Ігор Лікарчук (освітянин): Грамота для вчителя, або кому потрібен цей "совок"

Напередодні освітянського свята учителів дружно засипають шматочками паперу, котрі називаються "Грамота" або "Подяка". Гарненькі, ламіновані, яскраві... У яких тексти однакові для всіх (за виключенням прізвища та місця роботи). Інколи - з помилками. У хороших учителів таких "відзнак" - тьма. Навіть рахунок їм втратили. А чиновники, як і раніше, продовжують "спускати" на низи рознарядки щодо кількості тих, кого можна "подати" на різні грамоти... А директори шкіл "подають". І, начебто, цим відзначають учителя. Й ніхто із тих, хто виписує чи підписує ці папірці, не хоче навіть напрягти мізки в роздумах про адекватність такої відзнаки... Особливо на фоні сучасної ситуації з оплатою праці вчителів.

Але, що поробиш. Традиція "грамотовручення" бере свій початок із далеких 30-х років минулого століття. Від часів Йосифа Сталіна. А від традицій, навіть якщо вони і з совковим душком, відмовитися дуже складно. І психологічно, і ментально, і матеріально. Бо із чим же тоді на святковий захід до Дня працівника освіти прийде місцеве начальство? Із розпорядженням про повернення 20% надбавки чи встановлення регіональної доплати вчителю? Такого, зрозуміло, не буде. Ламінований папірець з промовистою назвою "Грамота" - дешевше, зручніше, безпроблемніше... Дав і забув. До наступного якось свята.

І як у тих Європах вчителі без паперових "Грамот" і "Подяк" живуть? Дивні вони якісь... То, можливо б, нам цей досвід тамтешнього освітянського життя варто вивчити та впровадити в Україні?