Пам'яті загиблим із мого рідного Мотижина
Роман Безсмертний (політик, дипломат)
05.04.2022
12:08
27 лютого, Мотижин окуповано… В нашій хаті 6 чоловік, бо забрали до себе родину, будинок якої розбомбили. На всіх одна буханка хліба. Я дивлюсь в плетену корзину, де тримаємо хліб і розумію, що цього надовго не вистачить.
Я зателефонував Ігорю Сухенку, своєму однокласнику і чоловіку старости села - Олі Сухенко. Ми зустрілися, обговорили ситуацію. І вже через 2,5 тижні Ігорю вдалося налагодити доставку хліба. Якось Оля Сухенко передала нам два батони і радісно сказала: «Все, тепер село буде з хлібом».
28 лютого в Мотижині не стало електрики, бо перебили високовольтні дроти і почали здихати всі мобілки. З'явилася нові проблема - відсутність зв'язку, холод і приготування їжі. Доводилося щодня топити піч аби не замерзнути і щось в чавуні зготувати. Температура в хаті не піднімалася вище +12. Дров було лише на тиждень. Але і тут на допомогу прийшов Ігор Сухенко. Швидко організував доставку в двір трьох кубів дров. Вони нас рятували в найхолодніші дні.
Ми з Ігорем часто бачилися, уникали спілкування телефоном, це було небезпечно. Вороги постійно забирали у населення мобілки і перевіряли їх. З телефонів ми вичищали все що можливо і ховали їх.
Ігоря Сухенка турбувала моя присутність в Мотижині. «Не висовуйся, прошу, якщо дізнаються хто ти і схоплять, то буде проблема у всього села», - повторював він весь час.
У нас є генератор, то Ігор якось привіз 10 літрів пального аби ми могли всі підзарядити телефони. Завдяки кільком дзвінкам вдалося дивом вивезти родину, яка жила у нас, до Києва.
Великою проблемою кілька днів поспіль були пожежі в полях, горіла суха трава і підходила до будинків. Ми гасили полум'я годинами… інколи зупиняли його на порозі…
Вранці 23 березня я знову зустрівся з Ігорем і передав йому ящик з медикаментами, бо його син Сашко займався розподілом і доставкою ліків в селі. Він і для моєї мами привозив таблетки. Ми домовилися з Ігорем, що вони з родиною наступну ніч заночують вже в нашій хаті. Чому? На той момент нашу хату обшукали російські військові… Значить, до нас вони б вже не прийшли…
Але ввечері не прийшли до нас Оля, Ігор і Сашко Сухенки… Зв'язку з ним вже не було.
Велика подяка світлим людям!
Вічна пам'ять всім загиблим!
Я вижив. Мені нестерпно боляче…
Днями односельці мене шукали в тій ямі.
Лелеки цього року не прилетіли… Велика біда в рідному селі…
P.S. Прохання до представників ЗМІ: не турбувати. Поки я без зв'язку.
