарних округах, а інша частина – проходили за списками політичних партій. У Київській області традиційно налічувалося 8 округів, а виборці знову більше довіряли самовисуванцям.

Уродженець Ржищева Дмитро Рудковський до обрання нардепом у Білій Церкві зробив кар’єру військового. На момент балотування він займав посаду начальника розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил – начальника Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України. У парламенті Рудковський став членом бюджетного комітету. На відміну від багатьох мажоритарних депутатів від Київщини, саме генерал Рудковський особливо запам’ятався біло церківцям своєю активністю щодо прийому громадян та ефективністю роботи зі зверненнями простих виборців та вирішенням їхніх питань.

У період із жовтня 2004 по березень 2005 року був першим заступником Міністра оборони України — керівником апарату Міністерства оборони України, проте вже 2005 року звільнений із лав ЗСУ.

Після складання депутатських повноважень займав посаду першого заступника керівника Апарату — керівника справами Апарату Верховної Ради України (серпень 2006 – січень 2008 року). Також Рудковський був директором Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Після відходу від політичної діяльності, відставний генерал є засновником десятків комерційних фірм, серед співзасновників яких разом із ним: екс-міністр оборони Кузьмук, Вадим Кушнір з команди олігарха Жеваго, екс-нардеп автомобільний олігарх Таріел Васадзе,

Від Фастівщини народним депутатом був Григорій Бондаренко – досвідчений податківець, який на час балотування займав посаду заступника голови Державної податкової адміністрації України. На окрузі був представником блоку політичних партій "За єдину Україну!" Литвина. Бондаренко очолював підкомітет із питань видатків бюджету.

Чоловік намагався стати нардепом V скликання за списком "Народного блоку Литвина", але був занадто далеко від прохідної частини. Після цього повернувся на посаду заступника голови Державної податкової адміністрації України, очолював ВГО «Асоціація ветеранів державної податкової служби України». Із 2008 року Бондаренко очолював Київську обласну організацію "Народної Партії".

Один зі "стовпів" режиму Януковича, який відповідав за силовий блок, також починав кар’єру на Київщині. Після мінімальної поразки на парламентських виборах 1998 року, Володимир Сівкович здобув перемогу 2002 року. На той момент він був головою наглядової ради ЗАТ "Авіакомпанія "Віта" і балотувався самовисуванцем. У парламенті став головою підкомітету з питань економічної безпеки та діяльності оборонно-промислового комплексу, військового та військово-технічного співробітництва комітету з питань національної безпеки і оборони. Протягом каденції входив до складу різних політичних фракцій, але наприкінці приєднався до "Партії регіонів".

Сівкович очолював тимчасову слідчу комісію Верховної Ради з розслідування обставин можливого отруєння кандидата в президенти, лідера опозиційного блоку "Наша Україна" Віктора Ющенка. Тоді парламентська слідча комісія під керівництвом Сівковича не знайшла підтверджень факту отруєння Ющенка і застосування біологічної зброї, та й взагалі факту злочину.

До парламенту V та VI скликання Сівкович обирався за списком "Партії регіонів", входив до комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року Сівкович став віце-прем'єром у першому уряді Миколи Азарова, відповідальним за силовий блок (березень – жовтень 2010 року).

Із жовтня 2010 року Сівкович став заступником Секретаря РНБО. Його називають одним із відповідальних за силовий розгін та побиття мітингувальників Євромайдану в грудні 2013 року. За повідомленнями ЗМІ, Сівкович у часи служби в КДБ СРСР був начальником у чинного президента Росії Володимира Путіна.

Як і в ІІІ скликанні ВР, Васильківський та Обухівський райони представляла Тетяна Засуха. Вона знову балотувалася самовисуванкою, вона входила складу до різних політичних фракцій, а наприкінці приєдналася до "регіоналів". Зауважимо, що з списком цієї політсили вона ставала народною депутаткою у V та VI скликаннях ВР. Її чоловік Анатолій Засуха був беззмінним керівником Київської ОДА протягом практично усього терміну президентства Леоніда Кучми, а син Андрій є президентом футбольного клубу «Колос» та віднедавна очолює Київську обласну асоціацію футболу.

У 2012 році Засуха знову висунула свою кандидатуру на виборах народних депутатів, але програла мажоритарку представнику "Батьківщини" Віктору Романюку. Зараз Засуха очолює агрофірму "Світанок", яка базується в селі Ковалівка. Підприємство орендує близько 70 тисяч гектарів землі в Київській та Житомирській областях, входить до десятки найбільших платників податків України з-поміж представників агросектору.

Жителі Києво-Святошинського району знову підтримали на виборах Євгена Жовтяка, який цього разу балотувався від "Нашої України" Ющенка. У лютому 2005 року Жовтяк очолив Київську ОДА, а в липні того ж року – склав депутатські повноваження. Керував Київщиною Жовтяк трохи більше року, але нічим особливим не запам’ятався. У 2006 році обрався депутатом Київської облради. Після Революції Гідності Жовтяк приєднався Республіканської платформи, згодом став заступником голови партії.

На Іванківщині в народні депутати балотувався радник президента Кучми Сергій Осика. Цікаво, що він намагався потрапити до парламенту ІІ та ІІІ скликання, але обидва рази безуспішно. Варто зауважити, що вже на той час Осика досить відома фігура, адже спочатку був заступником Міністра зовнішніх економічних зв'язків України, а згодом і очолив відомство.

Після успішного балотування, Осика став членом комітету з питань правової політики (червень 2002 – жовтень 2003),а згодом  заступником голови комітету з питань фінансів і банківської діяльності (із жовтня 2003). Два наступні скликання Осика балотувався за списком партії "Батьківщина". Був одним із депутатів, хто підтримав другому читанні Закон України "Про засади державної мовної політики", який суперечив Конституції України, не мав фінансово-економічного обґрунтування і спрямовувався на знищення української мови.

Броварський район у парламенті був представлений Юрієм Бойком, але не проросійським політиком, діяльність якого пов’язана з Київщиною, а звичайнісіньким священнослужителем. Він балотувався від блоку Ющенка "Наша Україна", але протягом каденції перейшов до фракції "Реформи і порядок". Був членом комітету з питань свободи слова та інформації, а з 31 січня 2015 року його призначили виконувачем обов'язків генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України, що в Пирогово.

Жителі Бориспільщини підтримали самовисуванця Кирила Поліщука – генерального директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух". У парламенті приєднувався до різних фракцій, зокрема "Нашої України", "Єдиної України", "Регіони України". Був членом комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку. Після складання повноважень намагався знову потрапити до ВР, але цього разу за списком блоку "НДП".

Верховна Рада V скликання (25 травня 2006 – 23 листопада 2007 року)

Найкоротше скликання Верховної Ради в історії Незалежної України, до розпуску якого має безпосередній стосунок багаторічний депутат від Київської області. Мова йде про Олександра Мороза, який пройшов до парламенту від очолюваної ним "Соціалістичної партії України". До слова, тогочасний виборчий кодекс передбачав балотування виключно за партійними списками, тому багато депутатів попередніх скликань, які були самовисуванцями, опинилися за бортом.

Попри чисельне домінування представників "Партії регіонів", яких у парламенті була третина, коаліція мала формуватися із фракцій БЮТ, "Нашої України" та СПУ, які підписували попередню угоду. Планувалося, що Тимошенко займе крісло прем'єр-міністра, а Порошенко – голови Верховної Ради. Проте Мороз, якому планували віддати посаду заступника голови ВР, несподівано висунув свою кандидатуру на пост спікера.

При цьому БЮТ та "Наша Україна" відмовилися брати участь у голосуванні, проте Мороза все ж обрали завдяки підтримці фракцій "Партії регіонів" та "КПУ", які наступного дня разом із "соціалістами" утворили коаліцію. Саме це стало причиною гострої політичної кризи, яка тривала більше року. Як наслідок, президент Ющенко розпустив Верховну Раду V скликання, а зрада "соціалістів" остаточно знищила рейтинги політичної сили, яка наступних виборів не подолала прохідний бар’єр. Після цього дітище Мороза опинялося в руках різних скандальний персонажів – Цушка, Рудьковського тощо, у результаті чого СПУ остаточно була знищена.

Варто зауважити, що за партійними списками до парламенту V скликання обиралися й мажоританики попередніх скликань від столичного регіону – Володимир Сівкович, Тетяна Засуха, Сергій Осика, Олександр Абдулін, Роман Безсмертний, Сергій Буряк та Володимир Макеєнко. Усі вони де-факто хоч і не з’являлися на округах, але вплив на політичну ситуацію регіону мали серйозний.

Також мали бізнес-інтереси, а значить і впливали на політичну ситуацію регіону, й інші народні депутати, зокрема нинішні олігархи Василь Хмельницький (нардеп ІV – VІІ скликань) та Костянтин Жеваго (нардеп ІІІ – VІІІ скликань), які й до цього часу зберігають позиції у Білій Церкві.

Верховна Рада VІ скликання (23 листопада 2007 року – 12 грудня 2012 року)

Не менш цікавим було й VІ скликання Верховної Ради України, куди обиралися нардепи знову за партійним и списками. Фактично це був час становлення "Партії регіонів", яка й отримала найбільшу підтримку серед виборців, а відповідно й представництв у парламенті – 175 депутатів. На виборах 2007 року "Батьківщина" отримала найбільшу підтримку за всі часи існування (трохи більше 30% виборців віддали голоси за партію Тимошенко), а їх фракція налічувала 156 депутатів.

Слідом за ними зайшла "Наша Україна", якій дісталося 72 мандати, комуністів налічувалося 27, а Блок Литвина представляло лише 20 депутатів. Хоч нардепи й не балотувалися на мажоритарних округах, але зберігали вплив на місцеву владу, адже це гарантувало безпеку при веденні бізнесу, а відтак – подальше потрапляння у прохідну частину виборчого списку.

Серед народних депутатів попередніх скликань, які раніше обиралися від Київщини, чимало знову отримали мандат. Переважно вони були представниками "регіоналів" – скандальний міністр освіти Дмитро Табачник, Володимир Макеєнко, ініціатор силового розгону Майдану та заступник голови РНБО Володимир Сівкович, олігарх Василь Хмельницький, Тетяна Засуха та скандальний ректор податкової академії в Ірпені Петро Мельник. Переважна більшість із них вливали на ті території, де активно розвивали бізнес.

Проте не тільки представники "Партії регіонів" контролювали потоки на Київщині. Насамперед мова йде про Євгена Суслова, який у V скликанні парламенту був членом фракції "Батьківщина", а з 2002 до 2006 року був міським головою Сквири. До VІ скликання Суслов уже балотувався від партії Тимошенко.

Представниця Миронівщини Уляна Мостіпан від партії "Батьківщина" обиралася до ВР V та VІ скликань. Цікаво, що в 2005 році, коли Тимошенко стала прем’єр-мінестеркою, то Мостіпан була її радницею. У 2000 роках жінка очолила Київський обласний осередок партії "Батьківщина", а чисельність партійців сягнула більше 20 тисяч осіб.

Традиційно від БЮТу балотувалися бізнесмени Олександр та Сергій Буряки, які й до цього часу зберігають позиції на Київщині: у селі Соснівка Фастівського району більше 10 років незаконно добувають граніт, а скандальну фірму пов’язують із колишніми нардепами.

Ще одним спонсором партії Тимошенко був багаторічний нардеп Євген Сігал – засновник компанії "Агромарс" (основні потужності зосереджені на Київщині), що реалізується продукцію під брендом "Гаврилівські курчата". Чоловік у ІІІ скликанні починав як самовисуванець, але потім був членом НРУ та СДПУ(о), з останньою фракцією балотувався до ВР ІV скликання. Далі була тісна співпраця з партією Тимошенко (V, VІ скликання). Запам’ятався тим, що в 2011 році був виключений із фракції за голосування за внесення змін до Податкового кодексу, що подавалися Януковичем. Після цього Сігал приєднався до "Партії регіонів" з якою ставав ще однин раз нардепом – у VІІ скликанні.

Від БЮТу в VІ скликанні нардепами знову ставали Олександр Абдулін та Сергій Осика, які починали будувати політичну кар’єру на мажоритарних округах Київщини.

У 2007 році вперше від "Батьківщини" народним депутатом став житель Борисполя Сергій Міщенко, який до того часу зумів побудувати кар’єру в прокуратурі, а на час балотування був радником із правових питань Тимошенко, яка обіймала посаду прем'єр-міністерки.

Член фракції БЮТ у V та VI скликаннях Костянтин Жеваго й досі розплачується за співпрацю з Тимошенко. Він володіє активами у Білій Церкві (завод "Росава", Білоцерківська ТЕЦ) та на Полтавщині (гірничо-збагачувальні комбінати), а безперервне депутатство із ІІІ по VІІІ скликання гарантувало недоторканість для бізнесу. Пороте із втратою мандату ситуація погіршилася, зараз олігарх оголошений у розшук за підозрою у банкрутуванні банку "Фінанси та кредит".

Фактично друге десятиліття Незалежності було періодом, коли відбувалося становлення фінансово-промислових груп, які наразі є або важковаговиками української політики, або тіньовими гравцями. Але як би там не було, голосували за них – люди, які не часто намагаються зрозуміти, хто і яким чином зробив свої статки.