Бучанський ліс можна врятувати

Віктор Бархоленко

Дорогі друзі, бучанці та всі, хто вболіває за збереження від остаточного знищення рідного нам всім Бучанського лісу.

У нас є всі істотні підстави, щоб переглянути рішення продажної судді Карабази від 23.04.2020 р., а відповідно і Постанову Верховного Суду від 26.05.2021 р., якими «встановлено», що вікового Бучанського лісу зі столітніми соснами та дубами немає, ніколи не було, і то є просто якась примара.

Однозначно можна стверджувати, що в цій справі «високий» Суд керувався не Законами України, а виключно «шкурними» інтересами корупції в особі злодюги Федорука та сєпара Калєтніка. Адже ціна питання цієї справи дуже висока, від її результату залежала персональна доля Федорука, тобто відправлять його до каземату чи не відправлять, та Калєтніка, тобто повернуть йому у власність «бучанське Межигір’я» площею 14 га лісу чи не повернуть.  Саме ці особи наполягали на «нововиявлених» обставинах щодо відсутності офіційного статусу Бучанського лісу, а тому, для прийняття потрібного вказаним пройдисвітам рішення, деякі судді включили відпрацьований ними роками увесь химерний механізм правового нігілізму та суддівського невігластва, не маючи навіть бажання дослідити реальні обставини у цій справі, постановивши рішення на користь корупції.

Я, як корінний місцевий мешканець, який народився, виріс в Бучі та постійно тут проживаю, пам’ятаю той час, коли в школі спеціалісти Бучанського лісгоспу проводили нам, «жовторотикам», відкриті уроки з метою роз’яснення надзвичайної важливості і цінності лісу для здорового довкілля та життєдіяльності суспільства в ньому, також ми збирали жолуді і здавали їх до лісгоспу. Пам’ятаю той час, коли існувала заборона заходити до лісу з пилкою чи сокирою, а дозволялося лише з довгою палицею із гаком за-для обламування сухих гілок на деревах. Пам’ятаю той час, коли будь-яка людина несла персональну кримінальну відповідальність за спиляне дерево, навіть, в межах своєї існуючої садиби, отримуючи реальне покарання. Понад пів-століття Бучанський ліс забезпечував здоровим відпочинком та вихованням тисячі дітей Київщини у численних піонерських таборах, розташованих в ньому.

І що ми маємо на сьогодні?

Це жах!

Ліс безжалісно викорчовується, а натомість, як гриби після дощу, виростають «сирітські» маєтки та паркани 10-ти метрової височини. І це тільки тому, що до Бучі приперлися такі пройдисвіти, як Федоруки і Калєтніки, які нав’язують суспільству свою хворобливу уяву про примару Бучанського лісу.

Отже, не змирившись з таким беззаконням, я вирішив з’ясувати для себе, чи дійсно Бучанського лісу ніколи не існувало, а тому відправився до Архівів держави.

І ось РЕЗУЛЬТАТ!

Серед тисяч документів було виявлено справжній скарб: оригінал «Програми розвитку лісового господарства Київської області на період до 2015 року «Ліси Київщини». Згідно вказаних матеріалів, які затверджені Рішенням Київської обласної ради XXIII скликання від 25.01.2001 року № 263-15-ХХІІІ «Про затвердження програми розвитку лісового господарства Київської області на період до 2015 року «Ліси Київщини», – встановлено, що за ОБЛІКОВИМИ ДАНИМИ за СТАНОМ на 01.01.1996 року Лісовий фонд області становив 745,9 тис. га і знаходився у користуванні, в тому числі, Бучанського комунального лісгоспу управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації площею 4,2 тис. га. Саме в ці 4,2 тис. га входила і Бучанська лісова дача площею 890 га. Посилання на Бучанський лісгосп, як на законного лісокористувача з догляду та обслуговування Лісового фонду, наведено, зокрема, у розділі 2 «ЛІСИ та лісове господарство Київщини в сучасних умовах», таблиці 3 «Рубки догляду за ЛІСОМ», таблиці 4 «Освітлення насаджень», таблиці 5 «Прочищення насаджень», таблиці 7 «Відновлення ЛІСІВ та лісорозведення в ЛІСОВОМУ ФОНДІ», таблиці 8 «Заготівля лісового насіння», таблиці 9 «Вирощування стандартних сіянців», таблиці 13 «Захист ЛІСІВ від шкідників та хвороб» – і всі ці таблиці охоплювали період з 1971 по 2015 рік. Окрім того, звертаю особливу увагу, що якщо для інших лісгоспів були дозволені «Рубки головного користування», то в межах Бучанської лісової дачі вони не передбачені ВЗАГАЛІ за весь період з 1971 року - згідно таблиці 6. Тож, про які «зелені насадження» та «примару Бучанського лісгоспу» може йти мова в рішеннях судів усіх інстанцій (починаючи від Ірпінського міського й до Верховного Суду), якщо насправді то все завжди був і залишається ЛІС державної форми власності?

Тобто, Київська обласна рада чітко встановила лісокористувача з догляду та обслуговування  Бучанської лісової дачі – Бучанський комунальний лісгосп Облдержадміністрації, а не Бучанську селищну (на той час) раду!

Другий документ, який вдалося випадково відшукати в оригіналі, це Постанова Президії Верховної Ради Української РСР від 04.09.1956 року «Про передачу деяких питань адміністративно-територіального поділу на вирішення виконавчих комітетів обласних рад депутатів трудящих» (що діяла станом на 1961 та подальші роки). Пунктами (б) і (г) вказаної Постанови  встановлено, що ЗМІНА МЕЖ селищ міського типу, утворення нових, об’єднання, перейменування селищних рад - віднесено до ВИКЛЮЧНОЇ компетенції виконкомів ОБЛАСНИХ рад. Тим самим спростовується перша «нововиявлена обставина Федорука-Калєтніка» щодо, нібито, «належним чином визначених меж селища Буча» у вигляді «Дела по учету земель графическим способом Киево-Святошинский район Киевская область» від 1961 року, яке було затверджено НЕНАЛЕЖНИМ органом, а саме виконкомом Києво-Святошинської районної ради, замість виконкому Київської ОБЛАСНОЇ ради. Отже, цей доказ, поданий на підтвердження так званих «нововиявлених обставин», є недопустимим і мав бути ВІДХИЛЕНИМ судами всіх інстанцій, так як не набрав законної сили. А сама «нововиявлена обставина у вигляді встановленої бучанської межі у 1961 році» - не існувала.

Третій знайдений документ – це оригінал Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 28.06.1965 року «Про порядок найменування і перейменування областей, районів, міст та інших населених пунктів і вирішення деяких питань адміністративно-територіального поділу в Українській РСР» (що діяв станом на 1965 та подальші роки). Згідно пункту 8 вказаного Указу встановлено, що віднесення населених пунктів до категорії селищ міського типу і ЗМІНА їх МЕЖ провадиться виконкомами ОБЛАСНИХ рад. Тим самим спростовується і друга так звана «нововиявлена обставина Федорука-Калєтніка» стосовно, знов-таки нібито, «належним чином визначених меж селища Буча» у вигляді «Справи по обліку земель Києво-Святошинського району Київської області графічним способом» від 1975 року, , яка взагалі ніким затверджена не була, і тим більше виконкомом Київської ОБЛАСНОЇ ради. І ця «нововиявлена обставина у вигляді встановленої бучанської межі у 1975 році» - теж не існувала. Між іншим, на той час Буча вже і до Києво-Святошинського району НЕ ВХОДИЛА.

Звідси ВИСНОВОК, що обидва докази – «Справи по обліку земель» 1961 та 1975 років, які були подані на підтвердження так званих «нововиявлених обставин», є недопустимими і мали бути ВІДХИЛЕНИМИ судами всіх інстанцій, у зв’язку з їх нечинністю. Обидві «нововиявлені обставини» у вигляді ЗАКОННО встановленої бучанської межі - не існували. Окрім того, звертаю увагу громадськості, що згідно вищевказаних Постанови та Указу Верховної Ради УРСР – будь-які рішення про адміністративно-територіальний поділ (в тому числі щодо визначення меж селища Бучі, якби вони були затверджені компетентним органом – виконкомом Київської обласної ради) НАБУЛИ Б ЧИННОСТІ тільки після ОПУБЛІКУВАННЯ в офіційному віснику – «Відомостях Верховної Ради Української РСР» через 10 днів.

Додатково повідомляю, що мною було знайдено радянський СНіП, а саме «ИНСТРУКЦИЯ по составлению проектов планировки и застройки городов» СН 345-66, затверджена Державним комітетом Ради Міністрів СРСР у справах будівництва 23 березня 1966 року, введена в дію 1 липня 1966 року (і діяла станом на 30 серпня 1968 року), згідно з якою «Требования настоящей Инструкции ОБЯЗАТЕЛЬНЫ для всех организаций независимо от их ведомственного подчинения, выполняющих проектные работы по планировке и застройке городов, а также для заказчиков проектов и инстанций, СОГЛАСОВЫВАЮЩИХ и УТВЕРЖДАЮЩИХ проекты». Зокрема, в підпункті (б) пункту 2 Додатку до цього СН 345-66 на 31 сторінці зазначено: «генеральные планы всех остальных городов и ПОСЕЛКОВ городского типа утверждаются: советами министров автономных республик, ОБЛ(КРАЙ)ИСПОЛКОМАМИ – по заключению управлений (отделов) по делам строительства и архитектуры». Таким чином, «Генеральный план пгт Бучи и Гостомеля Киевской области» 1967 року, затверджений 30 серпня 1968 року рішенням виконкому Ірпінської міської ради, є також НЕЧИННИМ, і як доказ є НЕДОПУСТИМИМ, оскільки генплан не був затверджений Київським ОБЛВИКОНКОМОМ.

КУЛЬМІНАЦІЯ

Отже вищезазначені, виявлені мною в державних Архівах документи підтверджують ОБСТАВИНИ (а саме - НАЯВНІСТЬ на території Бучі лісу; ВІДСУТНІСТЬ затверджених належним чином адміністративних меж Бучі у 1961-62 та 1975 роках; ВІДСУТНІСТЬ належним чином затвердженого Генерального плану Бучі у 1968 році які існували на час розгляду справи Ірпінським міським судом у складі головуючої Наталїї Карабази та судами вищих інстанцій, і НЕ БУЛИ і не могли бути ВІДОМІ суду і сторонам по справі під час її повторного розгляду, та НЕ БУЛИ ВСТАНОВЛЕНІ судом. А тому ці обставини є саме НОВОВИЯВЛЕНИМИ (виходячи з правової позиції Великої Палати Верховного Суду), і суттєво змінюють розклад сил у цій справі. Ці СПРАВЖНІ нововиявлені обставини ставлять все «з голови на ноги», розвінчують міф «про примару Бучанського лісу», спростовують встановлення меж селища Буча у 1961 та 1975 роках, спростовують затвердження генплану Бучі у 1968 році, і в результаті надають можливість поставити остаточну крапку у нескінчених нав’язуваних суспільству спекуляціях хворобливої уяви Федорука-Калєтніка щодо «відсутності законного лісокористувача Бучанського лісгоспу», щодо «відсутності Бучанського лісу взагалі, а натомість наявності банальних зелених насаджень – кущів та бур’яну, які можна безкарно нищити».

Таким чином, у ПРОКУРАТУРИ є всі підстави за СПРАВЖНІМИ нововиявленими обставинами звернутися до суду із заявою про перегляд рішення продажної судді Карабази та розбити, при цьому, в пух і прах увесь розіграний цирк правового нігілізму та юридичного невігластва судових інстанцій. А це, в результаті, ЗМУСИТЬ суди поставити остаточну крапку в цій кримінальній епопеї в інтересах НАРОДУ України, а не корупції.

P.S. «Але є одне маленьке «але». Основний фігурант цієї кримінальної справи – це Бучанський мер злодюга Федорук, який сидить на грошових торбах, отриманих від спекуляції нашими ресурсами, та належить до правлячих «слуг народу», які віддають пріоритет таким торбинкам.

І як наслідок «вишенька на торті» -

в традиції вистави кумедного кварталу на день 30-ої річниці Незалежності України самий головний «слуга» презентував злодюгу Федорука цацкою – орденом «за заслуги» ІІ-го ступеня. Цим самим Президент України Зеленський намагається показати всьому суспільству та державним органам влади, зокрема правоохоронній і судовій системі, що його халуй Федорук та всі розкручені ним схеми з грошовими потоками від знищення Бучанського лісу перебувають під Президентською кримінально-корумпованою «кришою».  Тому, якщо цими матеріалами Прокуратура не скористається, або Суд «випадково» проігнорує такі потужні докази – то можна вважати, що Україна, як держава не відбулася, а в країні буде правити не Закон, а довіку царюватиме Корупція.

…І наостанок, я не здивуюся, коли Прокуратура звернеться до суду із заявою про перегляд цієї справи за справжніми нововиявленими обставинами, а «комп’ютер» Ірпінського міського суду вчергове і зовсім «випадково» розпише цю справу на розгляд продажної курви судді Карабази…