Про довіру, відповідальність і мужність: до Дня місцевого самоврядування

Сьогодні - день місцевого самоврядування. Чогось дуже насправді важливого і, за невеликими виключеннями, незрозумілого через брак традицій. Ані царат, ані радянська влада місцеве самоврядування не толерували. Нинішню ситуацію опишу трохи нижче, 

У 2022 році, на самому його початку, я долучився до команди Олексія на посаді його - голови - заступника КОВА: не місцеве самоврядування, але регіональна політика. Після досвіду роботи у Верховній Раді, Кабміні я справедливо порахував, що саме досвіду регіональної політики мені бракує найбільше. 

Запірнув у самий вир подій: уже за місяць почалась війна, з ворожими танками в Іванкові уже о пʼятій ранку і ракетними ударами по Києву і околицям. 

Двоє замів тоді втекли, як не дивно, але не мені їх судити. Ще деякі колеги, скажімо так, не доїхали). 

Олексій, перший зам Дмитро, я - ми залишились і брались за все, що тільки хоть якось могло допомогти військовим стримати ворога. 

Взаємодія з місцевим самоврядуванням на той момент була максимально ефективною і щирою, без політики і без дулі в кишені. Про імена потім, пізніше, але не було жодного розчарування: хтось потрапив в окупацію, хтось допомагав в тилах. Когось, як старосту Мотижина пані Сухенко, закатували й убили…

Але - ніхто не зрадив, і це, мабуть, найважливіше. Це те, що допомогло Київщині вистояти супроти ворога, який на хвилинку був фактично у Пущі-Водиці. Туди трамвай з Києва ходить, хто не знає. Ми всі - адміністрація, місцеве самоврядування, волонтери - робили усе, щоб допомогти військовим. Єдність і братання було максимальним. 

Тим більш шкода, що уже дуже скоро політика повернулась. Особисто я з багатьма підходами був і є не згоден. Найголовніше, на мій погляд, це недоречність тиску на місцеве самоврядування через різні державні інституції (силовики, казна і тд). Не подобається рішення? Треба шукати компроміс, на цьому я стояв і буду стояти. 

А ще - треба вигравати політичну конкуренцію не через коліно чи недолуге наслідування Маккіавеллі, а через ефективність, креатив, небайдужість і справедливість. На мій погляд, ці речі працюють краще, ніж політичні інтриги. 

Особисто я вважаю найбільшим своїм здобутком, що за півтора року на посаді заступника голови КОВА мені вдалось завоювати довіру очільників органів місцевого самоврядування Київщини. Я горжусь, що можу набрати кожного голову (ладно, за винятком кількох відвертих мудаків) і обговорити ту чи іншу проблему. Спитати, як справи. Попросити допомоги. Ціную безкінечно. 

А деякі стали моїми добрими друзями, і це прекрасно. 

Місцеве самоврядування повинно жити і розвиватись. Люди повинні відчувати відповідальність за своє село, містечко, край. Обрані ними депутати й голова не повинні чекати, що прийде червоний ставленик з Києва і подарує їм стадіон/лікарню/інвестицію, а шукати рішення самостійно. А Київ не повинен диктувати свою їм політичну волю без врахування відповідних позицій на місцях. Децентралізація не повинна згортатись, як на цьому постійно наголошують міжнародні партнери. Крім випадків, коли голова відвертий мудак - тут держава навпаки має проявити проактивну позицію і захистити інтереси місцевих жителів. 

Маю переконання, що саме такі підходи невдовзі остаточно закріпляться в нашій державі. У тому числі, з точки зору кадрової політики. 

Шановні місцеві депутати й голови, щиро вітаю вас з вашим днем. Честь! 

Фото - перші дні березня 2022, центральна площа Ірпеня. У двох кварталах на той момент точились стрілецькі бої. Досі не розумію, чого ми туди поперлись, - хіба показати, що не боїмся і що підтримуєм місцеве самоврядування. Маю надію, це мало якийсь сенс.