В Україні з'явився Facebook-генпрокурор або чому Кравченко може повторити подвиг Авакова

Руслан Кравченко

За лічені дні кількість публікацій нового генпрокурора у Facebook б’є всі рекорди. Чого ризикує добитися Руслан Кравченко завдяки такій активності, читайте в матеріалі «Моєї Київщини»

Після непублічного ексгенпрокурора Андрія Костіна та ще менш відкритого для медіа Олексія Хоменка, який виконував обов’язки генерального до призначення нового керівника відомства, активність в інформаційному полі Руслана Кравченка – вражає.

На своїй офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook (тут він ще значиться як голова Державної податкової служби України) новопризначенець повідомляє про кожну подію, яка з ним сталася за останні дні.

Безумовно, підстави гордитися собою у Кравченка є, однак надмірна активність в медіа на старті нового кар’єрного витка – щось новеньке в системі міжвидових відносин, вибудуваній Банковою. Як то кажуть, «не літай вороно у чужі хороми». Добре відомо, що в Офісі Президента заздрісно ставляться до тих, хто має непогані рейтинги, і підозріло – якщо хтось у ЗМІ працює на власний рейтинг.

«Ласкаве телятко двох маток ссе». Руслан Андрійович, схоже, засвоїв золоте правило чиновницького самопіару – всіляко показуй, що ти в команді, дотримуйся субординації. У своїх дописах він повсякчас згадує Президента і дякує йому. «Сьогодні я розпочинаю роботу на посаді Генерального прокурора. Старого, бюрократичного ритуалу представлення Президентом України не буде, і це наше з ним спільне і зважене рішення». «Наше спільне рішення», - наче ставить себе поруч з главою держави Генпрокурор. Володимир Зеленський у понеділок поїхав до Великої Британії. Та чи потребує суспільство пояснення, чому Президент не представляв нового начальника співробітникам Офісу Генпрокурора? Очевидно, не потребує.

«Ми не витрачаємо час на пусті формальності та відходимо від радянських звичок. Замість бюрократії – дії та рішення. Замість урочистостей – відповідальність». З таких пафосних слів Руслан Андрійович почав свою роботу в новій якості. Що ж, час покаже, як він виконуватиме перелік завдань, які сам же і сформулював у цьому дописі на Фейсбук.

У нас і до Кравченка були медійні Генпрокурори. З тих, хто відразу виринає з пам’яті – Святослав Піскун. Тричі генеральний. Його звільняли, він поновлювався, звільняли - поновлювався. Піскун створював навколо себе ореол жертви політичних інтриг. Вірили в це громадяни чи не вірили, не так важливо, головне, на Банковій вважали меншим злом Піскуна в кріслі Генпрокурора, аніж у телеефірах.

Також можна згадати й міністра внутрішній справ Арсена Авакова, який у політичних колах отримав прізвисько «Фейсбук-міністр» через те, що постійно щось писав у соцмережі Марка Цукерберга.

Не завжди дотичне до своєї посади, але навіть такі дописи привертали увагу громадськості. Арсен Борисович коментував резонансні справи і робив гучні політичні заяви, які сайти залюбки розтягували на новини. Наприклад, одного разу відповів на запитання, чи є він чортом.

Авакову закидали пристрасть до інформаційного хайпу, критикували за це, проте після зміни влади в країні у 2019 році з урядовців часів Петра Порошенка в кріслі втримався тільки він. І працював міністром аж до 15 липня 2021 року. Не останньою причиною політичної живучості Авакова став створений ним завдяки активності в медіа образ всесильного міністра. Якщо такого звільнити, можуть бути проблеми. Жодних проблем зрештою не виникло.

Тепер українці заговорили про «Фейсбук-генпрокурора». Інформувати громадськість про роботу Офісу на Різницькій, надати публічності і прозорості цій зазвичай закритій від суспільства державній інституції – правильна ініціатива. Проте він, схоже, поки не відчуває межу між справді важливою для громади інформацією та банальним самопіаром. В одному з останніх дописів Руслан Андрійович спробував розставити крапки над «і» щодо негативу на свою адресу. Розповів про отриману службову квартиру, яку приватизував і продав, про сімейний стан (виявляється, він скоро рік як розлучений) та про скандал із участю в конкурсі на директора НАБУ. Тоді Кравченка відсіяли через сумніви у доброчесності. Йшлося про прибутки його батьків.

Цим дописом він ніби зняв підозри стосовно себе: ось правда, а все інше – маніпуляції. Однак з моменту входу в кабінет Генпрокурора увага громадськості до нього, до його особистого життя, до прибутків і так далі значно зросте. А особливо – до здатності протистояти політичному впливу з боку того Офісу, де і затверджували кандидатуру Кравченка. Тому медійники з досвідом радять Генпрокурору відмовитися від згадок про себе любимого, найняти фахових людей для роботи у пресслужбі та обмежитися сухими офіційними повідомленнями для ЗМІ. Простіше кажучи, особиста сторінка Кравченка у Фейсбук, Інстаграм і так далі не має бути джерелом новин про роботу всього прокурорського корпусу. Нині не ті часи, коли посадовець такого рівня може дозволити собі хайпувати на резонансних темах. А це, на жаль, вже є.

Кравченко зробив допис про судовий вирок у справі про замах на ексдепутата Київської облради в 2019 році, внаслідок чого загинув трирічний син народного обранця. Йдеться про В’ячеслава Соболєва, замах на нього скоїли 1 грудня 2019 року.

По-перше, від початку розслідування до судового вироку минуло понад п’ять з половиною років і тут треба ставити логічне запитання: чому ця справа тільки зараз дійшла до суду. По-друге, а який стосунок Кравченко має до розслідування  замаху на Соболєва? Якби на лаві підсудних сиділи злочинці, яких викрили під час керівництва Кравченком Бучанською прокуратурою, його допис виглядав би доречним, а так – банальний піар.

По-третє, мабуть Кравченко у гонитві за Фейсбук-популярністю не поцікавився особою Соболєва. У відкритих джерелах про нього достатньо інформації, у тому числі щодо підозр у сепаратизмі. Дуже добре, що бандитів, які вбили дитину, відправили надовго до в’язниці, але тепер у суспільства виникло справедливе запитання. Навіть три. Перше: чи й далі Кравченко буде нерозбірливим у піарі. Друге: він коментуватиме вироки вбивцям і простих громадян, чи тільки депутатів, бізнесменів і членів їхніх родин. Третє: чи вистачатиме у нього часу для роботи в паузах між написання постів у Фейсбук.

Окрім Піскуна, про якого йшлося вище, варто згадати ще трьох Генпрокурорів. Перший – Віктор Пшонка. Він багато розповідав про захист людей, про реформи, але цими розповідями прикривалися зловживання у високих коридорах влади при Віктору Януковичу. Другий – Віталій Ярема. Його називали «підпільним прокурором» через повний провал у медійній сфері. Попри це робота робилася, просто про неї мало знали. Третій – тезка Кравченка Руслан Рябошапка. Перший Генпрокурор при Зеленському. Згадалися ці троє через крайнощі: слова Пшонки розходилися з ділами, він був ставлеником режиму, Ярема запам’ятався мовчуном, а Рябошапки було забагато в інформпросторі. Кравченко схожий на нього в цьому. Та якщо він перестане клястися у вірності Президенту, якщо новини продукуватиме Генпрокуратура, а не її керівник, якщо заяви робитимуться не просто заради лайків, тоді новий Генпрокурор уникне крайнощів попередників.