Заступник голови Київської ОДА Максим Столярчук: доступ до цифрових послуг буде не привілеєм, а стандартом для всіх мешканців Київщини

Максим Столярчук

Чи можливо з Київщини створити область, де цифрові можливості є у кожного, незалежно від місця проживання, яка ситуація з кібербезпекою та які проєкти реалізуються зараз в напрямку цифровізації. Про ці та інші питання «Моя Київщина» поспілкувалася з заступником голови Київської ОДА з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації є Максим Столярчук

- Максиме, насамперед розкажіть коротко про себе, про призначення на посаду та з чого почалося ваше знайомство із своїм профільним напрямком?

– Уже два місяці я відповідаю за цифровізацію в Київській ОВА. Мій шлях у цифровій трансформації розпочався у березні 2021 році у Львівській ОДА, куди я прийшов на державну службу завідувачем сектору, після п’ятнадцяти років викладання в університеті, наукової роботи, власного бізнесу та досвіду в приватному секторі.

Цифровізація тоді здавалася мені абсолютно новою територією — і саме це стало викликом, який я прийняв. Ми починали з маленького сектору, поступово вибудували повноцінне управління і запустили десятки проєктів — від найбільшої в Україні мережі ЦНАПів до системного кіберзахисту для шкіл та громад. Сьогодні цей досвід я застосовую на новому рівні. Працюю разом із професійним колом цифровізаторів по всій країні та злагодженою командою голови Київської ОВА, щоб створити єдиний цифровий стандарт для кожної громади — від заможних міст до найвіддаленіших сіл.

- А звідки ви самі? Як потрапили на державну службу?

- Народився у Львові, батьки — з Хмельниччини. Жартую, що поєдную у собі риси галичанина і подільчанина: вміння тримати удар і ще — гостре слово та гостинний стіл. Наприкінці 2020 року я отримав пропозицію приєднатися до команди голови Львівської ОДА Максима Козицького, якого давно поважав за лідерство та принциповість. Мав три варіанти напрямів: економіка, антикорупція або цифровізація. Обрав останнє — саме тому, що це було нове й незвідане. У грудні 2021 року, після відкритого конкурсу, очолив новостворене управління цифрового розвитку. Це був час великих планів: ми готувались до залучення державних субвенцій та запуску масштабних проєктів. І вже коли все було готово до старту, прийшла війна — і довелося перебудовувати все з нуля, тримаючи курс на ті ж цінності, але в нових реаліях.

- Як саме війна вплинула на вашу роботу? Що змінилося?

- З початком повномасштабної війни всі наші плани у цифровізації відклались. Перші чотири місяці, з лютого по травень 2022 року, ми працювали виключно на військові й гуманітарні завдання. На той момент Львівщина стала величезним гуманітарним хабом: сюди йшла допомога з-за кордону, приїжджали люди, що рятувались від війни, релокувався бізнес. Одним з перших завдань було створити систему обліку гуманітарної допомоги. Фури приїжджали з Польщі та інших країн, але ніхто не знав, що знаходиться в середині. Розвантаження та сортування забирали багато часу, а паралельно приходили запити від мерів і губернаторів — про їжу, одяг, медикаменти. Ми не мали повної картини й втрачали час. Разом із заступником голови Олександром Кулепіним ми за чотири дні зібрали команду сильних айтішників, обрали систему для локалізації, промалювали бізнес-процеси, скоротили номенклатуру зі 600–700 позицій до 100 ключових, роздали планшети на склади, провели навчання для волонтерів й забезпечили онлайн-облік у реальному часі. Тепер, якщо приходив запит, ми одразу бачили що є, і знали, де швидко знайти решту. Ця система стала однією з найкращих практик в Україні. Це був наш перший великий проєкт воєнного часу — і приклад того, як швидкі рішення та злагоджена робота команди можуть рятувати дні, а іноді й життя.

- А як ви вирішували питання з переселенцями? Це, мабуть, було складно.

- Так, перші дні це був повний хаос. Потік людей до Львівщини був величезний, і в адміністрації понад сотня працівників сиділи з телефонами та блокнотами, намагаючись вручну знайти місця для розміщення. Хтось дзвонив у заклади, хтось записував прізвища, хтось шукав вільні ліжка, хтось шукав трансферт і будував логістику — усе займало години, а іноді й дні. Ми справлялись, але було чітко зрозуміло, що це не найефективніший спосіб. Ми зрозуміли, що це схоже на роботу готелю: коли ти бронюєш номер, ти одразу бачиш, скільки місць є та коли вони звільняються. Звернулися до розробників готельних систем, з якими вже працювали раніше. За день нам зробили копію системи, де Львівщина стала «великим готелем». Представники кожного закладу тимчасового розміщення отримали доступ до власного кабінету, внесли дані про кількість ліжко-місць, поточне заповнення та дати звільнення. Ми провели для них навчання, після чого вони самостійно вели облік у системі. Це дозволило в режимі реального часу бачити, де є вільні місця, і спрямовувати туди людей без зайвих дзвінків і затримок. У результаті тисячі переселенців були розміщені швидко й без хаосу, а працівники адміністрації повернулися до інших критичних завдань. Історія з локалізацією систем показала, що коли готові бізнес-рішення вміло адаптувати під потреби держави, вони можуть працювати не гірше за спеціально розроблені «з нуля» інструменти — швидше, дешевше й з ефектом, який відчувають люди вже завтра.

- Ви також згадували про чат-бот “Шось летить”. Розкажіть детальніше про систему, яку створили.

- Це був ще один цікавий і дуже показовий кейс. У перші місяці війни люди масово викладали в соцмережі відео з ракетами, безпілотниками чи літаками. Це створювало паніку і ніяк не допомагало військовим. Рада оборони поставила завдання: зробити систему, щоб люди могли передавати таку інформацію безпечно і напряму Повітряним силам, аби ті могли оперативно реагувати. За кілька днів ми створили чат-бот у Telegram з авторизацією через «Дію» для безпеки та верифікації користувачів. За ним стояла математична модель, що враховувала можливі зміни траєкторії та граничні швидкості руху відомого нам ворожого озброєння. Коли в бот надходили повідомлення, система перевіряла їх через цю модель. Після двох підтверджених повідомлень на інформаційній панелі військових будувалася ймовірна траєкторія руху цілі в реальному часі. Це давало змогу швидко приймати рішення, і на основі цих даних були збиті реальні цілі. Але цей проєкт був не стільки про саму цифровізацію, скільки про дистрибуцію рішення. Було критично важливо, щоб бот потрапив до якомога більшої кількості людей по всій країні. Ми працювали з лідерами думок, блогерами, офіційними ресурсами, які допомогли швидко поширити інформацію. У результаті вже за перший місяць в боті було близько 50 тисяч людей зі всієї України. Цей досвід ще раз підтвердив: навіть найкраще технічне рішення не матиме цінності, якщо його не донести до користувача — і саме масштабування, а не тільки розробка, визначає реальний вплив цифрових проєктів.

- Чому ви покинули Львівщину і переїхали саме до Київської області?

- Чесно кажучи, залишити Львівщину було одним із найскладніших рішень — адже там родина, батьки, друзі, улюблені кав’ярні й навіть майстер, який знає, як мені стригтись. Але життя іноді ставить перед тобою виклики, від яких неможливо втекти. Для мене успіх ніколи не був індивідуальною медаллю. Якщо маєш досвід і інструменти, їх треба застосовувати там, де вони можуть принести користь усій країні, а не лише одній області. Ще у 2024 році я отримував пропозиції перейти в інший регіон, але відмовився — хотів завершити кілька великих проєктів, які ми почали, і довести їх до результату. І ми цього досягли: у 2024 році Львівщина стала першою в Україні за за індексом цифрової трансформації регіонів і сукупним індексом цифровізації громад. До того ж у 2024 році я закінчив 9 місячне навчання на CDTO Campus — крутий проєкт Мінцифри, який готує цифрових лідерів. Там я отримав багато знань, познайомився з колегами з усієї України і повернувся додому з упевненістю, що готовий братися за проєкти будь-якого масштабу.

Мінцифра побачила мої результати на Львівщині й запропонувала спробувати свої сили на Київщині як новий виклик — виклик, від якого неможливо відмовитися. Я приїхав, познайомився з головою Київської ОДА Миколою Калашником і був вражений його ефективністю, орієнтацією на результат і вмінням ставити масштабні, амбітні цілі. Він мислить категоріями не «як вижити», а «як зростати» — навіть у складних умовах війни. Ми швидко знайшли спільну мову щодо пріоритетів і темпів роботи. Моє призначення на Київщину стало прикладом того, що я називаю зразковим соціальним ліфтом. Я прийшов у сферу, в якій свого часу не знав майже нічого, але розібрався, навчився і виріс до рівня, коли мені довірили сферу в одному з ключових регіонів країни. Хотілося б, щоб подібні історії ставали нормою для цифрових лідерів в Україні — коли відповідальність, бажання працювати і орієнтація на результат відкривають двері до справді великих можливостей.

- Які нові електронні сервіси були запроваджені в Київській області за останній рік? Наскільки активно мешканці користуються “Дією” та регіональними сервісами? Чи є така статистика?

- Статистики щодо використання “Дії” в Київській області немає, і, чесно кажучи, цей показник не зовсім відображає рівень цифровізації регіону. Це радше про популярність самого продукту. Я запитував у Мінцифри, але централізованих регіональних даних немає. Навіть якщо зробити вибірку з інших джерел, вона не буде точною — адже багато людей зареєстровані в області, але працюють чи живуть у Києві, і навпаки. Що стосується нових сервісів, то в регіонах ми рухаємося до впровадження саме цифрових послуг — коли результат можна отримати в кілька кліків без участі чиновника. Значну експертизу у цьому процесі має Мінцифра, і вже створені інструменти, які дозволяють реалізовувати такі проєкти, наприклад Дія.Enginе. Це не просто технологія, а ціла платформа, яка може стати базою для масштабування регіональних сервісів.

Разом із громадами ми поступово вибудовуємо цю екосистему: від створення базової цифрової інфраструктури (інтернет, сайти, системи документообігу, кіберзахист) — до запуску сервісів, які можна буде масштабувати на всю область. Великі громади, як Київ, Дніпро чи Львів, мають для цього бюджети, а меншим громадам часто доводиться починати з нуля. Але ми йдемо в правильному напрямку — спільно, єдиною командою з Мінцифрою, щоб доступ до регіональних цифрових послуг був не привілеєм, а стандартом для кожної громади і всіх мешканців.

- Що зробили ваші попередники на посаді? Які цифрові продукти вони впровадили?

- У Київській ОДА працювали дуже сильні фахівці, і кожен із моїх попередників залишив після себе вагомий внесок. Я завжди кажу: цифровізація — це естафета, де важливо не просто бігти, а передати наступному сильний результат. Наприклад, мій безпосередній попередник, Андрій Братусь, зробив багато технічної роботи, яка не завжди була помітною назовні, але створила фундамент для подальших цифрових змін. Це і корпоративна електронна пошта для всіх працівників адміністрації (чого, до речі, немає в багатьох інших регіонах), і проведення аудиту кібербезпеки з підвищенням її рівня, і впровадження низки внутрішніх технічних рішень для ефективної роботи. Сьогодні Андрій — заступник Міністра розвитку громад і територій України, і це абсолютно закономірно: він завжди мислив масштабно, стратегічно та бачив зв’язок між цифровими інструментами й розвитком територій. Попередник Андрія, Денис Шугалій, зараз обіймає посаду заступника керівника Фонду державного майна України. Денис відомий своєю здатністю працювати на стику технологій та управління активами, впроваджуючи рішення, які змінюють не лише процеси, а й підхід до прозорості та ефективності державних інституцій. І взагалі, рівень людей, які працювали на цій посаді до мене, говорить сам за себе — Київщина стала хорошою школою для цифрових лідерів на національному рівні. Тому я щиро поважаю роботу всіх, хто був до мене. Кожен із них, у своїх обставинах, рухав цю сферу вперед. І сьогодні моя задача, завдяки їм, — не починати з нуля, а продовжити цю роботу, посиливши її і технологічно, і з точки зору комунікації, щоб про результати знали не тільки ми всередині, а й мешканці області. 

- Які ключові цілі ви ставите перед собою в Київській області? Які проєкти плануєте реалізувати?

- Одна зі стратегічних цілей — увійти в топ-5 регіонів за індексом цифрової трансформації у 2025 році. За підсумками 2024-го Київщина була на 12-му місці, але я впевнений, що ми можемо суттєво піднятися. Уже зараз аналізуємо показники, спілкуємося з громадами, розбираємо «вузькі місця» й плануємо конкретні кроки для їх усунення. Серед ключових проєктів — цифровізація транспортних перевезень на міжміських та приміських маршрутах. Бачимо мету — створити інтегровану систему транспортних перевезень Київщини, коли людина може купити квиток онлайн, відстежити рух транспорту та знати точний час прибуття автобуса. Це зручно для пасажирів і прозоро для перевізників. Ще один масштабний напрям — картка мешканця Київщини. Це інструмент, який дозволить обліковувати соціальні виплати, стане частиною системи пільг і навіть регіонального кешбеку. Наприклад, купуючи товари у місцевих магазинах, людина отримує частину коштів назад на картку, а витратити їх зможе на транспорт чи оплату комунальних послуг. Усі ці ініціативи — масштабні, і часто вони потребують не лише технічної реалізації, а й узгодженості з нормативною базою, зміни процедур та взаємодії з багатьма стейкхолдерами. Це складно, але саме такі виклики мотивують: коли вдається подолати бюрократію та створити сервіс, який реально працює для людей, розумієш, що рухаєшся в правильному напрямку.

- Як громади залучаються до цифрових ініціатив? Чи є успішні приклади на місцях?

- У нас уже в кожній громаді є свої цифрові лідери — люди, які відповідають за розвиток цифрових сервісів на місцях. Усі вони зареєстровані на платформі «Дія.Цифрова громада». Ми їх мотивуємо, навчаємо та підтримуємо, бо розуміємо: саме вони стають драйверами змін у своїх громадах. Виклики, звичайно, є. По-перше, низький рівень цифрової грамотності, особливо в невеликих громадах. По-друге, відтік молоді в міста: активні люди виїжджають, а залишаються переважно старші, яким складніше освоювати технології. Саме тому ми робимо акцент на навчанні, супроводі та створенні готових інструментів, які можна швидко адаптувати під місцеві потреби. Є приклади, якими можна пишатися. Білоцерківська громада розробляє мобільний додаток «Громадія» — зручний сервіс, де мешканці отримують новини, подають звернення, бачать, що відбувається в громаді. Буча, спільно з донорами, створила 3D-модель міста — «цифровий двійник», який дозволяє архітекторам і планувальникам проєктувати нові об’єкти, враховуючи існуючу інфраструктуру. Багато громад використовують чат-боти та платформу eDem для сайтів у стилі «Дії». Це дає сучасний вигляд і забезпечує базові онлайн-сервіси для мешканців. Це далеко не повний перелік цифрових перемог громад Київщини. Я впевнений: ці результати — лише початок, і наше завдання як області полягає в тому, щоб ці історії успіху не лише множилися, а й ставали стандартом для кожної громади. 

- Які виклики стоять перед цифровізацією Київщини?

- Я є прихильником централізації цифровізації та створення єдиного цифрового стандарту в області. Це принцип, за яким незалежно від того, у якій громаді живе людина, вона має отримувати однаково якісний сервіс і мати доступ до сучасних цифрових рішень. Щоб цього досягти, є низка завдань, які потрібно вирішити. Ми плануємо завершити впровадження систем електронного документообігу у громадах, забезпечити всі ЦНАПи сучасними інформаційними системами та сприяти громадам у верифікації вулиць і адрес в Єдиному державному реєстрі адрес. Окремий пріоритет — покращення взаємодії громад із мобільними операторами під час розбудови їхніх мереж, адже якісний зв’язок сьогодні є базовою потребою. Важливий напрям — розвиток систем відеоспостереження та систем оповіщення в громадах. Але ці проєкти мають будуватися з думкою про майбутню інтеграцію. Якщо говоримо про розширення Інтегрованої системи відеоспостереження Київської області, то громади вже зараз повинні враховувати наші технічні вимоги при побудові своєї, щоб у майбутньому їх можна було безперешкодно приєднати. Те саме стосується й місцевих систем оповіщення — вони повинні бути готові до роботи у складі регіональної інфраструктури.

Це не просто набір технологій, а інструменти, які підвищують безпеку, забезпечують швидке реагування у надзвичайних ситуаціях і створюють відчуття захищеності у мешканців. Реалізація цих завдань дозволить сформувати єдину, уніфіковану цифрову інфраструктуру Київщини, де кожна громада — від маленького села до великого міста — матиме доступ до тих самих сучасних сервісів і можливостей.

- Ви згадували про індекс цифрової трансформації. Як він працює, і чому він важливий?

- Індекс цифрової трансформації регіонів і громад — це інструмент Мінцифри для вимірювання рівня цифровізації. Він має два формати: базовий для громад із населенням до 50 тисяч і розширений для більших громад. Вони відрізняються кількістю показників, але мета в обох однакова — комплексно оцінити стан цифрового розвитку.Індекс складається з чотирьох основних блоків: Цифрова економіка — розвиток ІТ-галузі. Цифрова інфраструктура — інтернет, Wi-Fi у школах і лікарнях, покриття мобільним зв’язком. Цифрові послуги — можливість отримати довідки, витяги та інші послуги онлайн. Цифрові навички — рівень цифрової грамотності населення і працівників. Для регіонів є ще п’ятий блок — цифровізація територіальних громад. Індекс — це як «температура» цифрового розвитку: він показує, де є проблеми, і дає змогу точково впливати на ситуацію. Наприклад, якщо в громаді немає інтернету в школах, ми можемо спрямувати туди субвенцію чи інші ресурси. Ми разом із громадами Київщини вже заповнили індекс за 2 квартал і очікуємо дані з  джерел Мінцифри. Орієнтовно 15 серпня буде остаточний результат. До речі, громади Київщини показали найкращий результат заповнення індексу по країні — 88% показників заповенно.. Це свідчить про активність та готовність працювати над цифровим розвитком на місцях.

- Чи є прогрес у забезпеченні інтернетом у Київській області?

- Є дуже крутий проєкт — інтернет-субвенція, який уже одного разу реалізовувався в Україні у 2021 році та дав відчутний результат. Зараз є плани відновити його цього року, і ми з нетерпінням чекаємо старту. Для Київщини це шанс швидко закрити останні «білі плями» на мапі області. Сьогодні без швидкісного інтернету залишаються 76 населених пунктів із 1182 — це лише 6,4%, і це один із найкращих показників серед регіонів. Але саме ці села — найскладніші: вони віддалені, з малою кількістю мешканців, і провайдерам економічно невигідно прокладати туди мережі. Субвенція якраз і покликана вирішити цю проблему — компенсувати частину витрат та зробити підключення можливим. Паралельно ми працюємо над покращенням Wi-Fi-покриття в укриттях. Це питання безпеки й доступу до інформації під час повітряних тривог, а також можливість залишатися на зв’язку та продовжувати роботу чи навчання навіть у критичних умовах. Окремо варто відзначити мобільний зв’язок. Київщина має найбільшу мережу базових станцій в Україні — 3088 об’єктів, із яких 2898 (92%), за даними НЦУ, обладнані акумуляторами, що забезпечують автономну роботу до 10 годин. Це третій показник в Україні після Запорізької та Херсонської областей. Крім того, 600 станцій додатково оснащені генераторами. Але цього недостатньо: ми маємо продовжувати розвиток мережі вздовж автомобільних доріг. До речі, першими в Україні видали розпорядження голови на швидке будівництво базової станції по 555 ПКМУ спрямованої на швидке бідвництво. Зараз також реалізуємо спільний проєкт із мобільними операторами та Мінцифрою щодо впровадження 5G у Бородянці. Це стане пілотним прикладом для розгортання технології в цілому населеному пункті.

- Чи є плани щодо кібербезпеки? Це ж досить важлива тема.

- Так, кібербезпека для нас — не просто технічне питання, а частина безпеки області загалом. Ми плануємо створити обласний центр кіберзахисту (SOC), який у режимі 24/7 відстежуватиме події в цифровому просторі та координуватиме реагування на загрози в громадах. Це буде своєрідний «цифровий щит» Київщини, здатний попереджати та локалізовувати атаки ще до того, як вони завдадуть шкоди. Принцип роботи простий і зрозумілий: якщо в одній громаді трапився інцидент — наприклад, злам сайту чи атакували сервер, — ми бачимо це в реальному часі та одразу попереджаємо інші громади, щоб вони встигли захиститися. Окремо працюємо над доступною політикою інформаційної безпеки для громад — чіткими, зрозумілими правилами й рекомендаціями, які можна впровадити без зайвих бюрократичних бар’єрів. Технічне рішення плануємо надати через наше комунальне підприємство. Це дасть змогу громадам отримати захист на рівні, який коштує в рази дешевше, ніж ринкові пропозиції, але відповідає сучасним вимогам. Важливо, що аудит кібербезпеки Київської ОДА ми вже завершили у 2024 році. Його результати стали «точкою відліку» для побудови системи кіберзахисту в усій області, де кожна громада буде частиною єдиного, надійного цифрового периметра.

- Чи є якісь амбітні проєкти, які ви ще не згадали?

- Ми працюємо над кількома напрямками, які поки що не виносимо у публічну площину, адже хочемо показати результат, а не лише наміри. Один із них — цифровізація процесів сплати місцевих податків і зборів. Йдеться про створення єдиного зручного онлайн-інструменту для мешканців усіх громад Київщини, який дозволить швидко та прозоро виконувати податкові зобов’язання. Ще один перспективний напрямок — впровадження рішень інтернету речей (IoT) у комунальній сфері. Наприклад, системи датчиків для моніторингу заповненості контейнерів зі сміттям. Це дозволяє оптимізувати маршрути, економити кошти та робочий час, а також підвищувати якість міського сервісу. Такі пілоти вже працюють у регіоні, і ми розглядаємо можливість масштабування, коли побачимо їхню ефективність на практиці. Наша філософія проста: краще один добре реалізований проєкт, ніж десятки гучних анонсів.

- Як ви оцінюєте рівень співпраці з Мінцифрою?

- Співпраця з Мінцифрою — це наша сильна сторона і потужний драйвер змін. Вони задають стратегічний курс, дають сучасні інструменти та постійно підвищують планку, орієнтуючи нас на найкращі світові практики. Мінцифра — це і про технології, і про людей. Це команда, яка завжди готова підставити плече: підказати технічне рішення, допомогти з експертизою, надати приклади успішних кейсів. Коли ми запускаємо нові проєкти, від консультацій до впровадження, ми відчуваємо себе частиною єдиної екосистеми, де регіони та центральна влада працюють як одне ціле. Так, у кожного регіону є своя специфіка, але в цьому і сила партнерства — ми спільно шукаємо баланс між загальнонаціональними підходами і локальними потребами. Завдяки такій взаємодії Київщина не просто впроваджує цифрові рішення, а робить це системно, швидко і з прицілом на довгостроковий ефект.

- Чи є якісь історії успіху, які вас надихають?

- Для мене історії успіху — це не поодинокі проєкти чи технологічні рішення, а зміна культури управління. Коли громади починають мислити цифрово, шукати не виправдання, а рішення, і розуміти, що технології — це не про «модно», а про «ефективно». Ми живемо у час, коли головний капітал регіону — це здатність швидко вчитися, адаптуватися та діяти. І тут важливу роль відіграє лідерство голови Київської ОВА Миколи Калашника та його команди. Це приклад, коли стратегічне бачення поєднується з готовністю підтримати найсміливіші ініціативи, а спільна робота стає каталізатором змін у кожній громаді. Є вислів: «Успіх — це не місце, куди приходять, а спосіб рухатися». І для Київщини цей рух — це щоденні маленькі кроки, які ми робимо разом, щоб наблизити регіон до великої мети: створити область, де цифрові можливості є у кожного, незалежно від місця проживання чи стартових умов.