Михайло Поживанов (екс-нардеп): чому не складається київська агломерація?

Провал його прожектів став очевидним днями, коли у відкритих джерелах з’явилася інформація про те, як неохоче йдуть прилеглі до Києва міста і села на об’єднання зі столицею. Хтось, щоправда, виступає "за", але частина з них дає негативну відповідь або від відповіді ухиляється. За задумом, увійти до складу агломерації мав Київ та ще 10 міст (Бориспіль, Боярка, Бровари, Буча, Васильків, Вишгород, Вишневе, Ірпінь, Обухів, Українка), а також 8 селищ (Ворзель, Глеваха, Гостомель, Калинівка (Броварський район), Калинівка (Васильківський район), Коцюбинське, Козин, Чабани) та понад 50 сіл Київської області.

У підсумку ж бажання об’єднуватися виявили лише Бориспіль, Обухів та Нові Петрівці. Відмовилися від такої честі три села – Погреби, Вишенька та Калинівка (та, котра в Броварському районі). Поговорити (лише поговорити!) на цю тему згодні Бровари, Васильків, Ворзель та Ходосівка, які для початку хотіли би отримати консультацію в КМДА. Буча не визначилася взагалі, а у Козині та Українці зазначили, що зайняті наразі діаметрально протилежним процесом – децентралізацією, а відтак не готові розглядати можливість увійти до складу агломерації.

Словом, ейфорії не вийшло, і це, мабуть, здивувало Віталія Кличка: як же так, адже всі прагнуть жити у столиці?! Або майже у столиці. Або майже жити, бо те, на що обернеться існування маленьких міст та сіл Київщини після злиття зі столицею, звісно ж, ніхто не прораховував. Головне – створити гарну передвиборчу картинку, склавши пазл з ключових слів, одне з яких – "Париж" або ж "паризька модель". Втім, якби той таки Кличко мав бодай найменше уявлення про те, що він озвучує, то знав би, що якраз французький досвід в цьому відношенні є негативним.

Ідея "Великого Парижу" належить екс-президенту Франції Ніколя Саркозі, яку він висунув у 2007 році. Про що йшлося – очевидно з контексту: Саркозі хотів приєднати до Парижу найближчі регіони. При цьому керівництво гігантською одиницею мало знаходитися в руках так званого об’єднаного міського співтовариства, однак задум провалився через активний спротив мерів міст регіону Іль-де-Франс. Між тим в світі є й успішно функціонуючі агломерації – в Бельгії, Данії, Фінляндії, Ісландії, Австралії, Канаді тощо. Однак не має сенсу зупинятися на них детальніше, бо все одно чужий успіх не стане нашим, тим паче, з огляду на цілі, які ставить перед собою київська влада.

Цілей же тут може бути дві. Перша – цілком очевидна – пов’язана із піаром та виборами 2020 року. Друга мета, вочевидь, полягає в бажанні отримати контроль над землею не лише у межах містах, але й за його кордонами. І плювати на те, що не існує ані відповідного законодавства, котре б регулювало створення агломерацій, ані стовідсоткової згоди усіх учасників процесу, ані, зрештою, розуміння того, куди й навіщо ці учасники рухаються. Ба навіть більше: згоди немає також й у стінах самої Київради – там теж відсутня та монолітна більшість, котра б сказала тверде "так" проекту об’єднання.

Тим часом у злитті з Києвом прилеглих міст та сіл є свій значний позитив. Власне, така новація є справою доброю, якщо тільки підходити до неї зі шляхетними, а не "шкурними" намірами. До плюсів подібного новоутворення можна було зарахувати обмеження апетитів столичного очільника – якщо агломерацію керуватиме колективний орган на кшталт ради мерів абощо. Якби Київ мав опертя не лише на Кличка, але й на пару-трійку компетентних менеджерів в особі керівників інших міст, то столиця від цього однозначно виграла би.

Виграли б також й інші члени угоди. Адже міста, які увійшли б до агломерації, отримали би більше можливостей, й передусім – фінансових. Як відомо, столиця отримує субвенції з державного бюджету (щоправда, й перераховує туди коштів чимало), але в кожному разі, шансів на зацікавлення іноземних інвесторів у столиці більше, аніж у "просто" Бучі, "просто" Ірпені чи "просто" Боярці.

Щоправда, на заваді інвестування стоять, як правило, інші чинники (а не статус міст) – корупція, зарегульована дозвільна система, податковий тягар тощо. Але це вже зовсім інша історія. Бо все-таки жителі передмість отримали б чимало бонусів від злиття зі столицею, серед яких – ширші можливості для працевлаштування, поліпшення інфраструктури тощо. Але все це, повторимося, за умови, що на кону – саме підвищення життєвого рівня учасників агломерації, а не інші, суто приватні або вузькополітичні, інтереси.

Якщо ж вся мотивація зводиться лише до прагнення заволодіти безцінним земельним ресурсом, то поглинання "верхами" (Києвом) "низів" (решти учасників гри) є не тільки непотрібною затією, а взагалі злочинним наміром. Недарма потенційній угоді так опираються ряд сільських, селищних та міських рад. До того ж, їхнє питання відносно того, як це все корелює з децентралізацією, я також вважаю і передбачуваним, і обґрунтованим. Комусь просто не зрозуміло, як можна сумістити відцентрову та доцентрову тенденції, проте ми говоримо не про фізику, а про розбудову держави. Такі речі слід роз’яснювати усім зацікавленим сторонам, а не просто розкидатися паралелями з Парижем чи іншими малозрозумілими обіцянками.

В кожному разі, реалізація ідеї об’єднання відтермінована до наступного, 2019-го, року. До цього часу КМДА обіцяє народити велику "аналітичну записку" з приводу агломерації. А заразом й визначитися з тим, хто куруватиме цей напрям замість звільненого Олексія Рєзникова. Цілком очевидно, що до теми агломерації Кличко повертатиметься ще не раз – це потужна передвиборча "фішка", яку цілком можна експлуатувати до самих мерських виборів. Що ж стосується населених пунктів Київщини, то їм наразі відводиться роль декорацій, на тлі яких виступатиме Віталій Кличко – збирач довколишніх земель і за сумісництвом ще один великий "реформатор"…

Передрук з  "Цензор"