Цього Різдва я привітала всіх своїх закордонних колег листівкою з малюнком 15-річної Насті Бобрик

Настя вірить, що війна закінчиться, і вона знову зможе малювати у своїй майстерні.

Цього Різдва я привітала всіх своїх закордонних колег листівкою з малюнком 15-річної Насті Бобрик. Перші тижні війни вона просиділа з батьками в підвалі сусіднього будинку. Потім наважилися тікати. З родиною друзів спакувалися в машини, сіли, поїхали.

Через три перехрестя русскій солдат вистрелив із гранатомета просто в мамин капот. Згоріло все. Гроші, документи, одяг. Настя бачила це все з вікна татової машини. Мама вижила. Усі з тієї машини вижили. Просто пощастило.

Знову повернулися в той самий підвал. Через 5 днів знову наважилися. Таки прорвалися. Виїхали.

До Польщі Настя з мамою приїхали взагалі без документів. Візу в Британію отримали на звичайному аркуші А4. Сміялися (сміялися!!!!), що на англійському кордоні найбільше документів було у їхньої собачки.

У Британії Настя пішла в коледж. Продовжує вчитися в українському художньому ліцеї. Нещодавно знову почала малювати кольором.

Вона і мама досі без документів. Зробити український паспорт за кордоном виявилось великою проблемою.

Тато тут, у Бучі. Полагодив будинок. Чекає. Любить.

Усі вони вірять.

Мама вірить, що вона все витримає і захистить дитину від жахливих спогадів. Тато вірить, що знову буде разом зі своїми дівчатами. Настя вірить, що війна закінчиться, і вона знову зможе малювати у своїй майстерні з великими вікнами і видом на сосни.

І я вірю. Вірю, що такі страшні історії не стануть для всіх звичними і буденними. Вірю в ЗСУ і в Бога. Вірю в різдвяні дива. Вірю, що познайомлюся з Настею особисто і обійму міцно всю родину, якій довелося стільки пережити.

Ось про що ця різдвяна листівка. Христос рождається! Славімо його!